Контрольний пакет акцій володіння інформаційними технологіями та глобальними соцмережами виглядає не просто бізнесом, а наділяє колосальним політичним впливом та можливістю маніпуляцій суспільною свідомістю.
Парадоксально, але у XXI столітті світ став залежним від кількох бізнесменів, що володіють найбільшими соціальними мережами. Їхній вплив на мільярди людей важко порівняти навіть із владою традиційних державних інституцій.
Адже сьогодні людська свідомість, політичні вподобання та навіть поведінка виборців дедалі частіше формуються не парламентами й урядами, а алгоритмами Facebook, TikTok чи X (колишнього Twitter).
Влада, що непомітно формує реальність
Впливові олігархи типу Марка Цукерберґа чи Ілона Маска здатні одним кліком у корпоративному офісі впливати на життя мільйонів, якщо не мільярдів людей.
Вже сьогодні від корпоративної політики того ж Facebook залежить і політичний ландшафт в Україні чи інших країнах.
Які політичні ідеї та погляди «відповідають стандартам спільноти», а які баняться та блокуються соцмережею, потрапляють в тіньовий бан і тд. – вирішується навіть не в нашій країні, але впливає на політичний ландшафт в нашій країні.
Наразі така ситуація ще не набула ознак повної монополії, але якщо б на виборах в умовному Непалі чи Бангладеш, а то й навіть в Україні, власники іноземних соцмереж відкрито стали на бік котроїсь з політичних сил і почали б блокувати їхніх опонентів, а виборці у соцмережах бачили б лише політично заангажований контент – можна очікувати, що перемогла б та сила, за котрою стоїть Facebook чи TikTok.
Непомітне для користувача «коригування» алгоритмів стрічки здатне або підняти на вершину маловідомі медіа, політиків чи ідеології, або навпаки – занурити у тінь навіть найпотужніші інформаційні ресурси.
Подібні рішення вже впливали на результат американських виборів, Brexit і навіть на перебіг війн на Близькому Сході. Фактично власники соцмереж перетворилися на нових «суверенів», що керують інформаційними імперіями.
Гроші понад усе
Ці інформаційні мега-імперії мають глобальний політичний вплив, але не підзвітні урядам чи міжнародним організаціям. Єдиний справжній «виборець», до якого вони дослухаються – акціонери, а єдина програма – прибуток. Усі великі рішення ухвалюються за зачиненими дверима корпоративних кабінетів, де критерієм є не запобігання насильству чи гарантія свободи слова, а ціна акцій та річні дивіденди.
Коли Цукерберґ погоджується допомогти українським активістам проривати російську інформаційну блокаду або обіцяє захистити німецькі вибори від маніпуляцій, він уже не нейтральний власник платформи. Він фактично виконує функції політика глобального масштабу. Проблема лише в тому, що на відміну від політиків, він і його колеги нікому не підзвітні, не мають демократичного мандату і не несуть політичної відповідальності. І можуть в будь-який момент змінити свої політичні вподобання навіть в протилежний бік.
Інформаційна монополія
Концентрація даних про мільярди людей у руках кількох компаній – ще одна сторона проблеми. Вони знають, що ми читаємо, що шукаємо, з ким спілкуємося, які маємо інтимні чи політичні вподобання. Це дає небачені можливості впливати на свідомість: формувати страхи, нав’язувати пріоритети, змінювати політичні орієнтири.
Загрозу посилюють ботоферми та армії фейкових акаунтів. Вони здатні створювати ілюзію суспільного консенсусу там, де його немає, або навпаки — провокувати конфлікти. Саме такі інструменти використовувалися під час кампанії за Brexit і виборів у США, де масовані інформаційні маніпуляції допомогли змінити настрої мільйонів виборців.
Соцмережі стали новими «цифровими державами», що керуються приватними інтересами й бізнес-логікою. Вони формують суспільну думку, вирішують, які теми потраплять у центр уваги, а які будуть «поховані» алгоритмами. Це позбавляє демократію головного – прозорості й рівності.
Суспільство, де політичний вибір мільйонів залежить не від відкритих дискусій, а від рішень кількох мільярдерів чи власників ботоферм, перестає бути демократією у класичному сенсі. Воно стає полем гри глобальних корпорацій, які замість громадян вирішують, що нам знати, кого підтримувати і в що вірити.
Якщо в минулому для перемоги на виборах політики підкупляли електорат та роздавали гречку по округах, то сьогодні дедалі ефективнішим видається просто звернутися до власників ботоферм і цифрових даних, котрі за грубі гроші покажуть електорату «правильний контент» і нав’яжуть мільйонам користувачів привабливий образ певних політичний сил.
Найбільшою проблемою підкупу на виборах невдовзі стане те, що громадянам не дістанеться навіть гречка – всі гроші підуть власникам ботоферм та володарям цифрових даних.
І головне — жоден виборець не може «переобрати» володаря соціальної мережі, але саме він дедалі більше визначає, хто стане президентом або якою буде політика цілої держави.
Залишити відповідь