Нещодавно у Великописарівську громаду надійшла трагічна звістка: на Куп’янському напрямку, поблизу міста Вовчанськ на Харківщині, від прямого влучання танка загинув наш земляк, воїн ЗСУ Василь Тарасенко. Його молоде життя обірвав російський агресор, який продовжує нищити нашу землю.
З перших днів повномасштабного вторгнення ворога Василь без вагань став на захист рідної землі. Його мужність, відданість і сила духу назавжди залишаться в наших серцях.
НЕЛЕГКА ДОЛЯ ТА ВЕЛИКЕ СЕРЦЕ
Доля Василя була нелегкою. Він народився в Сумах, до семи років виховувався в дитячому будинку й інтернаті. Його життя змінилося, коли подружжя Людмили та Павла Растворових із Великої Писарівки стало прийомними батьками для нього і ще одного хлопчика Кирила. Після смерті чоловіка пані Людмила сама виховувала дітей. Незважаючи на слабке здоров’я, вона ніколи не скаржилася, а завжди хвалила своїх хлопців, які були для неї великою опорою.
Василь ріс дуже відповідальним і працьовитим. Ще зі шкільних років він підробляв, виконуючи будь-яку роботу: від вантажника до дроворуба. Один із жителів громади, Анатолій Юхименко, розповів, що Василь, був худорлявим і невисокого зросту, але відрізнявся силою і витривалістю: «За день він запросто нарубував машину дров. Якось я розповів знайомому про хлопця, який перерубав відразу сім складометрів, а той навіть не повірив», — поділився чоловік.
ВІРНИЙ ДРУГ І СИН
Навіть на фронті Василь Тарасенко продовжував піклуватися про своїх близьких. Коли його прийомна мама потребувала термінового лікування, він, перебуваючи на Донецькому напрямку, домовився про її евакуацію з Великої Писарівки до лікарні м. Суми, а пізніше винайняв їй квартиру та допоміг коштами.
Допомагав він і побратимам свого підрозділу, збираючи кошти на придбання автівки, приладу нічного бачення чи гуми для коліс, а також на реабілітацію військових. Він говорив: «…Кожна втрата – це не крок назад, а причина стояти ще міцніше. Ворог заплатить за кожну краплю української крові. Ми сильні… і ми доведемо: Україну не зламати, перемога буде за нами!»
У житті Василя, на щастя, несподівано з’явилася Інна Захарченко, директорка БФ «Геометрія Добра», яка підтримує військовим і постраждалим цивільним. Більше трьох років Інна Анатоліївна піклується й про захисників із Великописарівщини. Василю ж вона допомогла з бронежилетом. Із цього й почалася їхня справжня дружба. Згодом цю тендітну і мужню жінку він став називати мамою за все те добро, яке вона робила для військових і для нього особисто. Кожна посилка волонтерської допомоги від Інни Захарченко для підрозділу, в якому служив Василь, ставала великою підтримкою, а хвилини уваги під час коротких зустрічей із нею були для військового як світло в темну пору, як надія на перемогу. «За період знайомства з Васею, він став для мене як син, за якого я постійно хвилювалася», — написала Інна Захарченко в Facebook після звістки про його загибель. Вона з сумом додала: «Ти на вигляд був такий маленький хлопчина, якого весь час хотілося обійняти міцно-міцно і показати тобі щасливе життя, але ти був справжнім чоловіком, який самостійно зробив вибір — захищати Україну».
ПОЕТ ІЗ ФРОНТУ
Василь був особливою, творчою та креативною людиною. Ще в школі він почав писати вірші. У хвилини короткого відпочинку на передовій він продовжував римувати по те, що його хвилювало,— на патріотичну тематику та про кохання. Деякі рядки поезії він поклав на музику, і вони швидко знайшли своїх шанувальників.
Давньою мрією хлопця була зустріч із українською співачкою Тіною Кароль. Під час однієї з відпусток вона збулася. На концерті в Києві Василь вручив співачці квіти, а вона запросила його на каву.
ПАМ’ЯТЬ У СЕРЦЯХ
Звістка про загибель Василя стала шоком для багатьох. Його колишні вчителі з Великописарівської школи не могли повірити в трагедію. «Доземний уклін і вічна пам’ять нашому Василькові! Пишемо, плачемо, а ні розум, ні серце не сприймають», «Мій непосидючий, креативний учню, вічна слава і пам’ять тобі, Герою!» — написали Катерина Обідець і Наталія Безуська.
Про загиблого з теплотою згадує Зоя Драгун, колишня директорка позашкільного закладу — Станції юних натуралістів, куди Василь приходив на гуртки й активно цікавився дослідницькою роботою.
Життя нашого захисника обірвалося тоді, коли йому потрібно було розквітати. Попереду в нього могло б бути щасливе кохання, сім’я та велике майбутнє, але, на жаль, не судилося.
Останнім прихистком Василя Тарасенка стала рідна Сумщина, яку він так любив! Героя поховають на кладовищі в м.Охтирка, поруч із побратимами. В останню путь його проведуть рідні і близькі йому люди та військовослужбовці з його 72 бригади Чорних Запорожців — з усіма почестями, з шаною і вдячністю за кожен прожитий день.
15 вересня йому виповнилося б 26 років…
«Так хочеться додому… Ти знаєш, як хочеться додому!» — писав Василь у своєму вірші, що згодом став піснею. Він повернувся назавжди додому…
Олена ТЯГЛЕНКО
Із глибоким сумом повідомляємо, що 27 серпня 2025 року о 12:00
в українській православній церкві (ПЦУ) Храмі Успіння Пресвятої Богородиці Сумської єпархії в м. Охтирка, відбудеться відспівування та прощання з нашим Героєм — ТАРАСЕНКОМ Василем
Він віддав своє життя за Україну, за кожного з нас, за мир на нашій землі
Його подвиг — це приклад справжньої мужності, сили духу та любові до Батьківщини
Просимо всіх, хто знав Василя прийти і провести Героя в останню путь
Вшануймо його пам’ять спільною молитвою та присутністю
Вічна слава Герою!
Вічна пам’ять!
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь