«… Гадяч. Тут ви побачите вже таку Україну, що вже українішої немає…», ( пише Леся Українка у листі до Ольги Кобилянської у 1899 році). І того літа вони зустрічаються у Гадячі, в урочищі Зелений Гай, де знаходився дачний будинок Косачів-Драгоманових. І майже вся українська інтелігенція відвідала ці місця. Взагалі, Гадяч пов’язаний із іменами багатьох видатних українців, які народились, жили, працювали, творили у певний час. А насамперед, Гадяч певний час був гетьманською столицею. Ну як можна не відвідати Гадяч? Це не так і далеко. І ми, «Український клуб Охтирки», їдемо в Гадяч. Це була фантастична, справжня подорож у часі.
ОХТИРКА
Традиційно збираємося біля Шевченка. Пам’ятник на місці, трояндовий кущ пишається квітом, «надія» у вікні скособочена, та жива, прибиральниця вже підмела Торгову площу й помчала далі прибирати місто Наше, продавчиня вийшла із крамниці і поправила жовто-блакитний стяг, підлітки рулять велосипедами, хтось прямує на базар… Ранок. Місто оживає, місто живе. Ми фіксуємо початок нашої мандрівки вихідного дня біля « Я люблю Охтирку». Ось і наша маршрутка. І ми рушаємо в подорож, вперед, за новими враженнями!
ГАДЯЧ
Гадяч – місто в Полтавській області, на правому березі річки Псел, та його притоки річки Грунь. Місто розташоване на височині зі схилами та ярами. Гадяч має давню історію, місту майже 500 років, що підтверджує карта «Границі Литовської Русі.1533р).Тут були підписані «Гадяцькі статті» із Польщею. У 1634 році Гадяч отримав статус міста, входив до Речі Посполитої, ним правили переяславські старости: Жолкевський, Конєцпольський, Ярема Вишневецький. Тут були резиденції гетьманів України: Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Івана Брюховецького, Кирила Розумовського.
Під час Північної війни Карл ХІІ влаштував у Гадячі лазарет. Під час Другої світової війни Гадяч був окупований німцями. На початку повномасштабного вторгнення російських загарбників місцеві мисливці влаштували росіянам-втікачам «гадяцьке сафарі». Як бачите, Гадяч займає визначне місце в українській історії, давній і вже в новітній. Історія міста також пов’язана із іменами найвідоміших імен української інтелігенції. Гадяч – батьківщина родини Драгоманових. Тут жив і працював Панас Мирний (1858-1865рр). У Гадячі похований цадик (вчитель)Шнеур Залман (Алтер Рабе). Тож, Гадяч – центр паломництва євреїв-хасидів. Всі знають про Умань, а про Гадяч почули вперше. У місті є єврейське кладовище, синагога, готель і сюди злітаються на гвинтокрилах хасиди всього світу на могилу свого вчителя.
Достеменно не визначено походження назви міста Гадяч. Наукові співробітники краєзнавчого музею вважають основною версією – «місце Годяч(щ)е, придатне для життя та оборони». Інші версії теж присутні. Та пора вже в музей!
КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ
Гадяч – зелене, квітуче місто. Півники розкошують і вражають вишуканістю і яскравими барвами. Вулиця Лесі Українки. Тут розташовані найважливіші будівлі міста. Затишний куточок поряд із парком, двоповерховий ошатний будинок, при фасаді – веселі квітники із півниками, лавандою і екзотичними вербами. Це і є історико-краєзнавчий музей. І нас, мандрівників, уже чекають. Пані Ірина й Катерина – наші екскурсоводи по музею і місту.
Краєзнавчий музей Гадяча теж має свою історію, бо змінив уже четверту локацію. Це окрема історія про історію краєзнавчого музею. Приїжджайте й послухайте, або дізнайтесь в інтернеті. А ми, з нетерпінням і захватом слухали про батьків-засновників України, про Гетьманів, про митців. Нинішній музей має вісім відділів історії, природи, побуту Гадяччини. Пані Катерина обрушила на нас лавину, шквал інформації. Все неможливо запам’ятати, та хоч побачимо, а вже пізніше будемо дочитувати в книгах-інтернетах.
Тож слухати-не переслухати, та й дивитися є на що: українська світлиця, робочі столи, світлини, важливі документи, особисті речі Панаса Мирного, Михайла Драгоманова, Олени Пчілки, Лесі Українки. Відділ природи вразив своєю свіжістю і різноманіттям тваринного та пташиного світу. При музеї діє сувенірна крамниця, а в ній добра на всякий смак. Вибір величезний. І кожен щось придбав на пам’ять про Гадяч.
А потім ми пішли на екскурсію містом. Здавалося б усі знакові місця поряд: будинок у якому жив і творив Панас Мирний, місце садиби родини Драгоманових, Замкова гора, де була резиденція гетьманів, потім більшовики знесли і побудували на гетьманському фундаменті в’язницю, а в наш час, при незалежній Україні, тут створили школу бджільництва.
Отак ми стояли на вершині Замкової гори, милувалися безкрайнім краєвидом і слухали пані Ірину: розповіді про історичні факти, легенди, перекази козацьких літописців, містичні та мандрівні нариси Панаса Мирного, «Родина Бородаїв», «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», про «Чорну раду» Пантелеймона Куліша, та й Нечуй-Левицький теж писав про гетьманів…
Катерина невтомно ділилася інформацією про Гадяч та особливості назв районів міста: Підварок, Заярна, Броварки… А вони ж перегукуються із такими ж назвами у нашому Куземині! І Замчище, і Заяр, і кургани… Бо Куземин теж був кордоном Гетьманщини…
Ми мандрували в просторі і часі… Бо садиби Драгоманових немає, і прекрасних соборів і храмів теж. І де останки, могили наших гетьманів теж достеменно невідомо. Багато питань до радянської влади: знищували нашу історію, нашу ідентичність.
Гадяцьке підземелля належить до володінь краєзнавчого музею. Пані Ірина відкриває вхід у підземне місто, запалює ліхтарі і ми занурюємося в історію козаччини. Замкова гора і центральна частина міста ще й околиці розташовані поверх підземного міста. Воно ще не зовсім досліджене, але як упорядковано й облаштовано. Ну просто, молодці гадяцькі музейники і всі, хто їм допомагає, гадяцькі ентузіасти й зберігачі історії. Ми в захваті.
ЛЕСИН ГАЙ
Саме так місцеві називають урочище Зелений Гай. Дачний будинок був побудований стараннями Олени Пчілки для покращення здоров’я Лесі, щоб вона тут літувала. Так і було з 1893 по 1906 роки. Сюди, в гості запрошували своїх рідних та друзів Олена Пчілка, Леся Українка, Драгоманови.
«Мама збудувала тут хорошу хату, де могли б мої приятелі з усього світу зміститися. Околиця тут гарна, горизонт широкий… Наша хата оточена лісом, а нижче по річці ліс ще більший, не смерековий, правда, а мішаний, але темний і гарний…».(Із листа Лесі Українки до Ольги Кобилянської).
Гостями садиби були відомі діячи української культури і науки, серед них: Фотій Красицький, Михайло Коцюбинський, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Іван Труш, Ольга Кобилянська, Климент Квітка, Сергій Мержинський…«Розпорядок дня у Зеленому Гаю такий: кожен, хто хотів, міг і серйозно попрацювати, і приємно відпочити або тільки відпочивав. До обіду кожен робив, що бажав, і йшов куди хотів. Наприклад, І.Труш ще на світанку біг малювати етюди в лісі чи під «сагами» (дуже мальовничі затоки на Пслі), Леся часто писала напівлежачи в гамаку в лісі біля дому, Лисенко відокремлювався коло рояля, хто йшов рибалити на Пслі або купатися і брати сонячні купелі десь на березі, хто зачитувався якоюсь новою книжкою десь на природі і т. д. Але до обіду мама вимагала, щоб усі збиралися вчасно, без запізнень. Цій вимозі всі охоче корилися, бо кожному хотілося до гурту, до цікавого товариства, обмінятися думками, почути дотеп, жарт, та й апетит від свіжого повітря й перспективи смачного обіду приспішував». (Зі спогадів Ізидори Косач-Борисової).
Добре було… Ми слухали історії Зеленого Лесиного Гаю, уявляли де, що і як було. Пані Катерина все показувала і розповідала… Спустилися до кручі, де геть усе густо заросло, а внизу Псел. Поряд є й плавний схил до купальні. Дітвора місцева побігли весело, а за ними й старші. Наші люди подалися вниз до криниці, до співочих терас.
А ми сиділи, й слухали весну… , як там у Лесі?..
«… Весна мені багато
говорила,
співала пісню дзвінку,
голосну
то знов таємно-тихо
шепотіла…».
У 1918 році більшовики знесли й дачний будинок, і всі споруди. Справились. А їхні нащадки продовжують біснуватися.
БІЛЯ КЛУНІ
На завершення мандрівки нас почастували галушками. Це було у музейному дворі. Там така гарнюня клуня, що сидів би на порозі, та й радів життю. І було б добре так, якби не війна, скажений сусід не дає нам, українцям, спокійно жити, працювати, мандрувати.
ПОДЯКА
Незважаючи на жахливі дороги, головним чином на Полтавщині, ми таки доїхали до Гадяча, і повернулися додому. І за це велика подяка нашому водію, панові Олександру. Ми також йому вдячні за те, що змінив трішки маршрут, задля того, щоб заїхати пошанувати наших загиблих захисників: Миколу Курочку і Тимофія Ярмака, які загинули тут від російських куль під час виконання бойового завдання. І директору місцевої школи теж подяка, що установив пам’ятний знак нашим землякам, за яким постійно доглядають. Тут квіти й прапори.
Дякуємо науковим співробітникам краєзнавчого музею та його помічникам, всім місцевим ентузіастам за збереження історичної пам’яті, культурної спадщини та кулінарних традицій вашого краю. Гадяч – справжній туристичний магніт України. Дякуємо, Гадяч!
«Кажуть, що заради мандрів не варто покидати затишну домівку, адже є інтернет. Звісно, сидячи вдома біля комп’ютера можна за півгодини здійснити віртуальний тур по всьому світу. Але віртуальна мандрівка – геть не те. Лише коли торкнешся прадавнього камінчика і вдихнеш пахощі пригод, отоді на власній шкірі відчуєш, що таке справжня подорож…». (Надія Голубченко, бібліотекарка і мандрівниця).
І це вірно на всі 100%.
Валерія Бакуліна
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь