Як і кожна диктатура, Китай хворіє на гігантоманію та вкладає величезні ресурси в найдовші у світі мости, найбільші хмарочоси, найшвидше будівництво залізниць і ще більше грошей – в піар та глобальну рекламу своїх досягнень. Для українського обивателя це може видаватися свідченням прогресивності та розвитку комуністичного Китаю, якби не цифровий концтабір, який стоїть на сторожі цієї гарної, але брехливої картинки.
Автори книги «Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж» П. В. Сінґер та Емерсон Т. Брукінґ описують, як китайська диктатура перетворює суспільство Піднебесної на цифровий концтабір.
Для китайської влади гармонія та побудова «гармонійного суспільства» стала центральним елементом політичної доктрини Комуністичної партії Китаю (КПК). Під гармонією насправді розуміється диктатура.
На противагу гармонії, інакомислення вважається шкідливим, оскільки, на думку влади, воно може зробити країну вразливою до зовнішніх впливів. Саме тому контроль над ідеями в інтернеті завжди розглядався як життєво важливий і навіть природний обов’язок китайської держави. Мета полягає у збереженні єдності та придушенні «шкідливих ідей». У 2007 році цю філософію сформулював колишній провідний урядовий пропагандист Чень Жифа: «Всьому на світі потрібен порядок». По суті, «порядок» у цьому контексті означає «правильне скерування громадської думки», що мало чим відрізняється від цензури.
З самого початку КПК прагнула контролювати інтернет. Вже у 1993 році, коли мережа тільки починала набувати значення, влада заборонила всі міжнародні з’єднання, що не проходили через державні телекомунікаційні компанії. Незабаром Міністерство громадської безпеки отримало наказ блокувати будь-яку «підривну» чи «непристойну» інформацію, співпрацюючи з адміністраторами мережі. На відміну від хаотичної та взаємопов’язаної світової павутини, китайський інтернет перетворився на закриту систему. Хоча китайські користувачі могли створювати власні веб-сайти та вільно спілкуватися всередині країни, їхній зв’язок із зовнішнім світом обмежувався лише кількома жорстко контрольованими каналами.
«Золотий щит» Китаю
У 1998 році Китай офіційно запустив проект «Золотий щит». Це був амбітний цифровий проект, порівнянний за масштабом з такими фізичними спорудами, як ГЕС «Три ущелини». Його метою було перетворити китайський інтернет на найбільшу систему спостереження в історії. Проект передбачав створення детальної бази даних на кожного громадянина, залучення армії цензорів та інтернет-поліції, а також автоматизованої системи відстеження та контролю всієї інформації, що передається онлайн. Цей проект вартістю в мільярди доларів залучив десятки тисяч працівників і продовжує розвиватися. Примітно, що розробку ключових компонентів цієї внутрішньої мережі доручили американським компаніям (Sun Microsystems та Cisco), які мали досвід побудови закритих корпоративних мереж.
Найбільш помітною частиною проекту «Золотий щит» є система фільтрування за ключовими словами. Будь-яке слово чи фраза, додані до списку заборонених, стають невидимими для користувачів. Пошук не видає заборонених результатів, а повідомлення із забороненими словами просто не доходять до адресата. Оскільки список заборонених термінів оновлюється в реальному часі, події з зовнішнього інтернету часто не досягають Китаю.
Наприклад, у 2016 році набуло вірусного поширення «Панамське досьє» – документи, що розкривали інформацію про офшорні рахунки світової еліти, і насамперед – верхівки китайської Компартії. Серед викриттів були записи про те, що родичі восьми вищих керівників КПК, включно із зятем лідера КНР Сі Цзіньпіна, виводили десятки мільйонів доларів з Китаю через офшорні компанії. На цьому місці дружньо поплескаймо по плечу українського обивателя соцмереж, котрий наївно вірить, що в Китаї розстрілюють корупціонерів та боряться з хабарництвом – розстрілюють тих, хто не поділився з кланом Сі Цзіньпіна.
Інформація про китайську корупцію була доступна онлайн у всіх подробицях, за винятком Китаю. Одразу після появи новин, Головне управління Держради з інтернет-інформації видало наказ про негайне видалення всіх передрукованих матеріалів про «Панамське досьє» та заборону посилань на подібний контент. Навіть держава Панама тимчасово зникла з результатів пошуку в Китаї, доки цензори не скоригували заборону, щоб видаляти лише сторінки, що містили слово «Панама» та імена керівництва або відповідні терміни, такі як «офшори».
Цей потужний фільтр породив сюрреалістичну гру слів у спробах обійти цензуру. Китайські інтернет-користувачі роками називали «цензуру» «гармонією». Цензурувати термін означає «гармонізувати» його. Згодом цензори навіть заборонили використання самого слова «гармонія» (!!!), усвідомлюючи його саркастичне сприйняття поневоленими громадянами. Однак, китайське слово «гармонія» звучить схоже на «річковий краб». Коли «гармонію» заборонили, дотепні користувачі почали використовувати «річкового краба». З візуалізацією соціальних мереж ігри перейшли на блокування зображень. Подібним чином у 2017 році з китайського інтернету зник милий ведмедик Вінні-Пух, оскільки цензори вирішили, що «Пух» є відсиланням до Сі Цзіньпіна через схожу ходу.
Зміна історії та контроль над громадською думкою
Через цю політику фільтрування, відому як «очищення мережі», змінюється навіть історія (чи точніше, знання людей про неї). Мільярди старих постів, що стосувалися будь-чого з минулого, що не відповідало «гармонійній» історії режиму, були видалені. Видалення близько 300 «небезпечних» слів та фраз стерло з пам’яті найважливіші події, такі як протести на площі Тяньаньмень 1989 року. Наприклад, китайський еквівалент Вікіпедії – Байду Байке – на запит «1989» видає лише дві відповіді: «число між 1988 та 1990» та «назва комп’ютерного вірусу». Це призвело до колективної амнезії: ціле покоління не знає про ключові моменти минулого і не зможе знайти додаткову інформацію, якщо колись і дізнається про приховане.
Залишити відповідь