Відступ ЗСУ з більшої частини підконтрольної Курщини завірусився численними фейками та коментарями “експертів”, котрі поширюють зраду і кричать “все пропало”. Тому Курська операція потребує розвінчування зрадофілії та панікерських настроїв, які пропонують плакати там, де треба боротися.
В соцмережах віруситься чимало відео про “марність” Курської операції ЗСУ і звинувачень України в тому, що начебто “якби не пішли на Курщину – Суми б зараз не бомбили”, “вся ця авантюра коштувала нам великих жертв” і взагалі “Сумську область вже готують до евакуації”. Отож детальний розбір, чому не треба звинувачувати свою країну в тому, що нанесла випереджуючий удар по ворогу, а не лише оборонялася.
По-перше, Курська операція не була марною, тому, що відтягнула на себе десятки тисяч російських військових, котрі могли б наступати на Харківщину, Донеччину чи Запоріжжя. Ці, насправді заплановані росіянами наступи не відбулися, або ж реалізовувалися значно меншими силами, завдяки чому ворог був змушений обороняти своє, а не захоплювати наше. В чому тут зрада?
По-друге, це не була ніяка авантюра і ми не винні у зміні незалежних від нас обставин. Українці відійшли з Суджі, коли там посилився тиск окупантів, а наші ресурси, в силу різних обставин, були слабшими. Не наша вина, що через геополітичні процеси, про котрі поки що зарано говорити, з огляду на нашу триваючу залежність від них, в нас в один момент виявилися “слабші карти” на Курщині. Якби не зміна обставин – наступ ЗСУ на Курщині міг бути цілком успішним і Україна б могла потім навіть обміняти ці території на переговорах на наші окуповані землі. Починати було варто, бо на той час ця операція могла принести і приносила успіх. Не має вини ЗСУ в тому, що далеко від нас змінилися обставини.
По-третє, ЗСУ здобули важливий геополітичний досвід і довели стратегічний факт: Україна показала всьому світу, що може наступати і окуповувати Росію, що Москва не використає ядерної зброї, а прості росіяни під окупацією байдуже спостерігатимуть. Через певний час, ці доконані факти можуть суттєво допомогти тим країнам, котрі досі не знали, чи можна так вчиняти з Росією. ЗСУ довели – можна і треба. І за це навіть нічого не буде. Росія – всередині гнила, путінський режим – слабкий.
По-четверте, наші втрати не були марними. Так, ми понесли втрати, але замість Курщини, ми могли понести їх і при обороні Харківщини, і при обороні Слов’янська чи Дніпропетровщини. Чи навіть тієї ж Сумщини, наступ на яку росіяни могли б розпочати на півроку раніше. Але замість цього, снарядами та мінами була забруднена російська Курщина, а не наша, ще не окупована земля. Наразі Курська область зазнала збитків на 7 млрд. доларів – переважно внаслідок російських бомбардувань своєї землі. В чому тут поразка чи зрада?
Це – справедливий результат для Росії, котра вважала, що може нищити тільки українські міста й села, і лише Україна має потім піклуватися відбудовою та розмінуванням. Росіяни також повинні відчути ціну війни, щоб їхнім нащадкам ця ціна була болючим та наочним прикладом, чому не варто розпочинати війни. Що в цьому поганого?
По-п’яте, відступ – не поразка. Так, ЗСУ не бачили нагальної потреби воювати за кожен метр курської землі та ризикувати життям наших воїнів – це неспівмірно з обороною українських територій. Повоювали трохи, залишили подарунки у вигляді мін, показали росіянам – що війна це погано. Вже на наступний день ЗСУ зайшли на Білгородщину, а завтра – можуть надовго відвідати ще якийсь російський регіон.
Є питання до організації відступу, але немає щодо необхідності демонструвати росіянам, що розв’язана ними війна – прийде у їхній дім. А любителям розповідати “не чіпали б Курщину – на страждала б Сумщина” варто нагадати, що в 2022 році Росію ніхто не чіпав, але Сумщина все одно страждала. Бо ці дешеві розповіді про “російську відплату на Курськ” з тієї ж самої опери, що й фейки про те, що “Ерефія напала на Україну, бо захищалася від НАТО і нацистів”.
Залишити відповідь