Ліві, праві, консерватори, ліберали, соціал-демократи, лібертаріанці, феміністки, зелені, націоналісти чи комуністи мають свої «рецепти» побудови, на їхню думку, правильного й справедливого суспільства. Але як громадянам розібратися в цьому калейдоскопі ідеологічної різноманітності? Чи якась ідеологія найбільш правдива та близька до істини? Чи не є кожна ідеологія звичайною політичною пропагандою, яку слід відкинути, довіряючи лише науці та об’єктивним, а не ідеологічно заангажованим джерелам? І чи можна позбутися ідеологічної заангажованості?
Чимало політиків та диктаторських режимів намагалися видати власну ідеологію за об’єктивну наукову істину. Науковий комунізм викладався в університетах СРСР і не дай Боже, було не здати цей предмет. Сьогодні ж виникли наукові феміністичні студії, науковий націоналізм, наукові ліберальні фонди переконують, що їхня точка зору на суспільство, людину, економіку, націю, міжособистісні відносини, віру і тд. – є істиною останньої інстанції. Кожна ідеологія хотіла б бути визнаною істиною для всіх, а не залишатися правдою лише для якоїсь групи: робітників, нацменшин, екоактивістів, власників бізнесу, вірян і тд.
До прикладу, бідніші верстви вважають, що податки для багатих треба піднімати, щоб справедливо розподілити їх між потребуючими. А власники бізнесу вказують, що підвищення податків призведе до скорочення економіки, збільшення безробіття, відтоку виробництв за кордон – в той же Китай, та призведе до зменшення бюджету, з якого потім не буде вистачати на школи та пенсії. То як же ж правильно, може запитати пересічний українець: податки підвищувати чи ні?
Як сформувати істині та об’єктивні погляди на політику та економіку без відношення до інтересів класів, соціальних чи політичних партій?
Ситуацію на «політичному ринку» можна прирівняти до рекламного ринку: всі виробники щось рекламують, наймають рекламних фахівців на ТВ та в соцмережах, оплачують ефіри блогерів та інфлюенсерів і навіть експертів, щоб підтвердили користь саме їхнього продукту. Але де істина? Який товар добрий, а який – шкідлива підробка з ГМО? А у випадку з феміністками, лібертаріанцями, консерваторами, лібералами чи зеленими – до кого звертатися простому громадянину за визначенням суспільної корисності чи шкідливості? Якщо з комуністичними експериментами ми вже трохи знайомі, то як бути з іншими ідеологіями?
Нащо ті ідеології?
Більшість наших поглядів на політику, державу, громадянина, економіку, релігію, мораль, навіть без нашого усвідомлення, належать до якоїсь з існуючих політичних ідеологій, котрі виражають бачення суспільних груп, в залежності від їхнього становища в соціальній ієрархії.
Без ідеології сьогодні не існує жодна сфера суспільства. Практично кожна політична організація або рух, соціально активна верства, суспільна група і навіть держава прагнуть мати власну теоретично оформлену візію політичної оцінки дійсності, програму політичного розвитку на перспективу.
Саме початкове виникнення ідеологій також не уникнуло цієї проблеми. Уперше термін «ідеологія» був введений французьким філософом та економістом Антуаном Дестютом де Трасі в 1796 році та створювався для позначення нової «науки про ідеї», котра б досліджувала природу людського мислення, забезпечувала адекватне сприйняття дійсності й виявляла реальні потреби людей. Учений вважав, що «ідеологія» повинна стати настільки точною наукою, наскільки і природничі науки, й буде основою та ідеалом для інших наук, наукою про людські ідеї, монополізувати об’єктивне сприйняття реальності, визначати правду та брехню.
У Франції була створена впливова організація – Інститут, де дослідники займалися створенням науки про думки людей, хоча в систему нової науки вводили також почуття, бажання і спогади. Діяльність Інституту та його діячів спричинила конфлікт з Наполеоном Бонапартом, який глузливо назвав їх ідеологами, – тобто тими, хто дурить людям голови. Термін «ідеологія» не зберіг свого первісного, етимологічного смислу та почав сприйматися не як запланована нова наука, а в зовсім протилежному значенні – як неадекватне, суб’єктивне сприйняття дійсності.
Сьогодні ідеологію означити як систему теоретично обґрунтованих поглядів, ідей, теорій, ідеалів, що виражає та формує світогляд певних соціальних груп, виходить із інтересів своїх прихильників та спрямована на досягнення політичних та соціальних цілей, зокрема здобуття політичної влади, претендуючи на загальносуспільний характер.
Але кожна ідеологія – насамперед є суб’єктивним баченням політики з боку певної соціальної верстви чи групи. До прикладу: бідняк та підприємець, священник та емігрант можуть по різному сприймати суспільну справедливість, а тим більше економічну. І хто правильно оцінює економічну справедливість та в кого об’єктивне розуміння економіки: в бізнесмена чи найманого робітника? Чия точка зору правильна і може бути загальносуспільною і науковою істиною?
І чи не краще звернутися до науковців, адже наука – сфера істини, вільної від групових, бізнесових чи інших заангажованих інтересів. Чи не так? Зрештою, суспільству потрібно знати, які ідеї корисні, а які небезпечні. Так само як наука дає відповіді на те, що мінеральну водичку корисно пити, а сірчану кислоту – небезпечно, має ж бути відповідь і на ідейну «лінійку товарів». Бо ж молодій демократичній державі потрібно знати, як розмежувати об’єктивні і незаангажовані знання про політику, котрі адекватно відображають дійсність від хибних і небезпечних.
Але тут ситуація ще більше плачевна. Бо незважаючи на орієнтацію науки на принципи об’єктивності й незаангажованості, вона ніколи не могла бути абсолютно незалежною від суспільних впливів. Самі науковці, передусім є членами сімей, громадянами держав, віруючими певних конфесій, представниками певної соціальної групи, статті, класу, нації, верстви, професії і, як носії цих соціальних ідентичностей, не можуть бути і не завжди зацікавлені у абстрагуванні від ідеологій, котрі виражають їхні суспільні інтереси. Тому наукові теорії, зокрема політичні, часто містять ідеологічні елементи і нерідко створюються в інтересах певних соціальних груп, пристосовуючи теорії, гіпотези, і навіть результати досліджень, відповідно до їхніх інтересів.
Нерідко в науці домінують консервативні чи ліберальні тенденції, догматизм, ілюзорність, вплив різних ідеологій, у тому числі, націоналізму, фемінізму, шовінізму і навіть расизму, причому, необов’язково це відбувається внаслідок тиску тоталітарних режимів.
Багато вчених стверджують про неможливість відмежувати науку від впливу позанаукових форм свідомості, зокрема ідеологій. Спробуймо колективу вчених дати дослідити питання: хто розумніший: чоловіки чи жінки? Або: в кого вищий рівень IQ: в українців чи росіян? І одразу побачимо, як на сам процес дослідження та висновки вчених будуть впливати національні, статеві та інші ідеологічні, групові фактори, які визначають та формують світогляд і від яких дууууже важко відмежуватися.
Чи завжди ідеологія – погана брехня?
Усвідомлюючи, тотальність поширення ідеології в суспільстві, французький філософ Л. Альтюссер наголошував, що ідеології неможливо уникнути, люди мислять у межах ідеології. «Тільки ідеологізований світогляд може уявити собі суспільство без ідеології і прийняти утопічну ідею світу, в якому ідеологія б могла безслідно зникнути, а її місце зайняла би наука». А думку про те, що людство колись зможе позбутися ідеології та замінити її наукою, мислитель вважав утопією.
Будь-яке суспільство не може існувати без «своєї ідеології», адже ідеологія – це духовна сутність держави, засіб консолідації громадян в єдиний народ, фактор мобілізації найголовнішого з усіх ресурсів – людського. Внаслідок ідеологічного впливу на народ, формувалися незалежні держави та нації, народи здобували права і свободи, відбувалася боротьба проти диктаторів, колонізаторів, окупантів, і лише сила ідеології, давала змогу перемагати сильніших противників з новішим озброєнням та технологіями. У зв’язку з цим заперечувати чи вимагати знищення ідеології не зовсім доцільно, потрібно лише дозувати її вплив.
Завдання політичної ідеології – насамперед формування плану розвитку суспільства та шляхів його реалізації, а найважливішою умовою цього є наявність суспільної підтримки, яка виникає в процесі поширення та пропаганди ідеології. Для науки основний керівний принцип становить істина, в той час як для ідеології – поширення реалізація своїх постулатів, зокрема засобами пропаганди.
Ідеологія – часто і майже завжди буває не об’єктивною, але вона потрібна суспільству, де є різні групові інтереси. Не варто заперечувати важливого значення та впливу ідеологій на суспільні процеси, державне будівництво, масову свідомість, формування особистості.
Але варто відмежовувати ідеології, які несуть шкоду та руйнування, від конструктивних ідеологій – тих, які несуть суспільну користь, використовують раціональні аргументи, пропагують свої ідеї без маніпуляцій свідомістю, без тиску та репресій і прагнуть дійсно покращити суспільне життя, замість загнати суспільство в якийсь утопічний концтабір.
Детальніше відповіді про вплив ідеологій на нашу свідомість та світогляд прозвучали на вебінарі курсу «Навчання свідомих та відповідальних громадян України» з яким можна ознайомитися на наших сторінках у соцмережах.
Запис лекції: Валерій Майданюк: «Ідеї, які керують світом. Ідеологія та пропаганда. Ліві та праві ідеології»
Наступний вебінар курсу відбудеться 24 липня, о 19:00 на тему: «Ідеї, які правлять сучасним Заходом. Консерватизм, лібералізм та християнська-демократія», який проведе Ярослав Божко, голова Центру політичних студій «Доктрина».
Реєстрація на лекцію: https://bit.ly/usc_2407
Про курс:
Курс включає 5 навчальних вебінарів, зокрема:
• «Ідеї, які керують світом. Ідеологія та пропаганда. Ліві та праві ідеології.
• «Консерватизм, лібералізм та християнська демократія» -24 липня
• «Популізм. Як нас дурять політики?» – 31 липня
• «Цінності ЄС. Громадянське суспільство та лідерство» – 7 серпня
• «Дезінформація та громадянська онлайн-активність» – 14 серпня.
Навчання проходить онлайн у форматі Zoom-вебінарів. Після завершення курсу учасники отримають сертифікат. Участь — безкоштовна.
Автор: Валерій Майданюк
Залишити відповідь