«І хто ж спланував це місто!.. Маловідоме, а може й взагалі невідоме в світі, воно ось розпросторилося на землі й існує на світі, ще й вражає якоюсь оригінальною спянованістю, сказати б символікою тієї сплянованості, якимсь таємничим змислом, як загадковий ієрогліф. Дивлячись на нього, тяжко відпекатись від думки, що це місто спеціально сплянував якийсь дотепний будівничий, хоча й постало воно тоді, коли на цій землі не було жодного «проектбюро» й коли міст ще ніхто не планував наперед…» (Іван Багряний. «Маруся Богуславка». 1957 рік).
Нещодавно охтирчани слухали розповідь про рідне місто, якому виповнилося 384 роки. Охтирська міська публічна бібліотека організувала зустріч із історикинею Катериною Мамедовою, яка підготувала не просто лекцію, а справжню подорож у часі. Слухачі мали можливість почути й побачити Охтирку, починаючи із самого її заснування: як виникло, будувалося, розросталося, які люди жили на цій землі, чим займалися, переймалися, захищалися від ворогів.
ЛЕКЦІЯ – ПОДОРОЖ У ЧАСІ
Читати про місто Наше у романі Багряного, наче повернутися в Охтирку сторічної давнини. Слухати лекцію Катерини Мамедової, наче подорожувати у часі, здійснити віртуальний політ у 384-не минуле. Слухати пані Катерину – суцільне задоволення. Вона вміє розповідати про серйозне і важливе просто, дотепно, доступно, з гумором. Власне, багатьом користувачам бібліотеки історія Охтирщини вже відома, та все одно, іще раз почути історію рідного краю нікому не завадить, можна почути щось нове, маловідоме До того ж презентація пані Катерини включала в себе унікальні світлини старої Охтирки.
Звісно, однієї години замало, щоб розповісти всю історію міста. Цього разу гості бібліотеки почули про фортецю на Охтир-горі, яка з часом перемістилася на територію сучасного історичного центру Охтирки, про козацько-слобідський полк, храми, чудотворну ікону Охтирської Божої матері, ярмарки, промисли, та достойників міста. На додачу ще легенди й міфи.
ОХТИРСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ ПОЛК
Охтирка – була одним із п’яти полкових міст. Козацький полк мав свій герб, прапор, духовного покровителя. Структура полку була така: полковник – старшина (обозний, наказний полковник, суддя, осавул, хорунжий, писарі) – рядові козаки, містяни, селяни. Охтирка – місто із центром довкола якого розташовані сотні. Всіх сотень десять. Цей поділ зберігся у народній пам’яті й донині. Такий адміністративний поділ – унікальність Охтирки. На чолі кожної сотні – сотник – сотенна старшина, сотенний отаман, осавул, хорунжий, писар – рядові козаки, містяни, селяни. Полковники Охтирського козацького полку: Іван Перехрестов, Федір Осипов, Олексій Лесевицький.
Козаки займалися хліборобством і різними промислами у мирний час. Та коли насувалася ворожа навала, вони кидали мирну працю і йшли захищати свою землю. Татари не давали спокою. 1680 – битва під Хухрою. Охтирські козаки брали участь у Кримських походах… А в 1765 році катерина ІІ ліквідувала Слобідські козацькі полки, із останків яких були створені гусарські полки. Так закінчилася козацька вольниця… Російська імперія не визнавала вільної України. Радянський союз проводив аналогічну політику. Тепер московити не дають спокою. Боротьба триває й дотепер. Пані Катерина нагадала гостям легенду про Зелене озеро та спростувала декілька міфів про катерину та гусарів.
У Охтирці було чотири великі сезонні ярмарки. Місто Наше славилося храмами. Їх було 12. Спочатку козаки будували дерев’яні церкви, які згоріли. На їх місці зводилися кам’яниці. Наразі ми не можемо помилуватися Миколаївською церквою, Петра і Павла, Успенською. А це ж були справжні витвори архітектури. Більшовики знищили та поруйнували безліч інших святинь Охтирщини. На місці кладовищ звели різноманітні споруди, доля яких неоднозначна, містична. Якась вища сила все ж існує.
ДОСТОЙНИКИ ОХТИРКИ
Першим меценатом Охтирського краю був полковник Олексій Лесевицький. Він дбав про розвиток міста і вкладав кошти у добробут і розбудову Охтирки. А потім місто стало купецьким. У місті не тільки ярмаркували, а постійно працювали Торгові ряди, в яких було все, що завгодно, як і в сучасних супермаркетах. Місцеві промисли процвітали. У місті було багато шинків, броварень, а довкола безліч винокурень та ще й тютюнова мануфактура була. Курили, Чикали, Бондаренки – відомі охтирські купці й меценати.
Іван Милославський, Яків Щоголів, Костянтин Власовський, Борис Антоненко-Давидович, Микола Зеров, Микола Хвильовий, Іван Багряний, Ксенія Рєзнікова, Олександр Твердохлібов… Люди, які вкладали свої сили і вміння у розвиток освіти, культури, мистецтва та збереження культурної спадщини. Про кожного з них – то окрема історія, які пані лекторка нам розповість у наступних зустрічах у бібліотеці.
Лекція «Охтирщина. Подорож у часі» пройшла у форматі лекція-питання-відповіді-спогади. Учасники зустрічі згадували свою молодість, походи у монастирські печери, згадували ще «живу» Успенську дзвіницю, млини на Ворсклі, ділилися інформацією щодо кольорів на охтирських вишиванках, роздивлялися світлини старої Охтирки, розвінчували імперсько-радянські міфи. Цікаво чи збереглося Євангеліє від Мазепи?
НАСТУПНА ЗУСТРІЧ
Борис Антоненко Давидович (1899-1984рр). День народження письменнику – 23 липня (4 серпня). Учасники зустрічі вирішили присвятити наступну лекцію українському письменнику, життя якого пов’язане з Охтиркою. А герої його художніх творів – охтирські мешканці. Борис Дмитрович багато зробив для освіти та «Просвіти», для музею, збереження старовини, для культури Охтирщини. Тож, слідкуйте за бібліотечними анонсами, щоб не прогавити наступну унікальну лекцію від Катерини Мамедової.
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь