Частина українських громадян інфіковані вірусом всепропальства й тотальної зради, джерелами яких є як недосконалість вітчизняної бюрократії, але й більшою мірою – цілеспрямовані ворожі інформаційно-диверсійні кампанії.
Панікерство, деморалізація та поширення зрадофілії під час війни недарма в минулому під час воєн прирівнювалися до злочинних дій – адже ефект від поширення занепадницьких настроїв вигідний тільки ворогу – стомлений від війни народ лише стане жертвою завойовників.
Перші інформаційні диверсії проти України Москва почала ще в часи козацтва. Популяризація, а потім і нав’язування терміну «малороси» мало підкреслити неефективність української держави та її підпорядкування «великоросам» – старшому брату. Саме тому серед українців століттями поширювалися паралельно два наративи:
- дискредитованість української влади, військового командування, козацької старшини і тд. Сюди включалися вигадані і подекуди справжні історії про корупцію, хабарництво, боротьбу за владу, прагнення до збагачення і масштаби майнових статків. Відбувалася нівеляція та дискредитація будь-якої української державної влади і української держави загалом, яка завжди як не «грабує народ», то «продажно служить ворогам» – саме таку думку вбивали простим українцям російські пропагандисти, російські попи, шовіністична інтелігенція і тд.
- Українцям вбивалася в голови думка, що весь український народ – зрадливий, корумпований, нікчемний, і тд. – тож немає сенсу воювати за Україну. Українські успіхи завжди применшували, натомість брехливі та вигадані успіхи росіян – возвеличували і поширювали серед українців як приклад, якого не досягти «малоросам». Сьогодні цей брехливй наратив нікуди не подівся і поширюється в формі дискредитації ЗСУ.
Тоді коли українська армія третій рік зупиняє «другу армію світу» зазомбовані малоросійською пропагандою всепропальщики тицяють пальцями на примусову мобілізацію, розказують як в нашій армії «все погано», як в тилу відсиджуються поліцейські і тд. за їхнім переконанням кожен український депутат, міністр і генерал – «корупціонери, котрі щодня крадуть». Очевидно, що джерелами такого світогляду є латентні проросійські телеграм канали, фейсбук групи з дописами ботів та проросійські блогери, котрі зривають мобілізацію оборони України та роздувають корупцію більше, аніж вона насправді є.
При тому, що насправді Україна далеко не найкорумпованіша країна світу, а в плані політичної корупції нам дають фору навіть декотрі так звані «розвинені демократії». Але зрадофілам не треба знати правду – їм просто хочеться постійно чути, як в нас все погано і як навколо всі крадуть, та зрештою – навіщо вся ця війна, якщо в нас все розкрадено і нас давно злили? Показово, що зрадофіли та всепропальщики часто майже не донатять на ЗСУ, не оновлюють персональні дані, і дуже рідко знають імена конкретних генералів, які «все розікрали і продали». Про всі ці випадки вони «чули з фейсбуку» від невідомих людей, а нерідко й з дописів із позначкою «реклама». Потім ці інфовкиди повторюють серед знайомих, хтось доповнює історіями, почутими від таких самих знайомих, і в результаті формується «громадська думка», яка закріплює переконання зрадофілів у тотально песимістичній версії української реальності. Історії про добровольців котрі повернулися з успішної офісної роботи з-за кордону щоб захищати Батьківщину в посадках Донбасу – вони вважають чимось неймовірним і мріють лише переплисти Тису.
Навіть фейкове, постановочне відео, де нібито ТЦК закинули до автобуса чоловіка, який гуляв з дитячою коляскою, залишивши дитину саму на дорозі, зрадофіли вважають правдивим, бо «а, що такого не може бути в нашій корумпованій країні?».
Найбільшою проблемою вітчизняних зрадофілів є те, що вони є жертвами та розповсюджувачами ворожих інфовкидів та пропагандистських міфів, підриваючи волю до боротьби та обороноздатність тих, котрі хочуть і можуть захищати країну. Недарма в перші дні вторгнення в соцмережах патріоти поширювали допис: можеш воювати – воюй. Не можеш воювати – донать. Не можеш донатити – не тринди!
Залишити відповідь