Сестри – волонтерки з Бандурів
Валентині – 28 років, Ользі – 27. І їх об’єднує не лише що вони – рідні сестри, а й те, що вони обидві – дружини захисників України, і обидві активно допомагають армії.
Сьогоднішня публікація – про добру справу, що роблять наші героїні, мешканки невеликого села Бандури Грунської громади. Наша співрозмовниця – одна з сестер, Валентина Хоменко, яка поділилася подробицями власної воєнної історії.
10 років випробувань
– Познайомилися ми з В’ячеславом, коли той приїхав з Криму додому більше 10 років тому, – згадує моменти створення сім’ї жінка. – Мені на той момент було 18 і ми вже почали жити разом. А коли я дізналася, що вже місяць як вагітна, чоловіка відправили до АТО. Додому він приїхав лише через 9 місяців – забрати мене з новонародженою донечкою з пологового будинку. І повернувся на фронт.
А потім у родині народився синочок. Коли сталося повномасштабне вторгнення, В’ячеслав не прикривався малими дітьми, ховаючись від мобілізації, а знову пішов боронити цілісність рідної держави.
– Всю першу ніч з після повномасштабної російської агресії він крутився в ліжку, не міг заснути, а о 6.30 повідомив мені, що піде на війну в ворогом, – розповідає Валентина. – Наступного ж дня відправився до військкомату і пішов служити до 91 бригади.
Шкідлива звичка врятувала життя!
Принаймні, у випадку з В’ячеславом саме так і було, що завдяки шкідливій звичці двоє військових вижили під час страшної ворожої атаки в перші дні повномасштабки.
– На той час він перебував у військовій частині в Охтирці, і тільки вийшов на місце для паління, як в казарму влучила бомба, – каже співрозмовниця. – Лише завдяки тому, що в ті хвилини Славіка не було в приміщенні, він залишився живим. Та ще й життя своєму побратиму врятував, покликавши того покурити. Той так вдячний йому, казав мені: «Твій чоловік мене врятував!».
Фронт
Коли Тростянець звільнили з-під окупації, В’ячеслава разом з побратимами перевели служити на Запорізький напрямок, потім – на Донецький та Покровський.
Зі слів пані Валентини, вдома чоловік буває лише зрідка. Як і чоловік її сестри Ольги, який також давно воює. У їхній родині теж двійко малих діточок.
– Ми з сестрою об’єднали свої зусилля і присвятили себе не тільки вихованню дітей, а й активній допомозі своїм чоловікам і їхнім побратимам, – ділиться особливостями життя дружин військовослужбовців співрозмовниця. – В’ячеслав скаржився на те, що через відсутність невеликої, маневреної автівки їм з хлопцями доводиться їздити неподалік від лінії зіткнення з ворогом великим транспортним засобом, що ускладнює несення служби. Тому я відкрила збір на авто для військових.
Творчий підхід
«Талановита людина талановита в усьому»,– це про Валентину Хоменко. Волонтерством, яким вона займається, зараз не здивуєш, адже під час війни волонтером можна назвати майже кожного, адже всі в різній мірі допомагають українській армії: хтось більше, хтось – менше. Але майже ніхто осторонь не стоїть.
Та нашої героїня до волонтерства – творчий підхід! Наприклад, замість того щоб просто оприлюднити в соцмережах звичний допис про збір коштів на автівку для воїнів, жінка зробила це оригінально – у віршованій формі, вклавши своє звернення-прохання до небайдужих односельців у римовані проникливі рядочки. А це вже своєрідна творча робота! Ось, наприклад, прослухавши цей вірш, не можна стояти осторонь звернення цієї молодої поетеси:
Я не люблю просити
допомоги,
Бо я – дружина,
а не волонтер.
Але в життя мого,
на жаль, складна дорога,
Тому прошу
про допомогу я тепер.
Я не для себе,
бо мені не треба:
Радію тим, що маю.
Лиш болить душа моя,
Бо в хлопців є потреба:
Захисникам,
щоб Україну боронить,
Автомобіль потрібен
ще на вчора.
Але донатить люди
не хотять.
Така є правда,
хоч вона й сувора…
«Мої вірші пишуться самі»
Безумовно ж, такий креативний підхід має свої результати: на віршовані збори користувачі соцмереж реагують краще, ніж на звичайний допис-збір. І не дивно, адже поезія – це музика душі, а значить, в це звернення поетеса вклала всю свою душу заради того, щоб не лише подарувати людям естетичну насолоду своєю творчістю, а й доторкнутися їхніх душ зворушливими словами і підштовхнути на прояв людяності та добрі вчинки на користь захисників.
– Мої вірші пишуться самі, мені це зовсім не складно, – каже Валентина. – Та й донатів більше йде від людей, ніж від традиційного допису у фейсбуці.
Окрім поетичного звернення у Валентини є й сумні вірші на воєнну тематику. Дуже зворушливий – про те, як налякана ворожими обстрілами дитина тулиться до мами, питаючи: «Це грім чи гради?». У цих рядках, зітканих з буденних моментів материнства під час війни – вся біль мам і діточок. Особливо – тих, яких війна торкнулася по-справжньому: в тих, чиї чоловіки та батьки воюють. Тобто, тих, хто несе подвиг материнства та дитинства – бути дружиною та дитиною героя.
Картина
Творча особистість Валентина Хоменко складанням віршів заради допомозі ЗСУ не обмежується: жінка намалювала картину, що продала з аукціону на потреби армії.
– Я – художник-самоучка, – самокритично каже співрозмовниця. – Було у мене чисте полотно з популярної «картин за номерами», а також – засохлі фарби. І якось натрапила в тік-тоці на приклад однієї пані, яка малювала пальцями та долонями. Думаю: а чому б і мені не спробувати? Надихнулася і спробувала. Взяла дитячі гуаші і намалювала картину за прикладом тієї тік-токової незнайомки. Потім зробила пост в ФБ, оголосивши продаж роботи. Окрім донатів по 50 грн за номерок, що надходили від людей, одна дівчинка з нашого села купила цю картину за 2000 гривень.
Після того наша героїня розмалювала ще й тубус, який також пішов з аукціону на потреби воїнам.
Валентина та Ольга взяли активну участь у волонтерському ярмарку, що відбувся у Груні (про це наш окремий матеріал на шостій сторінці). На ярмарку вони збирали кошти на придбання автомобіля для 151 ОМБР. Сестри говорять, що збір триває і просять підтримати його.
Кошти можна перерахувати за наступними реквізитами:
Номер карти Манібоксу ПУМБ 5355 2800 4409 1898
Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/sjDdB4VUk
Номер картки банки 4441 1111 2332 2327
Справжня українська жінка!
У тому, що Валентина Хоменко – неймовірно активна, креативна, творча, працьовита, патріотична та дуже сильна і незламна жінка, гордість не лише рідного села Бандури, а й усієї Грунської громади та Охтирщини, немає жодного сумніву! Адже з кожною хвилиною спілкування з нею переконуєшся в її надзвичайних організаційних здібностях, лідерських якостях і витривалості.
Погодьтеся, чи багато ви знаєте 28-річних жінок, які на своїх плечах тягнуть стільки обов’язків, як наша героїня? Дружина військового, який з часів АТО стоїть на захисті України, сама виховує двох дітей, яким зараз 10 і 7 років. Живуть у селі, тому жінці доводиться виконувати всю чоловічу роботу. Та ще й так активно допомагати армії!
– Ми вже маємо досвід життя в місті, рік мешкали в Охтирці, орендували житло, і разом з сестрою відкрили невеличкий магазинчик «Сюрпрайз», де реалізовували подарунки, – аргументує на користь проживання в селі Валентина. – Але довелося закрити власну справу через її неприбутковість, бо працювали «в мінус». Повернулися додому в Бандури. Тут в одному селі живемо ми з сестрою та мамою, тільки в різних будинках. Без чоловіків важко, звісно ж. Та ми вже навчилися все робити самі: і мотокосою траву косити, і трубу в димарі чистити. Ми в своєму селі то на буряках, то на тюках, то з коровами. Раніше мама тримала їх п’ять голів, а зараз —лише три, та все одно роботи біля них багато. Ми ж мамі у всьому допомагаємо. Але тяжка фізична робота – це дрібниці в порівнянні з моральними стражданнями. Особливо це відчувається, коли йдемо до когось в гості. Всі жінки – парами, а я – без чоловіка. І так сумно мені. На людях ще якось тримаюся, а як приходжу додому – реву. Бо дуже боляче.
Наше спілкування з неймовірною Валентиною Хоменко затягнулося, адже слухати про її добрі справи на користь української армії можна безкінечно. Та довелося завершати бесіду, адже наступного ранку співрозмовниця мала вставати вдосвіта: разом з сестрою влаштовувати ярмарок у Груні! Вперше, а тому – дуже хвилювалися.
Про ярмарок читайте окремий матеріал на шостій сторінці «Ворскли». А поки що ми щиро бажаємо сестрам Валентині та Ользі, цим героїчним матусям, дружинам та волонтеркам, дочекатися своїх чоловіків додому і реалізовувати себе на користь країні під мирним небом!
Оксана Ковальова
Джерело: “vorskla1930“
Новину створено за матеріалами сайту “vorskla1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “vorskla1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь