16 вересня в інформаційній агенції «Інтерфакс-Україна» відбулася панельна дискусія «Історія як зброя в контексті сучасної агресії та викликів для України та Європи». Дискусію організували Український безпековий клуб, Консервативна Платформа та аналітична група InfoLight.UA за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні.
Голова Центру політичних студій «Доктрина» Ярослав Божко у своєму виступі наголосив: історія завжди була й залишається політизованою, і саме через інтерпретацію минулого суспільство формує власну ідентичність.
«Ну, по-перше, ми не маємо забувати той важливий факт, що історія була, є і буде однією з найполітизованіших наук… Нація – це наратив, тобто нація – це оповідь».
Божко вказав на одну з глибинних проблем української історіографії – домінування народоцентричної традиції, започаткованої Михайлом Грушевським, яка сформувала уявлення про постійну «зраду еліт» і виховала хронічну недовіру до влади.
«От українці завжди були справедливими, чесно пахали землю, а влада нас постійно зраджувала. І навіть коли приходила нова влада з новим проектом, українці сприймали це з недовірою».
На його думку, для розвитку держави необхідно вибудувати новий стратегічний наратив, що відображатиме геополітичні орієнтири України в різні історичні епохи.
«Першою нашою метою має бути відновлення потреби в такому наративі, який відповідатиме не лише внутрішнім прагненням, але й покаже, куди тяжіла Україна в XVI–XVII століттях, які були її вектори інтересів».
Окрему увагу Божко приділив змінам у російській історіографії. Він наголосив, що Кремль намагається переписати власне минуле, відмовляючись від терміну «Київська Русь» на користь «Древньорусського государства».
«Я би, чесно, найбільшу увагу звертав саме не на ґрунтовні дослідження, а на підручники для 5–6 класу. Саме там видно, що влада хоче вкласти дитині в голову. Скасування терміну “Київська Русь” означає спробу росіян жити без України».
Він також пояснив, що росія сьогодні переживає кризу власного наративу: радянська спадщина використовується для зовнішнього впливу, але всередині країни немає єдиного історичного підходу.
«Неможливість ухвалення спільного підручника для всіх регіонів рф свідчить, що навіть авторитарна система не здатна сформувати єдиний наратив».
Завершуючи виступ, Ярослав Божко наголосив на небезпеці політизації історії в Європі, зокрема у відносинах між Україною та Польщею. Він закликав уникати дзеркальної відповіді на провокації.
«Активізують суперечки не стільки історики, скільки політики. І найрозумніша стратегія для України – не відповідати взаємними звинуваченнями, а пояснювати і шукати партнерські рішення».
Боротьба за історичний наратив — це не академічна справа, а питання національної безпеки. Україна повинна створювати власні історичні смисли, щоб уникнути ситуації, коли за неї говорять інші — вороги чи навіть союзники.
Залишити відповідь