Сумна звістка знову сколихнула Кириківську громаду. Захищаючи Україну від російських окупантів, обірвалося життя нашого земляка, жителя селища Кириківка — Сухорукова Сергія Миколайовича. Він назавжди повернувся додому «на щиті», поповнивши Небесне військо.
Від токаря до водія: життя, сповнене праці та служіння
Сергій Сухоруков народився 15 червня 1973 року в селі Катанське, де пройшли його дитячі та юнацькі роки. Закінчив місцеву школу, а потім навчався в Охтирському училищі, де здобував професію токаря. Після строкової служби в армії, він присвятив своє життя роботі водієм у різних організаціях. Згодом Сергій Миколайович служив за контрактом на прикордонній заставі, що стало першим кроком на його військовому шляху.
Останній час, перед повномасштабним вторгненням, він жив у Кириківці, де працював водієм у місцевому КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги». Земляки пам’ятають його як добру, чуйну людину, яка завжди була готова прийти на допомогу.
Тихий подвиг недалеко від кордону
З перших днів повномасштабної війни через селище Кириківку проїхали величезні колони ворожої техніки, прямуючи на Київ. Наші військові зупинили орду у м. Охтирка. Почалися масові обстріли Кириківки з боку російської армії, що перебувала на відстані декількох кілометрів.
Сергій разом зі своєю дружиною Лілією та її сестрою Оленою, які є медичними працівниками, почали допомагати землякам, які потребували в ліках. На жаль, у найближчих аптечних пунктах полички швидко спорожніли, бо розгублені люди скуповували все, що бачили. Логістика з доставкою медичних препаратів призупинилася. Можливості дістатися аптек м. Охтирка, яка опинилася в окупації, у них не було. А онкохворі і пацієнти з цукровим діабетом та інші терміново потребували ліків. Ось тоді під обстрілами, об’їжджаючи безпечнішими дорогами, Сергій із дружиною і її сестрою діставалися інших населених пунктів сусідньої області, щоб звідти привезти хворим ліки. Вони виходили на зв’язки з волонтерськими штабами у Трускавці, Львові і замовляли медичні препарати, яких не було в громаді. На щастя, аптечний товар їм пересилали Новою поштою, куди доводилося їздити забирати, простоюючи довгий час у чергах.
Забезпечення ліками – це не єдина допомога землякам. Подружжя співпрацювало з волонтерами, через яких привозили гуманітарну допомогу жителям громади у вигляді продуктів харчування. І це було великою підтримкою у складний час.
А ще родина Сухорукових допомагала багатьом військовослужбовцям. Збирали для захисників медикаменти, засоби гігієни, речі першої необхідності та інше. Сергій відшуковував для військових запчастини, щоб ремонтувати зламану техніку.
У перші дні війни лікарня в селищі на деякий час припинила свою роботу. Та Сергій Сухоруков і медичні працівники — його дружина і сестра — продовжували виїжджати на виклики і надавати необхідну допомогу своїм землякам, а також військовим.
Незважаючи на початок повномасштабного вторгнення ворога, Сергій Сухоруков не зрадив своїй професії, завжди ставився до неї з усією відповідальністю. Перший випадок зустрічі з ворогом ледь не вартував Сергію та Олені життя, коли, повертаючись із виклику, їхня машина «швидкої» майже зіткнулася з ворожим танком. Лише завдяки багаторічному водійському досвіду і вмілому маневруванню Сергія, їм удалося уникнути небезпеки.
Життя, обірване на злеті
Сергій Сухоруков був призваний на військову службу за мобілізацією 5 вересня 2025 року. Він мав стати водієм санітарної машини, щоб рятувати життя побратимів. Однак, 16 вересня його стан здоров’я різко погіршився. На жаль, від гострої серцевої недостатності він помер у лікарні міста Суми, не встигнувши повною мірою реалізувати свій бойовий потенціал.
Та за короткий час служби командир Сергія побачив у ньому риси, притаманні лише справжній людині, відзначаючи його силу волі, терпіння та велику відповідальність. Ці якості Сергій демонстрував протягом усього свого життя, що підтверджують і слова його дружини Лілії Петрівни: «Сергій був для нас із сином ідеальним чоловіком і батьком. Він дуже нас любив і був готовий на все заради своєї родини. Я не можу і досі повірити, що його вже немає з нами…».
Останній шлях захисника
Прощання з Сергієм відбулося в Архангело-Михайлівському храмі селища Кириківка. Його відспівали згідно з усіма церковними канонами. Провести захисника в останню путь прийшли жителі не лише селища, а й усієї громади. На місцевому кладовищі, поряд зі своїми побратимами-земляками, які віддали життя за Україну, Сергій Сухоруков знайшов вічний спокій.
Слова щирої вдячності, смутку та співчуття лунали від представників місцевої влади, жителів та вдячних земляків. Світла пам’ять про Сергія Миколайовича назавжди залишиться в наших серцях. Висловлюємо найщиріші співчуття родині, близьким і всім, хто знав і любив цього надзвичайного чоловіка. Нехай Господь дарує йому Царство Небесне та вічний спокій.
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь