«Єдиної правди не існує. Істин багато»
Одним із методів пропаганди, особливо такої брехливої та шкідливої як російська, є розмивання істини та поширення альтернативних «правд». Метою такого «ділення та множення» істини, є формування у реципієнтів думки, що начебто «не все так однозначно», є «різні версії», «правди ніхто не знає» і тд. На цій основі суспільством можна маніпулювати, видавати російські злочини за благородну боротьбу, а кремлівський імперіалізм за «народну демократію» та насаджувати вигідні міжнародним воєнним злочинцями картини реальності.
Річард Кросман, британський член правління Відділу психологічної боротьби Верховного командування Союзних експедиційних сил (SHAEF) в роки Другої світової війни зазначав: «Блискучий пропаґандист є людиною, яка говорить правду, або таку вибірку з правди, яка необхідна для його цілей, і говорить її в такий спосіб, що слухач і не думає, що отримує пропаґанду… Мистецтво пропаґанди — це не брехати, а скоріше вибирати правду, яка тобі необхідна, та подавати її в суміші з іншою правдою, яку хоче почути аудиторія». Іншими словами – постправду. Тобто правду, яка вам до вподоби.
Російські пропагандисти цілеспрямовано розмивають істину та вкидають такі меседжі, які змушували би нас сумніватися в аксіомах. У тому, в чому ми раніше не сумнівалися. Вони намагаються накидати якомога більше версій, кожна з яких суперечить іншій. Завдання не в тому, щоб змусити нас вірити в конкретну версію, а в тому, щоб змусити нас сумніватися: “А чи це взагалі насправді?”.
Сучасна російська пропаганда походить від радянської. Ще на початку 1920-х Ленін наставляв пропагандистів: “плутанина” і “непоправні нісенітниці” призведуть до загибелі буржуазії”. Сьогодні нас намагаються переконати в тому, що не існує ніякої об’єктивності, і будь-яка точка зору, навіть дика, нічим не гірша і не краща від іншої. Переконати у тому, що не існує ніякої журналістики, існує лише пропаганда.
Як зазначає журналіст Отар Довженко, в цьому легко пересвідчитись, якщо почитати добірку версій російської пропаганди щодо «справжніх» подій у Бучі. Від «постановки» української пропаганди до цілеспрямованого знищення «українськими націоналістами» людей з опозиційними поглядами — загалом фактчекери нарахували півтора десятка породжених росіянами пояснень, чому окупанти не винні в убивствах мирних українців в окупованих містах. «Українською постановкою» оголосили й розтрощену авіабомбами Бородянку. Це — один із способів розхитування реальності. Ті, хто продукує російську брехню, зовсім не прагнуть, аби вона була цілісною і трималась купи — навпаки, що більше версій і що сильніше вони суперечать одна одній, то сильніше діє їхній продукт.
Цікавою є думка Отара Довженка, про те, що російська брехня намагається нав’язати вам відчуття, що реальність може бути будь-якою, і ви не можете точно знати правду. Проте ви точно знаєте: до 24 лютого ми жили в мирній країні, яка постраждала від російської агресії й дипломатичними методами намагалась відновити свою цілісність. Ми не були «європейським Сомалі», як бреше Росія. Ми працювали, виховували дітей, будували будинки, вчились і мріяли про мирне майбутнє у своїй країні. Ми не загрожували нічиїй безпеці й не потребували жодного визволення чи захисту (особливо визволення й захисту шляхом знищення, яке практикує Росія). Мета російської пропаганди не просто обманути, а посіяти хаос і паніку, та змусити людей сумніватися.
Сучасна теорія інформаційних викривлень розрізняє три найпоширеніші види інформаційних викривлень:
місінформація (mis-information) – несвідомі помилки та подання неточних або перекручених фактів.
малінформація (mal-information) – свідома публікація приватної або чутливої інформації, що може зашкодити.
дезінформація (dis-information) –свідоме фальшування фактів. На відміну від місінформації, дезінформація свідома і має навмисно погані наміри.
Пропаганда: добро чи зло?
Першим зафіксованим фактом використання пропаганди вважають преамбулу до законів Хаммурапі, де сказано, що ці закони «створені для справедливості в країні і для захисту слабких від сильних», однак аналіз змісту правових норм чітко вказує на протилежне.
Пропаґанда, за визначенням Річарда Алана, визначається як систематична форма цілеспрямованого переконування, яке намагається вплинути на емоції, погляди, думки й дії визначеної цільової аудиторії з політичною, ідеологічною чи комерційною метою через контрольовану передачу односторонніх повідомлень.
Позитивна (конструктивна) пропаґанда прагне сприяти соціальній гармонії, злагоді, вихованню людей згідно із загальноприйнятими цінностями. Позитивна пропаґанда виконує виховну та інформаційну функції в суспільстві. Вона здійснюється в інтересах тих, до кого скерована, а не обмеженого кола зацікавлених осіб. Позитивна пропаґанда, на відміну від негативної, не переслідує маніпулятивної мети.
Негативна (деструктивна) пропаґанда нав’язує людям переконання за принципом «мета виправдовує засоби». Мета негативної пропаґанди — розпалювання соціальної ворожнечі, нагнітання соціальних конфліктів, загострення суперечностей у суспільстві, пробудження низинних інстинктів у людей тощо. Це роз’єднує людей, робить їх слухняними волі пропаґандиста. Технологія створення «образу ворога» дозволяє згуртувати натовп навколо пропагандиста, нав’язати натовпу вигідні йому переконання і стереотипи. Основна функція негативної пропаґанди — створення ілюзорної, паралельної реальності з «перевернутою», або спотвореною системою цінностей, переконань, поглядів.
Головними розповсюджувачами дезінформації у світі є Росія та Китай. Однак, диктаторські режими використовують маніпуляції з різними намірами. Зокрема Кремль застосовує дезінформацію для приниження, поливання брудом та дискредитації Заходу. Тоді як Китай поширює дезінформацію на теренах ЄС для покращення і відбілення свого диктаторського іміджу.
Інформаційну війну проти Заходу Росія розпочала ще задовго до 2014 року. За даними американського конгресмена Дена Майка, станом на 2014 рік Росія витратила на свою пропаганду понад 9 мільярдів доларів.
Бюджет пропагандистського каналу Russia Today станом на 2012 рік посів перше місце у світі за розмірами державних витрат на одного працівника, які сягнули $183 тис. на людину.
При цьому, якщо у самій Росії здебільшого, використовують просто відверту брехню і фейки, то у західному середовищі дуже популярним меседжем стало «не все так однозначно». Бо у світі не вірять відвертій російській брехні.
10 заповідей військової пропаганди – від Геббельса до Путіна
(За висновками Лорда Артура Понсонбі та Енн Мореллі)
- Ми не хочемо війни.
- Друга сторона несе повну відповідальність за війну. «Ми почали війну, щоб противник не почав війну і не знищив нас раптовим нападом. Тобто війна необхідна для припинення війни».
- Ворог має обличчя диявола.
- Справжні цілі війни видаються за благородні. Офіційно ніколи в жодній війні не було проголошено економічних та геополітичних причин військової агресії.
- Ворог свідомо чинить звірства. Якщо ми робимо помилки, то вони ненавмисні.
- Наші втрати – мізерні. Втрати ворога – величезні.
- Наша справа – священна.
- Відомі митці та інтелектуали підтримують нас.
- Ворог використовує незаконну зброю.
- Хто не з нами – той проти нас. Ті, хто ставить під сумнів нашу позицію – зрадники.
Яке бачимо, весь арсенал брехливих пропагандистських тез типового агресора, Москва використовує у своїй агресивній війні проти України.
Рекомендації щодо політики інформаційного захисту та протидії дезінформації і пропаганді:
- Усвідомлення загроз.
- Розробка нової законодавчої бази щодо питань дезінформації та мови ворожнечі.
- Посилення прозорості медійної сфери і соціальних мереж.
- Публічна ідентифікація агентів інформаційного впливу. Виявляти та ідентифікувати агентів впливу, показувати методи їхньої роботи за допомогою так званої практики naming and shaming.
- Посилення прозорості політичних, партійних та інформаційних кампаній.
- Координація органів державної влади та інституцій громадянського суспільства.
- «Перекривання кисню» агентам зловмисних впливів.
- Вимоги до інтернет-платформ щодо забезпечення прозорості, яка дозволятиме відстежувати тих, хто веде кампанії з дезінформації.
- Розвиток медіаграмотності та фактчекінгу серед медіа та суспільства загалом.
Дуже важливо не дозволяти пропаганду, посилаючись на лібералізм та плюралізм думок, – зауважує український дослідник-правознавець С. Драбюк. Не слід плутати протидію дезінформації з цензурою, яка заборонена у більшості демократичних країн. У суспільстві можуть існувати різні погляди, але не може бути двох різних правд. Якщо інформація спотворює ту чи іншу подію чи факт, джерело яке поширює подібні новини повинне бути виявлене. Якщо воно поширює фейкові новини систематично і ціле-спрямовано, воно має бути заборонене. Заборона поширення фейків має розцінюватися не як санкції проти режиму, а як захід інформаційної гігієни.
Медіаграмотність та інформаційна гігієна – запорука протидії брехні.
Медіаграмотність є однією з ключових форм захисту від
деструктивного впливу дезінформації та пропаганди, які
розповсюджуються через цифрові медіа. Критичне мислення та фактчекінг відіграють головну роль для громадян в умовах демократії.
Відповідно до звіту стосовно рівня медіаграмотності в Європі за 2021 р.
країнами з найкращим показником є Фінляндія, Данія та Естонія. Водночас, в більшості, це якраз країни високих соціальних стандартів та розвиненої демократії та патріотизму.
На рівні Європейського Союзу протидія дезінформаційним впливам також поступово стає усвідомленим стратегічним пріоритетом, і дедалі більше ресурсів спрямовується на медіаосвіту та медіаграмотність. Протягом останніх десяти років Євросоюз активно впроваджує медійну освіту та
медіаграмотність в низку ініціатив, проектів та досліджень у різних сферах
життєдіяльності суспільства.
В Україні, в умовах інформаційної війни проти нашої держави та нації, інформаційна гігієна та її базові знання для кожного українця, є потужним елементом громадянської стійкості та національного спротиву окупантам.
Автор: Валерій Майданюк, політолог, Фонд сприяння демократії.
