25 вересня 2025 року в агентстві «Укрінформ» відбувся круглий стіл, організований громадськими ініціативами «Фонд сприяння демократії» та «Український безпековий клуб» (УБК).
Подія зібрала експертів, економістів, представників бізнесу, ветеранів, міграційних аналітиків і фахівців з інституційного розвитку, аби спільно окреслити рамки нової суспільно-економічної реальності, в якій опинилась країна.
Повномасштабна війна, руйнування інфраструктури, хронічна демографічна втрата, кадровий дефіцит, зростаючий міграційний тиск і втрата довіри до державних інститутів — усе це формує контекст, в якому постало питання не просто відновлення, а переосмислення самої моделі майбутнього.
Старі рецепти не працюють: Україна потребує наукового підходу, довіри, економічної свободи й людського потенціалу
Відкриваючи дискусію, голова УБК Юрій Гончаренко позначив головний акцент зустрічі — не окремі проблеми, а накладання глибоких системних криз, які вибивають країну зі звичної логіки розвитку. Він закликав не дивитися на виклики ізольовано, бо лише в їхній сукупності видно масштаб ризику: зруйнована економіка, кадрова втрата через міграцію, демографічне старіння, глобальна конкуренція за робочу силу та стрімка втрата мотивації у всіх верствах суспільства.
«Економіка і люди — це є основою, базисом для того, щоб ми вистояли і перемогли як держава. Тому сьогоднішня дискусія — не просто захід заради заходу, а початок формування конкретних рішень і стратегій».
Ця заява задала ключовий вектор розмови: стратегія має зростати не з оптимізму чи патріотизму, а з тверезої оцінки реальності. Саме так розпочався перехід до першого блоку — обговорення, чи потрібно відбудовувати те, що зруйноване, чи час створювати нове.
Юрій Гончаренко зазначив, що українська економіка не потребує “відбудови” — вона потребує редизайну. І причина не лише в масштабі руйнувань на сході, а в тому, що старі індустріальні моделі просто втратили свою життєздатність.
Він навів конкретний приклад — зруйновані металургійні центри, які були колись флагманами: «Але тепер сам факт їхньої фізичної ліквідації змушує поставити питання про сенс їхнього відтворення: після деокупації ми отримуємо там, де у нас була потужна металургія, — нічого. Там фактично зруйновані всі підприємства. І виникає питання: чи є потреба відбудовувати те, що було, чи будувати щось нове? Відновити набагато складніше і дорожче, ніж збудувати щось нове. А ще — якщо росія лишатиметься загрозою 5–10 років, нам потрібно виробництво, захищене від ударів. Приклад — Іран, де стратегічні заводи будували під землею».
Держава без населення: демографія як економічна межа виживання
Координатор Ініціативної групи Громадсько-військового руху, ветеран російсько-української війни Олексій Івашин звернув увагу на ще один пласт кризи — катастрофічну демографічну динаміку.
Він навів найсвіжіші дані: кількість смертей більш ніж у 2,5 раза перевищує кількість народжень. І це в країні, яка одночасно втрачає мільйони людей через зовнішню та внутрішню міграцію.
«У першому півріччі 2025 року народилося менш ніж 87 тисяч дітей. За той же період померло майже 250 тисяч. Коефіцієнт народжуваності — 0,9 дитини на жінку. Ці цифри означають, що навіть за умов миру й відсутності зовнішньої еміграції — населення країни неминуче скорочуватиметься, і досить стрімко. Яку модель економіки ми можемо побудувати в умовах стабільного скорочення населення?»
Жодна стратегія зростання не може бути успішною, якщо її базова величина — кількість працездатного населення — зменшується рік за роком, наголошує ветеран.
Системні гальма: як фіскальна держава стримує розвиток
Директор з комунікацій CASE Україна, керівник проєкту «Ціна держави» Микола Малуха сконцентрував свою увагу на точках зіткнення бізнесу з державою: «Ключова проблема економіки — не в податкових ставках, а в зловживаннях з боку контролюючих органів. Податкова блокує податкові накладні, зупиняє роботу бізнесу, і за це ніхто не несе відповідальності».
До нього приєднався координатор експертних груп Економічної експертної платформи Олег Гетман, який окреслив ситуацію: «Головна проблема — це корупція і витискання хабарів з підприємців».
Ця теза підтверджує одне: без очищення державних інституцій жоден план зростання не запрацює. Але навіть якщо систему буде реформовано — без оновлення її ідеологічної основи вона знову породжуватиме ті ж помилки.
Модель для зростання: без теорії немає реформи
Президент Міжнародного інституту свободи Ярослав Романчук розгорнув дискусію до теоретичних основ економічної політики.
«Україна сьогодні не має економічної теорії розвитку, натомість ухвалює рішення ситуативно — на основі страхів, тиску або політичних рефлексій. Нам треба насамперед зробити теорію економічного зростання і зробити ставку на це. Це повинна бути наука, а не відчуття», – зазначив він.
Інститути не функціонують, бо не знають, до чого прямують. Водночас, попри запит суспільства на свободу та підприємництво, держава досі живе у моделі економічного контролю, а не партнерства.
«92% українців — за свободу. Але в рейтингу економічної свободи ми — на 143-му місці», – говорить Романчук.
Повернути тих, хто поїхав: але не словами — умовами
Президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, керівник Офісу міграційної політики Василь Воскобойник говорив про реальні механізми повернення українців з-за кордону.
«Люди повертаються не за гаслами. Вони повертаються туди, де можуть нормально жити: заробляти, мати житло, віддавати дітей у школу. Бариста в Києві віддає до 80% зарплати на оренду житла… Люди обирають не серцем, а калькулятором», – говорить експерт.
На завершення заходу Юрій Гончаренко озвучив стратегію УБК: сформувати повноцінну стратегію, що буде адвокатським інструментом у роботі з урядом, парламентом, партнерами.
«Ми не хочемо просто говорити. Ми покладемо на папір усе, що проговорили. Попереду — серія кроків, які завершаться створенням цілісної стратегії. Саме на таких майданчиках формується нова архітектура післявоєнної України, де центром уваги стає не тільки відновлення стін, а відновлення сенсів, перспектив і довіри».
Залишити відповідь