Однією з головних цілей російської пропаганди стала українська національна єдність, яку Кремль намагається всіляко нівелювати, підірвати та заперечити. Путінська пропаганда для цього використовує не лише новітні, але й столітні аргументи, створені пропагандистами царської Росії та комуністичним СРСР.
Щорічно РФ виділяє 1,4 мільярда доларів для забезпечення роботи цієї пропаганди всередині країни і по всьому світу. Ця система охоплює 600 млн осіб у 130 країнах 30-ма мовами. Жоден інший автократичний режим не мав таких бюджетів і виробничих потужностей, які має російська пропаганда.
Інфомаційно-психологічні атаки на українську національну та територіальну єдність можна звести до кількох основних міфів.
Міф 1. Україна – «розколота держава».
Від першого року правління кремлівського карлика, російські пропагандисти просувають мовний, етнічний, релігійно-конфесійний, ментальний та історичний «розколи» України, які, начебто, мали б свідчити про неможливість існування Української держави. Теза, що «Україна поділена на Схід і Захід, на російськомовних і україномовних і тд», стала чи не основною інформаційною зброєю Москви проти України.
Показово, що автор «карти поділу України на сорти» російський політтехнолог Тимофій Сергійцев є також автором плану геноциду українців, опублікованого в статті «Що Росія має зробити з Україною», після відкриття злочинів у Бучі.
Правдою ж є те, що Україна сьогодні більш єдина та об’єднана, аніж РФ чи низка інших країн. А війна проти російських загарбників стала вітчизняною і об’єднала всі конфесії та етноси, незалежно від мови спілкування. В Україні сформувалася політична українська нація, яка ставить українську громадянську ідентичність вище національного походження.
Міф 2. Україна – «багатонаціональний мікс».
Любителі «русскава міра» полюбляють розповідати, нібито в Україні мешкає понад 130 національностей, записуючи сюди і в’єтнамських студентів, і норвезьких туристів. Метою цих цифрових маніпуляцій є насадження думки, наче українці не мають власної держави і у всьому повинні рахуватися з меншинами – тобто лише з росіянами, і то лише тими, що в Кремлі.
Насправді Україну населяють переважно українці, їхня частка превалює над частками інших народів в усіх областях. Українців в Україні – 77,8 % (2001 року). 68% мешканців України називають рідною саме українську.
Згідно з проведеним навесні 2017 року всеукраїнським опитуванням Центру Разумкова, 92% громадян України (без урахування окупованих територій) вважають себе етнічними українцями, 6% – етнічними росіянами, 1,5% – представниками інших національностей. А от сучасна РФ дійсно є батьківщиною понад 130 національностей, мову, культуру та представників яких, росіяни знищують у безглуздій війні в Україні.
Міф 3. Україна ніколи не була об’єднаною. Вперше її землі зібрав Сталін у 1939 році, приєднавши до УРСР західноукраїнську територію.
Цей російський історичний фейк розбивається об елементарні дати та факти історичної науки. Спростування: вперше об’єднання українських земель відбулося 22 січня 1919 року, коли на Софійському майдані в Києві проголосили Універсал Директорії УНР про злуку. Задовго до Сталіна. До цього в українців була своя козацька держава – Гетьманщина, котра також об’єднувала значну частину етнічних українських земель. А ще раніше – Київська Русь.
Міф № 4: «Україна – failed state»
Кремлівська пропаганда змальовує Україну як провальну країну – вражену корупцією, безладом, еміграцією та бідністю. Москва постійно намагається довести світові, що Україна – держава, котра не відбулася. Ця теза активно розганялася як одне із виправдань Кремля, чому було здійснено анексію Криму. Російська пропаганда постійно намагається зобразити Україну як державу, котру поглинули корупція, хаос та беззаконня. «Тому слід віддати Україну Росії «на перевиховання», як острівцю «безпеки та стабільності» в регіоні» – просторікують російські фашисти.
Проте в дійсності все по-іншому. Фонд миру розробив Рейтинг крихких держав (Fragile States Index). Відповідно до досліджень 2017 року, Росія в FSI посідає 67-е місце, а Україна – 90-е. І це попри війну, анексію частини території і, як наслідок, чималих проблем з економікою. Попри внутрішні проблеми, Україна стабільніша та більш об’єднана, аніж російська диктатура.
5. «Помилка Хрущова». Міфи навколо входження Криму до складу України.
Російський міф про «дарування» Криму Україні і вирішальну роль в цьому М. С. Хрущова перетнув Атлантику і здобув адептів навіть в особі бізнесмена Ілона Маска. Ця російська вигадка використовувалася навесні 2014 року як обґрунтування російської окупації Криму.
Правдою є те, що 1954 року на засіданні президії ЦК КПРС під головуванням Георгія Маленкова було затверджено проект указу президії Верховної Ради СРСР про передачу Кримської області зі складу РРФСР до УРСР. Москва звернулася з пропозицією до українського керівництва взяти під свою опіку кримські проблеми. Крим було передано спираючись на “спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю та Українською РСР”.
Навіть перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область залишалася в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними.
Україна одержала 1954 року зруйнований Крим – світовою війною, депортаціями, безгосподарністю. Але перетворила його на “всесоюзну здравницю”.
Більшість кримчан (54,2 %) на референдумі 1 грудня 1991 року проголосували на підтримку незалежності України.
Перекручування історії, пропаганда та брехня, стала головною зброєю російської пропаганди та частиною сутності прогнилого путінського режиму. Однак розвінчування російських історичних міфів та фейків є одним з ключових факторів перемоги над російськими загарбниками.
Автор: Валерій Майданюк, політолог, експерт Фонду сприяння демократії