Вчителька Грунської школи Тетяна Кучер мешкає в селі Гнилиці й із перших днів повномасштабної війни активно волонтерить для воїнів з усієї України.
Освічена, досвідчена й працьовита
Після закінчення нівчання в школі Тетяна вступила до Харківського університету імені Каразіна.
— Я тоді була така горда, бо інші діти навчалися в інститутах, а я — в університеті, яких на той час було дуже мало! — згадує свої перші кроки на педагогічній ниві та студентські роки співрозмовниця. — Вступила на бюджет, тобто — за власні знання, і навчання в нас тривало шість років. Для мене це було предметом гордості — справжня якісна освіта!
Тетяна Миколаївна пишається й тим, що має 30 років безперервного педагогічного стажу. Каже, що в неї всього лише один запис у трудовій книжці: як почала вчителювати після закінчення університету — так і вчителює досі.
Паралельно з роботою в школі пані Тетяна доглядає за двома корівками, яких утримує у своєму домогосподарстві вже 25 років. Хоч клопоту з корівками багато, але в селі інакше не можна.
Так і живуть: п’ять днів на роботі, а в суботу — на базар із молочною продукцією.
Волонтерство
Одразу ж після повномасштабного вторгнення пані Тетяна почала допомагати захисникам — зокрема, годувати хлопців на місцевому блокпості. Уточнює, що варила не просто каші й салати, а все м’ясне, рибне й ситне: холодець, картоплю, пиріжки та млинці з м’ясною начинкою, голубці. Навіть салатом “Оселедедець під шубою” частувала захисників.
— Спочатку боялася, що не братимуть у мене продуктів, бо мало що хто привіз. Іх же інструктували, щоб були обережними з частуванням. А раптом хто отруту додасть. Але хлопці завжди все забирали та дякували— ділиться жінка реаліями волонтерської діяльності.
Згодом почала готувати їжу для солдатів, які воюють на Донецькому та Покровському напрямках. Один раз на місяць волонтер Максим Дорошенко відвозить допомогу на передову, і до її збору Тетяна активно долучається, організовуючи місцевих жителів.
— Мені допомагають у цьому моя велика родина та друзі, — каже співрозмовниця. — У нашій школі навчання офлайн, тож на роботі я з 8:00, а о 14:30 вже вдома, тож маю час для волонтерства. Тим більше, що мій чоловік багато роботи бере на себе. Родичі, які залишилися вдома, підтримують мене тут, а ті, що виїхали до Німеччини — надсилають кошти. А ще я прошу допомоги у знайомих — і майже всі відгукуються. Будь-яка допомога важлива. Один чоловік на базарі, наприклад, дав п’ять голівок капусти для голубців. Дякую йому — адже я роблю на передову по 250 штук, а це ж скільки капусти треба! Ще один місцевий мешканець привіз рибу хек — смажу її хлопцям і під томатним соусом, і просто так. Роблю й сало з часником. Усе, що варила й смажила з перших днів для блокпоста — усе це тепер готую на найгарячіші напрямки.
Не так важко приготувати, як усе запакувати
Тетяна Кучер зізнається, що труднощі виникають не з тим, що приготувати, а в що покласти. Адже якщо з охтирських блокпостів хлопці повертали їй порожні лоточки, то з фронту, де ведуться бої, ніхто посуд не забирає — там просто не до того.
— Ходжу, прошу тару по базару, — пояснює жінка. — Для себе просити соромно, а для солдатів — ні!
Окрім того, співрозмовниця створила групу в соцмережах, членами якої є жителі Гнилиці.
— Зараз не можна бути байдужими до того, що відбувається в країні! Ну, ладно там Західна Україна — вони війни не бачили. Але тут! Як можна не волонтерити та не брати участі в допомозі захисникам? От якби всі згуртувалися — було б значно ефективніше!
Пледи від незрячих нідерландців
Не стоять осторонь підтримки української армії й іноземці. Секретарка Грунської школи, в якій працює Тетяна, розповіла своїй евакуйованій до Нідерландів сестрі про допомогу захисникам — і мешканці далекої країни долучилися до доброї справи.
— Надсилають нам пледи, які виготовляють сліпі люди, а ще — теплі флісові кофти, — розчулено каже вчителька. — Я все це акуратно перев’язую стрічками патріотичних кольорів, докладаю дитячі малюнки — і виходить така зворушлива посилка на війну!
А одного разу мама загиблого воїна, місцева жінка, передала два мішки нового одягу свого сина: бушлат, фліски тощо. Хлопці на передовій дуже дякували за таку підтримку.
Від себе — останнє
Сама ж пані Тетяна — яскравий приклад справжньої українки, яка останнє віддасть для армії. Працює в школі, тримає велике господарство, а зароблені гроші витрачає на захисників.
— Днями накупила продуктів на 5 тисяч гривень — готуватиму смаколики хлопцям на передову! — конкретизує вона.
— У мене п’ять братів воюють і зять, але своїм я не допомагаю — усе відвозиться на Покровськ. Наприклад, зять каже, що навіщо йому ті продукти, якщо він служить на території не так далеко й буває вдома.
Не їжею єдиною
Захисники потребують не лише провіанту, а й речей непродовольчої групи, зокрема — збір коштів на автівки. І в цьому питанні Тетяна Миколаївна — надійна помічниця.
Вона стала однією з найактивніших учасниць ярмарку, який нещодавно в Груні провели сестри Валентина та Ольга (про це писала “Ворскла” впопередніх номерах).
— Я насмажила котлет, гарно все оформила — бо це ж ярмарок! — зазначає співрозмовниця. — А потім пробіглася по хаті, подивилася по шафах, що в мене є зайвого — і все віддала дівчатам на продаж!
А ще, за її словами, вони утрьох із односельчанками за зиму сплели 250 пар шкарпеток. Нитки не купували, а розпускали старі речі — це хоч і економніше, але значно складніше. Та українські жінки себе не жаліють — вони долають усі труднощі.
— Носки завжди хлопцям знадобляться, — каже Тетяна Кучер, помітивши наш подив. — Он коли охтирську військову частину розбомбили — ми з дівчатами з себе познімали носки та й солдатам віддали!
Життя в страху
Тетяна Миколаївна зізнається, що жити вдома стає дедалі страшніше — особливо вночі.
— Моя онучка спить із татусем, бо дуже боїться дронів, які щоніч літають над будинком, — з жалем у голосі розповідає пані Тетяна. — Дитина плаче, налякана. Та й ми вже всі знервовані — бо ніякого спокою на Охтирщині немає. Я дуже переживаю за те, як тікатиму з дому з двома коровами. Решту господарства можна просто відв’язати, відпустити — та й усе. А от корівок доїти ж треба! Життя в страху
Ми щиро бажаємо нашій неймовірній героїні здоров.я й наснаги, і обов.язково дочекатися перемоги та миру в рідній домівці на рідній землі!
Оксана КОВАЛЬОВА
Джерело: “vorskla1930“
Новину створено за матеріалами сайту “vorskla1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “vorskla1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь