Влітку ми писали про те, що на базі будинку культури с. Пожня У Великописарівській громаді з травня 2024 року діє музейна локація, де зберігаються предмети старовинного вжитку пращурів, які жили в тому селі.
Без минулого немає майбутнього
Всі речі, якими користувалися діди-прадіди, стали історичним джерелом, що є носієм історичної інформації про життя людей раніше та про їх побут.
Речові джерела зберігаються десятиліттями та століттями на горищах у місцевих мешканців, адже родинам нелегко прощатися з сімейними реліквіями та спогадами. А тому кожний предмет, переданий до музею – це цінний експонат зі своєю історією.
Пралка і праска
– У нас нещодавно з.явилися новинки, – з гордістю розповідає нам музейна наглядачка Оксана Крамська. – Пральну гофровану дошку на дерев’яній основі принесла нам одна жіночка, яка доглядала стареньку. Коли бабуся померла, вона вдерлася на горище розбирати мотлох і натрапила на ту дошку та гладильний дерев’яний рубель. І якщо з дошкою все зрозуміло, то для того аби розібратися з принципом використання в домашньому побуті рубеля, працівницям культури довелося звернутися до гугла. Він все детально показав і розказав.
Щоправда, самі прасувати рубелем не пробували, але хоч подивилися, як це робилося.
Ліжечко для немовляти
Віднедавна всі бажаючі можуть подивитися, де спала маленька Ольга Черкашина. Їй вже понад 60 років, вона виїхала до Сум, але періодично приїздить на батьківщину до Пожні. Якось заходилася навести лад на горищі і дістала звідти ліжечко, плетене з лози. Що ж йому стояти в порожній хаті? Краще хай вже люди історію по ньому вивчають! І передала меблі до краєзнавчої галереї.
І хоч відвідувачів у музеї зараз небагато, бо в Пожні перебувати небезпечно, та все ж таки робота з пошуку експонатів не припиняється.
Вокал на паузі
– На роботу ходимо як на свято!, – посміхається пані Оксана. – Бо це тепер наша єдина відрада. Через небезпекову ситуацію наш вокальний колектив на репетиції до Охтирки поки що не їздить. Дрони літають над головами та заважають їздити на співи. Тож сидимо вдома. А між люди-то хочеться! Рятує робота! З задоволенням робимо все, що можемо, і дуже сподіваємося на те, що колись війна закінчиться, ми будемо приймати гостей, і наш внесок у збереження культурної спадщини оціниться нащадками, які вивчатимуть історію по наших експозиціях.
Зате – з коровами!
На запитання, як виживають мешканці села, фактично відірвані від світу, бо під ворожою зброєю не наїздишся, наша героїня відповіла, що – завдяки домашньому господарству.
– Майже в кожному дворі тримають по три корови, – каже Оксана Крамська. – У нашій череді їх 21, а в іншій– трохи більше. Ганяємо худобу на пасовисько, а дивиться там за нею електропастух. Молоко здаємо на молоковоз, що приїздить до Пожні. Щоправда, з цим також ціла проблема, адже вже дві автівки росіяни пошкодили. Та приватники придбали третю, і пустили до нас. Тож процес знову налагоджений.
Чи страшно жити в Пожні? Героїня матеріалу зізнається, що так. Але що ж поробиш? Іншого виходу окрім як пристосовуватися до життя в жахливих умовах воєнного часу на прикордонні – немає.
– Всі, хто хотів, вже давно виїхали, а ми будемо жити в себе вдома, – завершує бесіду співрозмовниця.
Оксана Ковальова
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь