У Китаї недостатньо просто придушувати громадську думку — держава має також брати активну участь у її формуванні. З 2004 року влада китайських провінцій залучила цілі армії чиновників та студентів університетів до публікації позитивних історій про країну та владу.

Тобто – бачимо в Інтернеті позитивну інформацію про щасливе та успішне життя в Китаї та досягнення і рекорди Піднебесної – найімовірніше, це вияв організованої китайської пропаганди.

Автори книги «Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж» П. В. Сінґер та Емерсон Т. Брукінґ описують, як китайська диктатура перетворює суспільство Піднебесної на цифровий концтабір.

Як було сказано в одному урядовому меморандумі, завдання цих коментаторів — «сприяти єдності та стабільності через позитивну рекламу». Автори історій мали діяти як чірлідери та демонструвати незмінно позитивний образ Китаю, при цьому зберігаючи імідж пересічних людей.

Від традиційних краудсорсингових мереж ця фаланга інтернет-коментаторів відрізняється рівнем організації за моделлю державної бюрократії. Вони мають власні оклади, квоти та настанови, а також складають іспити та отримують офіційні дозволи на роботу. Критики швидко охрестили цих коментаторів «50-центовою армією» — через 50 китайських центів, які їм, за чутками, платили за кожен пост. (Згодом Китай заборонив термін «50 центів» у соцмережах взагалі).

Одна з перших реклам «50-центової армії» обіцяла, що «результативність, оцінювана за кількістю постів та відповідей, впливатиме на винагороди від муніципалітетів». До 2008 року «50-центова армія» зросла приблизно до 280 тисяч членів. Сьогодні вона налічує до 2 мільйонів і публікує щонайменше 500 мільйонів постів щороку (!!!).

Вдумаймося: півмільярда брехливих дописів в Інтернеті про успіхи Китаю, організовано поширює китайська влада!

Ця модель масового організованого онлайнового позитиву набула такого успіху та популярності, що багатьом членам більше й платити не потрібно. Модель також перейняли всі інші організації Китаю: від компаній зі зв’язків із громадськістю до середніх шкіл.

Китайська влада працює не лише з соцмережами, але й активно залучає “лідерів думок” на Заході. Зокрема організовує видання позитивних книг про себе за допомогою західних авторів. Так популярною стала книга Девіда Белла “Китайська модель. Політична меритократія та межі демократії”, де у зручному для західного читача форматі описано мудрий державний устрій КНР. Автор – політолог, колумніст, завідує кафедрою політичної теорії на юридичному факультеті Гонконзького університету – тобто прямо пов’язаний і заангажований зв’язками з китайською владою. Цілком очевидно,що книга є політичним пропагандистським замовленням для популяризації китайської пропаганди у світі.

Отож, щоразу, коли в мережі з’являються пафосні відео про те, як Китай “за три дні збудував міст” або “за ніч звів лікарню” і тд. – варто усвідомлювати, хто, чому і за скільки центів поширює таку інформацію, меми, дописи, відео та інший контент у соцмережах.

Не варто бути наївними і вірити, всьому, що пишуть про свої успіхи тоталітарні країни чи хтось, нібито «незалежний» про них.  Найчастіше – ми маємо справу з адмінресурсом. У темному та холодному класі сидить група втомлених підлітків і з фейкових акаунтів, за вказівкою вчителя з палицею, організовано і масово пишуть про успіхи та щасливе життя під владою диктатури.

Автор: Майданюк Валерій

Залишити відповідь