Ворог постійно адаптовується до дій Сил оборони України та модифікує свої стратегічні й тактичні плани. Ми не будемо досліджувати зміни у суто військовій сфері, проте покажемо, що росія змінила в інформаційній сфері.
Для початку варто згадати, що при підготовці повномасштабного вторгнення росія покладалася на новий концепт начальника генштабу рф валерія герасимова, що неофіційно має назву “концепція активної оборони”.Більше це про це йшлося в доповіді “Машина російської експансії: доктринальний, інформаційний та зовнішньополітичний аспекти”.
Суть її полягає в тому, що росія здійснює шляхом “малих кроків” поступове захоплення фізичних територій після того, як оголошує їх безпековою зоною для “старої росії”. Це чітко прослідковувалося у публічних заявах путіна напередодні 24 лютого 2022 року, коли путін стверджував про “підльотний час до москви 5-7 хвилин” і що росія не може допускати таких загроз (повторив в коментарі 30.05.2023 р.). Інформаційно росія проголошує не окупацію країни-сусідки, а “демілітаризацію та денацифікацію” та встановлення залежного від себе режиму на кшталт лукашенка в Білорусі.
Ця концепція передбачає наявність значної частини лояльного до росії населення та “п’ятої колони” з місцевих політиків, які мають очолити місцеві уряди. Зрозуміло, що після масштабних ракетних ударів та варварського знищення інфраструктури та цілих міст сподіватися на лояльність значної частини українського суспільства дуже важко. Проте через рік після початку росія адаптувала цю концепцію під реальність, в якій ворогами українців має стати влада та Сили оборони України. Орієнтовно з лютого 2023 року в кремлі зробили ставку на просування одночасно кількох взаємопов’язаних наративів:
– росія не хотіла і не хоче великої війни. Всі її дії пов’язані з небезпекою, яку створював “режим Зеленського”, підкорившись США. В цьому концепті росія підігріває внутрішньополітичний конфлікт всередині України через меседж “Якби Президентом України лишився Порошенко – війни б не було”.
При цьому те, що у 2019 році наративи пропаганди були протилежні – не артикулюється.
– Володимир Зеленський не йде на мирні перемовини та готовий воювати до “останнього українця”. Цьому сприяє необхідність постійної мобілізації для поповнення резервів, що формує серед потенційних мобілізованих (які цього прагнуть уникнути) лояльну до російських наративів аудиторію.
Вже сформовані канали комунікації на кшталт чатів про “роздачу повісток” та медіа, які накручують навколо мобілізації істерію.
– родини військовослужбовців, а особливо – родини полонених та загиблих накачують наративами про “владу, яка краде та піариться”, “забезпечення погане” тощо. Цьому сприяють і реально дивні події щодо оподаткування волонтерської допомоги чи скандали з комбатами, які підривають волонтерські авто. Росія активно включається в розкрутку цього.
– Головнокомандувач Валерій Залужний має конфлікт з Зеленським/Єрмаком і тому його змусили зникнути з інформаційного поля. Щоб максимально привернути до цього увагу була розкручена абсолютно ідіотська вигадка про “смерть Залужного”, яка обернулася начебто провалом через живого і здорового Валерія Федоровича, проте за цей час росія встигла проштовхнути тезу про “заборонили Залужному з’являтися в медіа”.
– Для посилення попереднього наративу запускаються чутки про “союз Залужного з Порошенком”, і хоча факти свідчать про протилежне (наприклад, Михайло Забродський складає мандат депутата від ЄС заради роботи в Генштабі) – про це періодично пишуть різні “експерти” та “політологи”.
– Навколо трьох ключових наразі осіб в Силах оборони України: Залужного, Буданова і Сирського вибудовують різні теорії змов. Спочатку говорять про протистояння Буданова і Залужного, потім – Сирського і Залужного, далі – Буданова і Сирського. Жодних об’єктивних передумов до цього немає, проте чутки постійно поширюються. останнім часом в це коло включили й очільника СБУ Малюка.
– Щодо абсолютно всіх ключових осіб в Силах оборони України виходять меседжі про їх залежність від Заходу і водночас що Захід їх дії категорично засуджує. Найбільше тут, звісно, “дістається” Буданову, оскільки його посада передбачає дії на території ворога, а це – постійний і зрозумілий острах західних столиць.
В цілому, якщо проаналізувати сукупність вищезгаданих наративів, то вони мають слугувати формуванню лояльного, попри всі жахи війні, до росії кластеру громадян України, а також готувати ґрунт до можливого неуспіху Сил оборони України під час контрнаступу. При цьому воєнні дії росії спрямовані передовсім на затримку українського наступу (або збільшення його ціни) – та паралельного формування критичної маси протестних настроїв в українському суспільстві. Умовно – запустити руйнівний сценарій всередині України, який не дасть реалізувати стратегічні військові плани зі звільнення українських територій.
Розрахунок росіян зрозумілий: завищені очікування від українського контрнаступу та довіра до Президента і ЗСУ мають змінитися на розпач та недовіру, масові протести в тилу та конфлікт між військовими на фронті й тими, хто не хоче воювати. Внутрішнє політичне протистояння, яке з екранів телебачення і постів у соцмережах має перейти у військову фазу, щоб зрештою російські війська зайшли та виконали функцію “стабілізаційного фактора”. Який має підтримати й Захід.
Після цього очевидні кроки щодо “бунтівних” азійських країн, Кавказу, Молдови та країн Балтії. Грунт скрізь вже підготовлено, головна проблема – чи вийде реалізувати цей сценарій в Україні. І тут важливо, щоб основні актори інформаційного фронту в Україні розуміли цей сценарій та не транслювали російські наративи, наскільки б вони не були привабливими в короткостроковій політичній чи іншій вигоді при їх використанні. Дуже просто поширити теорію про те що Олександр Сирський хоче зайняти місце Валерія Залужного, або що Володимир Зеленський хоче прибрати Буданова/Залужного через їх популярність, проте це все чомусь збігається з публікаціями на російських тг-каналах і часто поширюється українськими лідерами думок. Так само як і критика, яка дуже сильно виходить за межі конструктивної: “Буданов просуває пригожина”, “Сирський поклав солдат в Бахмуті заради політичної кар’єри”, “Залужний хоче стати президентом”, “Буданов не вміє керувати розвідкою і має піти в ЗСУ”, “Сирський – агент росії” тощо.
Інформаційна війна сьогодні є важливим фактором загального протистояння і ми не можемо допускати, щоб “концепція активної оборони” герасимова спрацювала саме через нашу недбалість.
