«Моя душевна чаша наповнена яскравим сьогоденням»
(Вікторія Більська).
БУЛЬВАРОМ ЗНАКІВ І СИМВОЛІВ
Дехто здивується, чи це можливо у такий тривожний час? Виходить так. Якщо вийти за межі суму, болю і жахливих новин. Бо треба жити, витримати і рухатися далі. Для цього потрібне позитивне перезавантаження. І мандрівка – є одним із таких способів. І їхати далеко не треба, можна просто стати туристом у рідному місті. Так ми і зробили. Ми – це не всі із театрального гуртка «Мальва». Нам потрібно відчути ритм міста Нашого сьогодні, знайти душу його, побачити знаки і відгадати символи. Історія нам у поміч. Наш маршрут – по вулиці Незалежності від площі Успенської до Соборної. Сто років тому вулиця йменувалася Бульваром.
ЗНАКИ
«Сміливі завжди мають щастя». Це перший знак. Так написав Багряний. По другому ніяк. За наше щастя полягли перші сміливці. Вони вічно на Стіні Пам’яті. І їхні очі й усмішки неможливо забути. Вони спонукають до життя. Вони загинули за Україну. І ми мусимо її захищати на всіх рівнях.
«Сад українських пісень і байок». Знак другий. Цілий сад знаків на дерев’яних скульптурах. Ми наче вперше їх бачимо. А вони з’явилися в міському парку у 1998 році. І так любо відчути тепло дерева, розглядати орнаменти, вгадати казкового героя і його емоцію. І радість від повернення дерев’яної скульптури Мавки.
«Місто перетинає річка, вкрита ряскою й чуханцями, й заболочена. Вона тече зі степу й часто міліє… Але тече вічно й невпинно…». Такі символічні слова Багряного. І міст через річку – теж символічний. Кажуть, що архітектор Новосельський зашифрував знаки для історії. Ми їх ще не знайшли.
Виходимо на вулицю Незалежності. Ідемо, як по Бульвару, згадуємо історію міста, його сподвижників та милуємося архітектурними стилями. Їх тут безліч: ампір, бароко, ренесанс, і простий радянський. Перша електростанція зачаровує візантійськими башточками. ЦНАП колись був маєтком міського голови Мандрики і збудований із монастирської цегли. Колишня в’язниця стала швейною фабрикою, а її адмінкорпус оновлений, весь у крамницях, офісах, і сучасною привабливою кав’ярнею «Дорріо», що з італійської значить «подвійне еспресо». Руїни універмагу ніби звичні, але щоразу дратують, покалічений музей загороджений плівкою. Чекають на відбудову. Друкарня вціліла. І Чернеччинська громада вже наводить там лад. Архітектурна принада із внутрішньої сторони вражає. Зайдіть, подивіться! А у дворі – хаос. Переходимо через дорогу, до об’єкту нашої уваги.
Народний Дім – покалічений, посічений рашистськими снарядами, теж загороджений… Табличка гласить, що РБК належить Чернеччинській громаді, і називається Центр культури і дозвілля. Театр мовчить… Тільки вцілілі барельєфи символічно сповіщають про Майстрів сцени і слова: Якова Майтюренка та Івана Багряного. Обходимо понівечений рашистами об’єкт культури у пошуках знаків. Із тильної сторони цегляна кладка стін різних епох, на масивних дверях господарчої прибудови видніється червона зірка. Є над чим подумати. Та все ж пророчі слова нашого письменника надають нам віри у майбутнє: «Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами!». І ми йдемо до Шевченка. А там знаків і символів достатньо. Які написані, спустошені і вічні, і говорять самі за себе. «Поки живе надія в хаті, нехай живе, не виганяй!..». І тут уже філософія. Між вірою і надією – руїни, а в хаті треба прибирати, аж кричить.
ДЕ Ж БЛУКАЄ ДУША?
Кажуть, що метелик – символ душі. І ми йдемо до нього. Вулиця Ярославського. Сюди ходити боляче. Тут плаче душа. Зруйнований Будинок Офіцерів (Гостиний Двір) щоразу викликає біль. Так прикро, що ми, охтирчани, не врятували таку красу. Метелики намальовані поряд на будиночку, на фронтоні якого значиться «1904р.». Напроти пам’ятний знак архітектору Петру Ярославському, автору генерального плану Охтирки, Хто ж його помітить, якщо він у кущах та смітті? А якщо подивитися з двору у котлован – ви відчуєте міць охтирської цегли. Сучасні нищівники її не подолали. Там були купецькі погреби.
Охтирське середмістя – то місце проживання охтирських купців. Наразі маєтки Курилів втратили свій шик. І ми вже не прогуляємося бузковими й каштановими алеями, не відчуємо прохолоди фонтанів, які простягалися від їхнього двору на Бульварі вниз до річки. По провулку Харківському унікальні архітектурні оздоби закриті базарними ятками. Колишній банк на початку 20 століття перетворився у житловий будинок. Який же він гарний, і в той же час нещасний. Його війна не зачепила. Його просто ніхто ніколи не ремонтував.
СИМВОЛІЧНА ЗУСТРІЧ
Зустрічі не бувають випадковими. Все закономірно. Так сталося і під час нашої мандрівки містом. Ми познайомилися із письменником Анатолієм Стріляним. Хоч він і відомий у своїх колах, та якось не приходилося пересікатися в охтирському культурному просторі. Тож ми не знали в обличчя Стріляного. А він до останнього не признавався. І знайомство відбулося досить цікавим чином.
Із будинку, що на Харківському, 8, вийшов чоловік, хоча й не молодий: сивий, в окулярах, та міцної статури. А ми якраз роздивлялися двір цього будинку. Там колись була творча студія художника Івана Шаповала. Слово за слово, розбалакалися із цікавим чоловіком. Він був проти української пишномовності…
Запросив нас на гостину до свого помешкання. Цікаво. Та й пішли подивитися. О, у під’їзді збереглося покриття плиткою Баргенгейма. Так було і в Гостиному Дворі. Заходимо у квартиру із високими стелями. Відразу впадають у очі рушники на люстрові, картинах, кошиках, дідух на столі… Картини Шевченка, Протасова і невідомого художника. Бібліотека на всю стіну. А в ній три чверті книг російських класиків ( не розпрощався чоловік із російщиною) і Конфуцій, Сократ, Шевельов, Шевченко … і альманах поетів Великописарівщини!.. Слухали уривки із щоденника Шевченка, про зустрічі із нашими художниками. Та все ж відчуття якесь незрозуміле, таке враження, що Стріляний тяжіє до російщини. Та й не захотіли ми чаю. Пішли далі. Ще ж півбульвару попереду.
«ПІДІТЬ І ПОБАЧИТЕ!»
«Собор – це корабель, який став у затишній бухті, кинувши якір на час, щоб завтра пливти далі». («Людина біжить над прірвою». Іван Багряний).
На куполі Введенської церкви-дзвіниці височіє статуя апостола Андрія Первозванного. Він був одним із учнів Ісуса Христа. Первозванний, тому що Ісус першим позвав його в учні. Коли апостол запитав Христа «Де ти живеш?», той відповів: «Іди й подивись!».
Апостол Андрій Первозванний був покровителем Охтирського слобідського полку і за рішенням козацької старшини був установлений на дзвіниці. До Покровської церкви наразі є питання. Але нас цікавить увесь Покровський кафедральний комплекс, як одне із 7 чудес Сумщини, архітектурно-історична пам’ятка та історичні постаті різних епох. І про це буде окрема історія. Наостанок подорожі в історію ми піднялися до брами Введенської дзвіниці. Постукали. Прислухалися… «Підіть і побачите!»
На цій благословенній фразі можна б і закінчити розповідь про нашу дослідницьку прогулянку. Та місто Наше не перестає дивувати. Міський парк поряд із собором. І там доволі знаків: на скейтмайданчику підлітки пишуть своїми загадковими ієрогліфами. Сакури цвітуть, фонтан не працює. І, питання, якого дива там робить мавпа?
На терасі «Палацу» приємно смакувати кавою і вести неспішну бесіду, споглядати парк і скульптуру борцям за революцію (жовтневу), разом із жіночкою за сусіднім столом слухати українські пісні з її мобільного, погладити левів на стінах і загадати бажання. А потім пройтись каштановою алеєю. Наша прогулянка розтягнулася на добрих три години. Ми дослідили тільки половину вулиці. Отака вона Охтирка, «як загадковий ієрогліф, із таємничим змислом і символічною спланованістю». І це треба зберегти. До зустрічі на Бульварі! Подяка ЗСУ!
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь