Нещодавні варварські обстріли росйськими окупантами середмістя міста Суми лише посилив мотивацію “Батона” та його побратимів знищувати загарбників, де б вони не перебували. Щоб долучитися до українського війська, Богдан із друзями в 2022 році вийшов із тимчасово окупованої частини Сумщини, і вже понад 3 роки воює на фронті. Він переконаний: війна – це справа молодих!
Він пройшов майже 170 кілометрів пішки, остерігаючись загарбників, щоб у перші дні повномасштабного вторгнення російських окупантів не просто вийти до своїх: він добровільно зголосився в армію та підписав контракт із 128 Окремою гірсько-штурмовою Закарпатською бригадою Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
Богданові (позивний “Батон”) 30 років, до повномасштабної війни він працював водієм у приватній фірмі в місті Ромни на Сумщині. Він не готувався до війни, планував і далі займатися мирною працею. А за два дні до російського вторгнення навіть купив машину – “Ладу” 9 моделі. На якій встиг покататися… один день.
Про деталі початку бойового шляху військовослужбовця розповіли у з’єднанні, де він служить:
– То була “наворочена” “дев’ятка” – сидіння від KIA, титанові диски, шкіряний салон… Я купив її в Охтирці, замовив нові дорогі речі для тюнінгу й віддав на СТО, щоб довести до досконалості. Приїхав до друга в Охтирку, а вранці 24 лютого знайомі дзвонять і кажуть – почалася війна, росіяни до міста підходять! Ми не могли в це повірити, і тут чуємо: один вибух, другий!.. І бачимо, як дві наші “бехи” заїжджають у лісопосадку й починають маскуватися. А далі на вулицю виїжджає колона машин, піхота з червоними смужками. І наші БМП починають їх розносити. У тому сум’ятті ми з товаришем кидаємося в машину, росіяни відкривають вогонь у відповідь, перед нами загорівся “Volkswagen Caddy”, інша машина злетіла з дороги. Якимось дивом ми вирулили звідти… Це був перший бій у Охтирці…
Сховавши машину в гаражі місцевого мешканця, Богдан пішов до товариша на квартиру, щоб перечекати. Хлопці сподівалися, що все це ось-ось закінчиться, ніхто не вірив, що почалася реальна війна.
Він був свідком, як українські воїни знищили передову рашистську ДРГ, як ліквідували групу загарбників на вантажівці… Побачив, як внаслідок обстрілу російською артилерією його машина перетворилася на купу понівеченого заліза…
А потім вони вирішили пробиватися до своїх. За кілька днів друзі подолали 170 кілометрів (значну частину довелося йти пішки та дісталися в місто Ромни. Богдан одразу записався в новостворене ДФТГ (добровільне формування територіальної громади), яке чергувало на блокпостах, тренувалося, але в бойових діях участі не брало. А незабаром у місто на реабілітацію після поранення приїхав його товариш, боєць штурмового підрозділу 128 Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади з позивним “Біляш”.
– І я вирішив разом із ним піти воювати. “Біляш” спочатку не повірив, думав, жартую. Але коли він зібрався, я теж швидко спакував усе необхідне й поїхав разом із ним. Спочатку ми прибули в Мукачево. Пригадую, як зайшли до побратимів “Біляша”, що лікувалися там після поранень, і він промовив: “Ось, привів вам нового бійця, він підписує 3-річний контракт із гірсько-штурмовою ротою». Хлопці так дивно на мене подивилися, але оцінили…
У Богдана давні проблеми зі спиною й коліном, до того ж, була пробита легеня (невдало впав на арматуру). Однак на ВЛК він приховав свої хвороби, поїхав у навчальний центр, а в травні 2023-го прибув у свій гірсько-штурмовий батальйон 128 ОГШБр на Запорізькому напрямку, де пройшов злагодження в складі штурмового відділення, який командував Володимир Шліхта (позивний “Поляк”). Він багато років працював у Польщі й повернувся в Україну, як тільки почалася “повномасштабка”. В боях “Поляк” виявився справжнім тигром. І дуже грамотним командиром.
І перший штурм “Батона” відбувся саме під його командуванням, коли вдалося успішно атакувати ворожі позиції та звільнити село.
Пізніше в бійця було багато інших штурмів та інших небезпечних бойових завдань. Його штурмову роту кидали на найважчі напрямки, наприклад, коли треба було повернути втрачені позиції. Він навчився не боятися, виживати і перемагати.
Коли в бойових діях почали масово використовувати дрони, нашій піхоті довелося міняти тактику, призвичаюватися до нових умов. Заїжджати на позиції на техніці стало небезпечним, і хлопці по 5-7 кілометрів серед ночі йшли пішки, несучи на собі по 40 кг боєприпасів, спорядження та провізії. Тож проблеми зі спиною й коліном Богдана загострилися, він не міг носити великі вантажі чи витягнути пораненого товариша, сам кілька разів лікувався в шпиталі. І як тільки зрозумів, що не витягує, перевівся в підрозділ БпЛА.
Спочатку працював із FPV-дронами, далі перейшов на ретранслятор: збільшує для FPV-шників робочу відстань, покращує картинку. Як колишній штурмовик, він розуміє, наскільки важлива робота дронів для піхоти. Неодноразово бувало так, що підрозділ Батона розбивав ворожі колони ще на підході до наших позицій, берегли життя своїх піхотинців.
А під час одного бойового виїзду Богдан отримав поранення – поруч вибухнув ворожий FPV-дрон. Боєць потрапив на лікування в шпиталь.
– Я приїхав у нашій фірмовій футболці 128 ОГШБр. Там недалеко був військовий навчальний центр, і хлопці періодично теж потрапляли на лікування – хто з ангіною, хто ще з чимось (не бойові поранення, а хвороби). Видно було, що молоді, зовсім “зелені”. На перекурі вони звернули увагу на мою футболку й питають: “То ти зі 128 ОГШБр? Штурмовик? ”. “Так, – відповідаю, – зі 128 ОГШБр, був штурмовиком”. “Ого, – вигукує один. – Я теж хочу в 128 ОГШБр стати штурмовиком!”. І я подивився на нього точно так, як колись ті поранені хлопці в Мукачевому на мене…
Однак Богдан не жаліє, що пішов у ЗСУ й обрав справжній бойовий підрозділ.
– Вважаю, що правильно тоді зробив – служив у штурмовій роті, поки вистачило здоров’я. І тут, у підрозділі БпЛА, мені теж пощастило з товаришами й командирами. Коли вперше прибув сюди й представився по статуту: “Солдат такий-то, прибув на нове місце служби…”, командир “Ганс” відповів: «У нас так – ми живемо сім’єю, тут братерство, а не “статутщина”. І хлопці прийняли дуже добре, ми всі близькі між собою. Але й своїх товаришів із піхоти не забуваю, хоча дуже важко згадувати загиблих…
У Богдана є дівчина з Сумщини, котра приїхала в зону бойових дій і зняла житло, щоб бути ближче й періодично бачитися. Пара незабаром планує одружитися, а далі стати батьками. У бійця також є син від першого шлюбу, котрий зараз із матір’ю за кордоном, але постійно на зв’язку з батьком.
– Я воюю за своїх рідних, а також за всіх дітей, котрим тут жити. Щоб потім, після всього, мені не було стидно перед ними!, – каже.
Отже, справжні українські патріоти, героїчні молоді воїни, досвідчені бойові підрозділи, дуже достойна щомісячна зарплата, додатковий мільйон гривень та купа бонусів – іпотека під нуль відсотків, безкоштовна вища освіта, вільний виїзд за кордон через рік і максимальний соцпакет – це очевидні переваги проєкту “Контракт 18 – 24”. Він допоможе стати частиною легендарної 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади!
Телефонуй за номером +380 50 665 6700, щоб дізнатися більше про можливості служби.
Подавай заявку онлайн на сайті 18-24.army.gov.ua або через застосунок “Резерв+”.
Творімо новітню історію України разом!
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій
Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
Фото відділення комунікацій 128 Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Джерело: “Тиждень“
Новину створено за матеріалами сайту “Тиждень“ в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Тиждень“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь