Чи кожен вміє сьогодні знаходити радість у щоденних дрібницях і повноцінно отримувати задоволення від маленьких моментів життя? Можливо, хтось скаже: «Війна ж. Не до того». Звичайно, коли усвідомлюєш, що десь гинуть люди, важко радіти дрібницям, як раніше, і навіть не знаєш, чи доречно це.
Але ж у такий складний час будь-яка маленька участь у великій справі може надавати людині силу та надію, стати ніби ковтком цілющої води у спекотний день.
Завжди на душі стає радісно від добрих справ, а особливо тоді, коли вони – для людей.
Ось як, наприклад, нещодавно мешканці сел. Кириківки Охтирського району Лідія Михайлівна Бугримова, Марія Миколаївна Лиска і Любов Дем’янівна Комар ініціювали зробити місце біля громадського колодязя, що стоїть вздовж центральної траси селища, ще охайнішим і красивішим, адже воду тут беруть не тільки місцеві жителі з усієї Кириківки, а й проїжджі чи гості. Завдяки дбайливим рукам пенсіонерок, це місце набуло привабливого вигляду, а ковток холодної води для пішого чи проїжджого здається ще смачнішим і прохолоднішим.
Із давніх-давен колодязі були не просто джерелом води, а справжнім осередком життя, місцем, де мандрівник міг утамувати спрагу, напоїти свого коня і просто перепочити. До цих місць ставилися з особливою бережливістю та повагою, адже вода завжди була синонімом життя. Ось і жителі вулиці, де розміщений колодязь, наразі усвідомлюють, як важко було без нього жити!
Колодязь став свого роду візитівкою населеного пункту, бо знаходиться майже на в’їзді в селище. Щодня повз нього проїжджають тисячі людей у справах, часто зупиняються, щоб утамувати спрагу. Про смакові властивості води знають також і переселенці, тож і вони беруть воду. Перевірка якості води в колодязі показала, що вона відповідає нормам і є найкращою в селищі.
«Цей колодязь побудувала Кириківська селищна рада зовсім недавно, – розповідає Лідія Бугримова. – Жителі вулиці звернулися до кириківського селищного голови Павла Гученка з проханням викопати колодязь у зручному місці, недалеко від їхніх будинків. Справа в тому, що у селищі люди користуються централізованим водопостачанням, і сам водогін уже потребує оновлення. Власних же свердловин у домоволодіннях небагато, бо з різних причин не кожен може їх зробити, особливо пенсіонери. А коли відсутня електроенергія, то і вода не біжить із кранів. Більше того, поблизу немає де її взяти. От ми і вирішили попросити місцеву владу. І Павло Васильович пішов нам назустріч. Колодязем наразі може користуватися кожен бажаючий, а ми стараємося підтримувати його в належному стані. А нещодавно ми вирішили підсвіжити огорожу, лавочку та і сам колодязь. Виникла ідея пофарбувати саме в символічні українські кольори – жовтий і блакитний – кольори українського прапора, символу нескореності нашого народу. Жовтою фарбою забезпечив місцевий житель Володимир Худяков, а блакитною – селищний голова Павло Гученко і Анатолій Кузовенко. А ми скинулися коштами на оліфу і на ремонт ланцюга. І вийшло, на наш погляд, непогано, ще й від своєї праці отримали неабияке задоволення. Думаємо, що і люди оцінять наше старання!»
Ще з давніх-давен глибока повага до місць, де видобувалася вода, передавалася з покоління в покоління. Люди розуміли, що доступ до чистої води є запорукою виживання, і тому дбали про криниці, очищали їх, прикрашали та оберігали.
Колодязі раніше були свідками багатьох подій: від щоденних зустрічей селян до важливих переговорів і навіть романтичних зізнань. Вони обростали легендами та повір’ями, стаючи частиною місцевої культури та фольклору. У багатьох культурах колодязі вважалися священними, і їхнє осквернення було неприпустимим.
На жаль, є й інша сторона людської свідомості. Коли одні намагаються бути корисними для свого рідного краю, розбудовуючи його невеличкими добрими справами, інші – навпаки, шкодять.
Прикрий випадок стався нещодавно у парку неподалік. Як з’ясувалося, у тамтешньому колодязі виявили мертвого кота. Чи він сам туди вскочив чи хтось укинув, наразі невідомо. Про це місцевих повідомили діти. Вода, якою користувалися роками, стала непридатною для вживання. Люди забили на сполох, сповістили про це селищну раду. Як вони кажуть, на допомогу з організації очищення колодязя прийшов працівник селищної ради Микола Секіра, який повідомив МНС-ників, а ті приїхали, витягли тварину, відкачали воду й зробили дезінфекцію. Поки що водою можна користуватися лише в технічних цілях, але місцеві надіються на її повне очищення.
І все ж людей, які користувалися колодязем, найбільше турбує питання: кому він заважав, і чи стало від того краще?
Навіть сьогодні, незважаючи на розвиток сучасних систем водопостачання, колодязі залишаються символом нашої історії, зв’язку з природою та незмінної цінності води. Дбаймо про них, адже вони ще не раз врятують нам життя.
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь