Кремлівські спецслужби ще з радянських часів володіють широким набором засобів та мережами агентів впливу, за допомогою яких спонукають західні суспільства до вигідних Москві дій. Американським чи польським виборцям видається, що знакові політичні події начебто відбуваються внаслідок об’єктивних факторів, а на практиці політика їхніх найбільш рейтингових політичних сил часто розвивається у вигідному Кремлю руслі.
Це називається прихованим управлінням – формою маніпуляції та програмуванням поведінки лідерів, політичних сил та суспільств, за допомогою психологічного впливу на них. Цей вплив здійснюється латентно і має завдання змінити думки і дії людей в напрямку, потрібному маніпуляторам. Об’єкт, тобто суспільство чи його частину, спонукають до заздалегідь потрібного вирішення певного завдання. Грамотний вибір технологій дозволяє маніпуляторам домагатися запланованих результатів шляхом формування в масовій свідомості прийнятних для себе суспільних та дієвих алгоритмів.
Ці алгоритми можуть будуватися шляхом цілеспрямованих або, у деяких випадках, спонтанних дій, але вони ведуть потрібні маніпуляторам суспільні групи до “самоочевидних” рішень, хоча часто за “очевидні” видаються добре підтасовані варіанти. За допомогою поширення брехні і наклепу, інформаційних вкидів, використання існуючих протиріч та роздуванні проблем суспільства, Кремль за останні кілька місяців добився припинення військової допомоги Україні з боку нашого найбільшого постачальника та домігся економічної блокади України на польському кордоні.
Демократії особливо вразливі перед маніпуляціями прихованого управління, а Москва завжди мала свої політичні та медіаресурси на Заході, які поглиблюють наявні болючі питання. Інспіруючи скандали, Кремль отримує можливість усувати неугодних західних політиків чи влаштовувати відставки урядів, які занадто рішуче діють проти Москви. Приховане управління політичними процесами працює так, що інколи події та процеси стають більш очевидними не під час їхнього детального розгляду, а з історично-стратегічної ретроспективи. На перший погляд, затримання американської допомоги Україні зумовлене передвиборчою конкуренцією двох найбільших партій, кожна з яких прагне продемонструвати досягнення перед виборцями, а українці просто стали заручниками підкилимної гри в Капітолії.
Звісно, Кремль не давав вказівки республіканцям блокувати допомогу Україні. Однак чомусь від популістичної гри на кишенях простих американців, які ніколи не шкодували грошей на закордонні війни свого уряду, стратегічну користь здобув Кремль. Москві вдалося використати внутрішні чвари американської демократії для блокування військової допомоги Україні, до того ж усе має вигляд внутрішнього американського збігу факторів. Хай якою планувалася стратегія американської еліти, але за останні кілька місяців відбулося саме те, що публічно пропонував Путін – припинити “накачувати” Україну зброєю.
За дуже схожим сценарієм розсварилися й Україна та Польща. Ще нещодавно Варшава та Київ говорили про економічну інтеграцію Тримор’я, формували спільну військову бригаду з Литвою, а громадянські суспільства обох країн обговорювали оборонну ініціативу Міжмор’я. Від усіх цих польсько-українських ініціатив господаря Кремля кидало в холодний піт. А закінчилися вони розсипаним зерном та анонсами “тимчасового” припинення торгівлі.
Москва, як і в минулому, загострює непорозуміння і конфлікти між поляками й українцями та користується цим. А польське й українське суспільства не мають вдосталь компромісної сили, щоб такі руйнівні тенденції маргіналізувати. Ба більше, обидві нації входять у протистояння і торговельну війну. Поляки не пропускають української агропродукції, а українці закликають не купувати польських товарів — усе начебто здається відповіддю на несправедливість, але вигоду здобуває лише Кремль.
Відмова від ролі пішака в чужій грі прихованого управління є першою передумовою для перемоги над агресором. Однак у західних столицях, схоже, не вірять, що методами прихованого впливу їх обрали на роль пішаків.
Автор: Валерій Майданюк