Британський дипломат лорд Артур Понсонбі описав базові принципи інформаційних воєнних кампаній, опираючись на аналіз воєнної пропаганди в роки Першої світової війни. Принципи складені Понсонбі настільки органічно відповідали сутності всіх агресивних воєн, що були використані нацистським пропагандистом Геббельсом для обґрунтування агресивних нацистських воєн проти сусідніх країн.
У ХХІ столітті злочинний путінський режим, який перейняв численні риси нацистського режиму та геббельсівської брехні, використав ці 10 заповідей військової пропаганди для формування образу ворога з країн, на які Кремль планував напасти та обґрунтування приводів до воєнної агресії.
Інформаційну війну проти України путінський режим веде немов за складеною схемою, слово в слово копіюючи поради Геббельса та описані практики лорда Понсонбі.
Ми не хочемо війни. Російська пропаганда зображає Ерефію «мирною» країною, яка «ні з ким не хоче воювати», але «змушена себе захищати». «Війна є вимушеним заходом» – завжди стверджують усі пропагандисти країни-агресора і росіяни лише запозичили практику міжнародних негідників.
- Друга сторона несе повну відповідальність за війну. «Ми почали війну, щоб противник не почав війну і не знищив нас раптовим нападом. Тобто війна необхідна для припинення війни». Для пояснення цієї абсурдної тези російська пропаганда вигадала міф про «8 лєт бамбілі Дамбас». (Назву написано так, як його називають самі росіяни, які приїхали воювати в чужу країну і навіть не знають правильної назви географічного регіону). З початком повномасштабної війни низка російських блогерів синхронно написали, що Путін війну не починає, а «закінчує» – в пропагандистському контексті захищає Донбас від «хунти».
- Ворог має обличчя диявола. На цій пропагандистській заповіді Кремль вибудував всі фейки про так звані «злочини українських нацистів», «распятих мальчікав» і тд, при чому почав цю інформаційну атаку проти України ще на початку 2000-их.
- Справжні цілі війни видаються за благородні. Офіційно ніколи в жодній війні не було проголошено економічних та геополітичних причин військової агресії. Не стала винятком й Ерефія. У вигадки про «денацифікацію» росіяни насправді не вірять. Реальною ціллю загарбницької війни є імперські амбіції росіян на ґрунті національного шовінізму.
- Ворог свідомо чинить звірства. Якщо ми робимо помилки, то вони ненавмисні. Росіяни пішли навіть далі цієї пропагандистської заповіді. Вони зазвичай навіть не визнають своїх «ненавмисних влучань», а прямо заявляють, що «Україна обстрілює сама себе, щоб звинуватити росіян».
- Наші втрати – мізерні. Втрати ворога – величезні. В російській військовій пропаганді вже навіть склалася своєрідна формула 10 на 10: применшувати в десять разів свої втрати і перебільшувати в десять разів втрати противника.
- Наша справа – священна. Далеко не всіх мобіків російська влада здатна переконати у «священстві» загарбницької війни, тому як аргумент віри, використовують тюремні терміни для тих, хто відмовиться воювати в Україні.
- Відомі митці та інтелектуали підтримують нас. «Немитая» ще з радянських часів фінансувала колосальну кількість дармоїдів закордоном, щоб створювати ілюзію підтримки своєї політики. За давньою традицією пропаганди «платних друзів» з числа селебрітіз використовує й злочинний путінський режим. Тому не слід прислухатися до знаменитостей, які виправдовують Росію – варто лише замислитися, скільки їм за це заплатили?
- Ворог використовує незаконну зброю. Головотяпство, яке вже стало традицією для ментальності росіян, призвело до абсурдизації навіть такого потужного принципу воєнної пропаганди. Російські вигадки про гусей чи комарів з України, які начебто атакують росіян інфекціями, висміяли вже у всьому світі.
Хто не з нами – той проти нас. Ті, хто ставить під сумнів нашу позицію – зрадники. Кувалда вагнерівців – найнаочніший приклад втілення в життя цієї прописної істини всіх агресивних режимів. Репресії проти інакомислячих, суди та ув’язнення за саме вживання слова «війна» замість «СВО», примусові пропагандистські лінійки в школах – все це стало інструментами примусу до віри населення цілої країни в параноїдальні мрії старого кремлівського тирана.
Автор: Валерій Майданюк