91-го року на території України залишився третій у світі (після США та рф) ядерний арсенал. Його основу становили п’ять дивізій зі складу сорок третьої ракетної армії.
На озброєнні українських ракетників були стратегічні комплекси стаціонарного базування у шахтах (ракети УР-100НУ та РТ-23УТТХ) та мобільні ракетні комплекси (“Піонер” та “Піонер-УТТХ”).
На Київ почався потужний тиск з боку Вашингтона та москви. З 1993 по 2001 рік усі українські шахти міжконтинентальних балістичних ракет були знищені за рахунок США (остання – у жовтні 2001 поблизу Первомайська).
Ядерні боєголовки для тактичних ракет у росію вивезли дуже швидко – ще 1992 року.
Після розпаду срср Україна отримала сили протиповітряної оборони .
Україна успадкувала досить серйозну систему ППО у вигляді 204 зенітних ракетних дивізіонів:
43 дивізіони ЗРС С-300ПТ/ПС,
шість дивізіонів С-300В,
35 дивізіонів ЗРС С-200,
23 дивізіони ЗРК “Бук”,
29 дивізіонів ЗРК С-125,
37 ЗРК С-75,
27 дивізіонів ЗРК “Круг”,
чотири дивізіони ЗРК “Куб”.
У 1992 році почали формуватися ЗСУ, тоді були створені два окремі командування: Військово-повітряних сил і Військ протиповітряної оборони України. Однак уже в січні 1993 року указом президента Леоніда Кравчука ВПС і Війська ППО були об’єднані в єдиний вид – Військово-повітряні сили України (Війська оборони повітряного простору). А вже за рік – у лютому 1994-го – вони були знову розділені на окремі види, ВПС і Сили ППО.
У квітні 1995 року указом Леоніда Кучми повторно було утворено єдине командування, цього разу Військ повітряної оборони України (Військово-повітряних Сил і Сил протиповітряної оборони). Та в травні 1996 року з’явився новий указ, відповідно до якого ВПО розділили на ВПС і Війська ППО.
З червня 2004 року існує нинішня система, коли ВПС та Війська ППО об’єднані в Повітряні сили Збройних сил України.