Героїня сьогоднішньої публікації після 35 років роботи в освіті змінила вектор своєї професії: тепер вона працює психологом не в школі, а в лікарні.
РІДНИЙ КРАЙ
Народилася і виросла Любов Олександрівна у Великій Писарівці. Після закінчення школи вступила до Сумського державного педагогічного інституту ім. А.С. Макаренка. Отримавши диплом, розпочала свою професійну діяльність з вчителювання в Пожнянській школі. Пізніше молоду спеціалістку перевели на роботу до школи в рідну Велику Писарівку. Згодом, керівництво навчального закладу запропонувало здобути другу вищу освіту за спеціальністю «Практична психологія в системі освіти».
– Тож я вдруге вступила до Сумського державного педагогічного інституту ім. А.С. Макаренка, цього разу вже на іншу спеціальність, і добросовісно провчилася в очному форматі 1 рік і 9 місяців, – згадує часи витоків свого шляху на психологічній ниві співрозмовниця. – Навчалася старанно та сумлінно, адже чудово розуміла, яка це серйозна наука – психологія.
ПЕРШІ КРОКИ ЗНАВЦЯ ЛЮДСЬКИХ ДУШ
Зі слів Любові Ярошенко, попри якісну освіту та отримані знання, починати працювати психологом було важко.
– На той час, 90-ті роки, ніхто ще не розумів, хто такі психологи та чим вони мають займатися в школі, – розповідає жінка. – Не було жодних методичних матеріалів, діагностичних методик, розроблених посадових обов’язків та інтернету, в якому все можна б було знайти. Матеріали, які потрапляли до рук, необхідно було перекладати з російської на українську мову, переписувати вручну. Тож про функції психолога всі дізналися пізніше. Згадуються уроки «Етики», які я тоді проводила у старших класах. Говорили з учнями про добро та зло, про дружбу та гідність, відповідальність та толерантність. Вчила дітей всьому, що згодиться їм у житті. Навіть – як зав’язувати краватки.
КЛАСНЕ КЕРІВНИЦТВО
Із особливою теплотою Любов Олександрівна згадує період, коли їй довірили класне керівництво.
– Я була дуже вдячна і директору школи і батькам дітей за те, що повірили в мене, вчительці без досвіду, такий важливий та відповідальний шмат педагогічної роботи – бути класним керівником, – каже пані Любов. – І я намагалася виправдати цю довіру, працювала віддано і сумлінно. Це був мій перший досвід роботи з класом, перші діти, які були «моїми». По сьогоднішній день між нами існує емоційний звя’зок, який не схожий ні на який інший. Пишаюся своїми учнями!
ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ
Вчителювання – вчителюванням, але особисте життя – справа окрема. І це добре, якщо одне не заважає іншому. У випадку з Любов’ю Олександрівною обидва напрямки гармонійно поєдналися і вилилися в щасливе заміжжя та улюблену роботу на все життя!
– Мій чоловік Володимир Ярошенко – дипломований актор, має відповідну освіту, яку здобув у Харківському інституті культури, – з гордістю розповідає психологиня про свого талановитого супутника життя. – У нього чималий сценічний досвід, адже він був актором Харківського театру музичної комедії, Сумського театру ім. Щепкіна. Окрім того, знімався в кіно: грав ролі в двох популярних детективних серіалах. Брав участь у ток-шоу «Ікс-фактор».
«Та не сценою єдиною» – так можна охарактеризувати життєвий шлях талановитого актора та артиста. Та й його самого. 90-ті роки – то був час випробування на міцність. Швидко перекваліфікувавшись зі служителя муз на бізнесмена, Володимир зайнявся доставкою смачного богодухівського хліба до населених пунктів Харківщини та Сумщини. Запашні хлібобулочні вироби користувались популярністю і у жителів Великої Писарівки.
– Саме біля булочок та рогаликів і познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, – з теплою посмішкою згадує пані Любов.
Як зазначає співрозмовниця, хлібний бізнес – це дуже важка праця, якою був зайнятий її чоловік цілих 15 років. Але жодного разу про це не пожалкував.
Сценічний шлях теж був цікавим та насиченим. Володимир реалізувався як актор. Мав велику кількість знань, умінь, досвіду роботи на сцені. Згодом вирішив зайнятися педагогічною діяльністю, влаштувавшись викладачем музичної школи в місті Богодухів.
А в 2020 році чоловік вкотре довів свою відповідальність перед державою та українським народом: підписав контракт з ЗСУ і пішов захищати рідну землю.
– Він ще в 2014 році збирався йти на фронт, але ми його відмовили, – каже Любов Ярошенко. – Але бажання боронити Україну від ворога з кожним днем лиш посилювалося, тож він – таки через шість років став до війська. А з першого дня повномасштабного вторгнення був на фронті – виганяв російські війська з Харківської області.
На запитання, чи вдається чоловіку триматися свого життєвого курсу та реалізовувати свої здібності на війні, співрозмовниця відповіла, що так: Володимир написав гімн 92-ї окремої штурмової бригади ім. отамана Сірка, який звучить під час урочистостей.
На момент нашого спілкування Володимир знаходився на фронті. І з щирих теплих розповідей про нього було одразу видно, що пані Любов зуміла зберегти кохання та повагу до свого обранця, з яким ніколи не буває нудно, і який має величезний талант бути готовим до виклики реалій сьогодення. У цьому перевтіленні з актора в бізнесмена, а потім – у воїна – і є сила та міць справжнього чоловіка, який своєю твердою рукою веде родину по життю, захищаючи від усіх негараздів.
У Любові та Володимира є донечка Анастасія. Дівчина закінчила навчання в Харківському виші, де здобула економічну спеціальність. Зараз вона живе й працює в Києві, чим мама з татом дуже пишаються.
– Наша донька – це найбільше досягнення нашої родини, –говорить співрозмовниця.
ПИШАЮСЯ РОБОТОЮ В ОСВІТІ, ЦЕ НЕЙМОВІРНИЙ ДОСВІД ДЛЯ НОВОЇ ПРОФЕСІЇ
Повертаючись до професійної діяльності Любові Сорокопуд то вона зазначає, що ніколи не пошкодувала, що 35 років пропрацювала в освіті.
– Як психолог, я розумію психологію дітей, мотивацію їх вчинків та поведінки, і я завжди на їхньому боці, – каже жінка. – І через багато років, коли вони стають дорослими і дякують мені за підтримку та віру в них, переконуюся в тому, що моя робота дає плоди. І це приносить неймовірне задоволення.
Професія шкільного психолога у всі часи супроводжувалася певними проблемами. Начебто тільки налагодилася ситуація з розумінням цієї посади, розібралися з її функціями та розробили методичні рекомендації, як знову – нововведення.
– Справжнім викликом для нас був період, коли в обов’язки шкільних психологів додали заняття з інклюзивними дітьми, тобто – учнями з особливими освітніми потребами, – ділиться тонкощами своєї роботи Любов Олександрівна. – У таких дітей з’явилася можливість навчатися у звичайних школах. У той часне вистачало знань для роботи з такими учнями. Необхідно було розуміти, як знайти підхід до дітей.
Жодної інформації щодо роботи з інклюзивними хлопчиками та дівчатками не надавали. Все дізнавалася шляхом саморозвитку і лише потім – семінарів.
Пам’ятаю, як на початку цього нововведення під час заняття з учнем з розладами аутичного спектру я просто сиділа, дивилася в вікно і тихенько плакала, бо не знала, що робити. А потім поїхала на семінар. І коли тренер попросив підняти руку тих психологів, які вміють втримувати зоровий контакт з особливою дитиною протягом 7-8 секунд, то з 30 присутніх колег підняло руку лише близько 10 спеціалістів! Цей момент став для мене переломним, адже зрозуміла, що в мене все виходить навіть краще, ніж у інших.
Якщо контакт встановлений – це означає, що ти достукався до такої дитини і можна рухатись і працювати на прогрес.
Наступним надскладним викликом для психологів як і для всіх освітян, стала пандемія з переведенням на дистанційну форму роботи. Психолог – така професія, що необхідно бути безпосередньо поруч з дитиною і бачити її очі, жести, міміку. Через екран це робити можна, але неефективно. А в нашій роботі важлива саме результативність! Довелося якось пристосовуватися та підлаштовуватися під обставини.
ПОВНОМАСШТАБНА ВІЙНА
Настав 2022 рік, який виявився роком суцільних викликів, до яких точно ніхто не був готовий.
– Окрім того, що в Україні розпочалося повномасштабне вторгнення, в моєму особистому житті був дуже важкий період, – розповідає жінка. – З іншого боку, саме цей період став своєрідним лакмусовим папіпцем для визначення, яким педагогом я була. Попри те, що я ні до кого не зверталася за допомогою, колеги, учні та їхні батьки мене дуже підтримали і морально і матеріально. Тоді я зрозуміла, що свій час на роботі в школі витратила не даремно, і що я не випадкова людина в їхньому житті.
Окремо хочу висловити слова подяки директорці Богодухівського ліцею №2 Тамарі Миколаївні Ємельяненко (вона родом теж з Великої Писарівки) за те, що додала мені віри в себе і я залишилася на робочому місці.
– Повернувшись до ліцею після тривалої перерви, продовжила працювати психологом, щоправда, дистанційно це було нелегко. Адже наша професія вимагає безпосередньої присутності дітей та спілкування очі в очі, а не через екран,– каже Любов Олександрівна. – Було реалізовано два міжнародні проєкти у межах яких ми зустрічалися з дітьми офлайн в укритті, – каже прихологиня. – Завдяки реалізації цих проєктів ми компенсували потребу в спілкуванні. Діти, батьки, колеги з задоволенням брали участь у спільній діяльності.
““Школа горить!””ШКОЛА ГОРИТЬ”!
Цю фразу Любов Ярошенко почула від своєї колеги телефоном, коли перебувала в Києві. Це було в березні 2025 року. Вороги розбомбили ліцей, у якому працювала пані Любов.
– Після того в укритті ми вже більше не зустрічалися, і моя робота обмежувалася суворими рамками суто дистанційного формату, – розповідає психологиня. – Було відчуття, ніби то я чогось не доробляю. Бо працювати з учнями через монітор – це зовсім не те, що наживо. Та наш педагогічний колектив не опускав руки. Всі працювали!
СЬОГОДЕННЯ ВИМАГАЄ РУХУ
– Я розуміла, що можу бути корисною в іншому місці, – ділиться своїм мудрим та сміливим рішенням героїня матеріалу. – Для нової роботи, куди я збиралася перейти, потрібні були нові знання, адже це зовсім інший напрямок, де досвіду шкільного психолога замало. Тож я пройшла навчання, здобула необхідні знання і зробила впевнений крок у нове професійне життя!
“Центр ментального здоров’я”. Так називається нове робоче місце Любові Ярошенко.
– Новий етап моєї роботи – Центр ментального здоров’я, – коментує психологиня. – Консультую в новому комфортному кабінеті, в приміщенні районної поліклініки м. Богодухів. Простір для спілкування вийшов особливо теплим, безпечним, де можна поговорити про важливе, не соромлячись, дихати глибше. Працюю конфіденційно, безоціночно, допомагаю дорослим та дітям справитись зі страхами, втратами, тривогою та відновити відчуття опори в собі.
Важливо, що люди потихеньку починають розуміти, що їм необхідна допомога спеціаліста і приходять на консультацію. Це ті, хто переживає стрес, втрату або життєву кризу.
Окрім мене, в Центрі працюють психіатр і психотерапевт.
Попри те, що з роками професія психолога стає все більш поширеною, стигматизація щодо неї все одно залишається: люди з побоюванням записуються на прийом. Насправді ж все якраз навпаки: людина, яка в разі потреби консультується у психолога, має всі шанси вийти з ситуації без медикаментозної допомоги. Головний інструмент практичного психолога – це діалог. А вже якщо це не допомагає, то психолог дає направлення до психіатра, без втручання якого стабілізувати психоемоційний стан людини та відновити його позитивно – продуктивний ресурс неможливо.
Отже, чи змінилася професія душознавця з настанням ери цифрових технологій? Любов Олександрівна каже, що так. Але все ж таки психолога не замінить ніякий штучний інтелект, тому що в роботі з людьми необхідний емоційний і зоровий контакт, а також – відчуття безпосередньої присутності людини поруч.
– Я дуже люблю свою професію і пишаюся тим, що маю чималий досвід роботи з людьми – каже співрозмовниця.
“СУМУЮ ЗА МАЛОЮ БАТЬКІВЩИНОЮ”
Любов Ярошенко дуже сумує за рідною Великою Писарівкою.
– Там навіть повітря не таке як скрізь, – зазначає жінка. – Чомусь особливо згадується серпневі вечори, коли ми в роки юності з друзями та однокласниками любили гуляти теплими вечорами, дивитися на зорі та загадувати бажання. (Зараз у нас бажання одне на всіх). А ще інколи співали пісень. Найчастіше – «Ой, у лузі червона калина». Щиро бажаю, щоб Велика Писарівка вистояла та відновилася, і щоб всі, хто виїхав, повернулися додому. Особливо важко зараз людям поважного віку. Моя мама також сумує за домівкою, згадує сусідів і знайомих. Заспокоюю її, але ж сама розумію, який зараз важкий час.
Підсумовуючи результати своєї педагогічної діяльності, Любов Ярошенко розповідає про учнів, які колись були розбишаками з девіантною поведінкою, а зараз вони – Герої, але гірко, що дехто загинув на війні, такі молоді. Їхні портрети – на Алеї Слави, яку нещодавно пошкодили ворожі обстріли.
– Згадую цих учнів, і плачу, – розповідає психологиня. – Війна показала, хто є хто. І якщо в шкільні роки цінувалися одні якості, то під час війни – зовсім інші. Якщо хлопець пішов на фронт, щоб захищати рідну землю – значить він виріс достойною людиною. І в цьому є моя заслуга також. І дуже приємно, коли колишні учні цитують фрази, які я їм колись казала. Дитяча пам’ять зберігає ці слова довгі роки, значить, для них вони важливі. І це безцінно для мене.
На завершення нашої розмови Любов Ярошенко передає слова підтримки своїм землякам: «Всіх пам’ятаю, поважаю і маю надію, що ми зустрінемось на НАШІЙ ВЕЛИКОПИСАРІВСЬКІЙ ЗЕМЛІ. Зараз у всіх нас одне бажання – перемога та закінчення війни!».
Вдома небо синє, синє,
Вдома в небі воля дихає,
Вдома думи ясні, ясні,
Свої, і всі свої.
Ми щиро бажаємо Любові Олександрівні успіхів на її професійній ниві, і впевнені, що на новому місці – в Центрі ментального здоров’я, вона врятує не одну душу від відчаю та розпачу. Адже психологія – це вкрай важлива наука, а психологи – дуже потрібні фахівці. А враховуючи те, що професія психолога зараз є найпрестижнішою в Україні і саме її хоче здобути найбільша кількість абітурієнтів, то можна сподіватися, що таке явище як стигматизація психологів залишиться далеко в історії, висунувши цих спеціалістів на лідерські позиції: «У кожної людини, яка себе береже, має бути свій психолог».
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь