Вже рік і три місяці на базі Пожнянського будинку культури діє краєзнавчий музей. Про нього – розповідь Оксани Крамської, яка опікується експонатами.
Нове амплуа
Музейною працівницею гпані Оксана стала в травні 2024 року після того, як скоротили її посаду бібліотекарки. Перехід на незнайому раніше діяльність спочатку викликав у жінки певні побоювання. Мовляв, чи впорається? Але вже з першим здобутим експонатом вона зрозуміла, що музейна справа – дуже цікаве та пізнавальне заняття. А головне – важливе. Адже якщо речі старовинного вжитку, якими користувалися наші пращури, не зберігатимуться в музеях, вони помруть разом зі своїми господарями та хатами, так і не діставшись нащадкам.
Експонати до музейної галереї співрозмовниця шукає не сама, а разом зі своїми колегами. Адже всі вони – працівники відділу культури, тож всі дотичні до великої справи збереження культурної спадщини і національних традицій українського народу.
«Вивчаємо історію рідного краю»
Так характеризує свою роботу героїня статті.
— Спочатку ми знаходимо якусь незнайому та незрозумілу річ, а потім вже — інформацію про неї, — ділиться з нами лайфхаками своєї професії жінка. – Є в нас така комп’ютерна хакерша — колега Людмила Іванівна, яка знає, як правильно загуглити і описати те, що потрапило до музею, і щоб пошукова система видала всі подробиці про цю річ: що це та як його використовували в побуті. Наприклад, довго мудрували над дерев’яним виробом, що мав збоку ручку, а знизу – підставку. Що воно таке? Завдяки інтернету з’ясували, що це — масничка.
Довелося поламати голову і над приладдям з дерева. Виявилося, що це – гребло, що чіпляється до ручки коси і призначено воно для підгрібання сіна, щоб утворювався валок.
А от знайдений медальон — монетка з мотузочком, визначений як прикраса для жіночого волосся, так і залишився загадкою: це був цінний аксесуар для багатої жінки чи навпаки — дешевий для бідної?
Інші речі — знайомі: старовинними паньовами поділився староста с. Тарасівка Сергій Зігунов. Їх там багато. В такому одязі виступають учасниці Тарасівського фольклорного ансамблю. Тож вистачило нарядів і для музейної колекції.
Є ще й стародавній сарафан і плаття, що дістали з комодів місцевих мешканок. Музей дав їм друге життя — одяг висить на почесному місці.
Потрібно все!
Скільки на даний момент експонатів у музеї — Оксана Крамська відразу сказати не може. Але зазначає, що збирають вони все, що мало відношення до сільського побуту Великописарівської громади.
— У нас багато глечиків різної форми, а також усякі пасочниці, ступки для збивання маку та масла, посуд для замішування тіста тощо, — розповідає героїня публікації. — Цікава у нас і люлька: збита з чотирьох дошок, а під низом укріплена мотузками. Є й дитяче ліжечко з лози.
Знайшлося місце в музейній кімнаті і вишитим речам, які створили власними руками місцеві рукодільниці. Предмет особливої гордості — картини, вишиті хрестиком.
— Коли розбирали принесені предмети вжитку, побачили одну річ, — згадує жінка. — На вигляд — ганчірка ганчіркою. А коли ми з колегою розтягнули її по боках, то перед нами відкрилася відома картина «Три богатирі». Ми її відреставрували фарбами і повісили до інших мальованих експозицій.
Зі слів музейної працівниці, багато в них килимків на підлогу — «кругів», сплетених зі шматочків тканини.
Для кого?
На запитання, чи є відвідувачі музею в Пожні, що в громаді, віднесеної до зони ведення активних бойових дій, була відповідь, що так. Як правило, це люди немісцеві, які тут тимчасово. І вони дуже дивуються, коли увійшовши до Будинку культури, дізнаються про існування музейної кімнати.
Взагалі, в Пожні на сьогоднішні проживає 280 осіб. Вікова категорія населення – люди переважно передпенсійного та пенсійного віку. Дітей немає, оскільки всі евакуювалися минулого року. Ще й школу ворог знищив, та й навчати вже немає кого.
— Та попри все ми тут живемо і працюємо, нікуди не збираємося виїздити, — на оптимістичній ноті завершує нашу бесіду Оксана Крамська. — Одного разу колега назбирала уламків російської зброї, що опинилися на ганку після обстрілів. А я й кажу їй, щоб не заносила це жахіття до приміщення, бо не хочеться навіть щоб оте страшне знаходилося з нами поруч. Ми тут зайняті важливою справою — збереженням цінностей для майбутнього. І воно неодмінно настане, до музею приходитимуть та приїздитимуть люди з усіх усюд. А ми пишатимемося своєю роботою!
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь