Повернення Дональда Трампа до влади є визначальним фактором, що формує геополітичні очікування європейців. Майже половина опитаних європейців (у Франції — 49%) вважають, що його президентство зробить досягнення миру в Україні менш імовірним або ж ситуація залишиться такою ж, як і раніше.
Про це йдеться в дослідженні «Україна очима європейців: аналіз та стратегічні рекомендації (2022–2025)» (серпень 2025 року.), проведеного ГО «Фонд сприяння демократії» за сприяння Фонду Ганнса Зайделя в Україні в межах роботи «Українського безпекового клубу».
Цікавим є парадокс: у деяких європейських країнах, зокрема в Угорщині, Румунії, Болгарії, а також в Естонії, Італії та самій Україні, значна частина людей вважає, що саме Трамп зможе принести мир. Це відображає відчайдушне прагнення до завершення конфлікту, навіть якщо умови можуть бути не надто сприятливими.
Згідно з дослідженням Groupe d’études géopolitiques (березень 2025), 51% європейців вважають Трампа «ворогом Європи», тоді як лише 9% бачать у ньому «друга». Ця недовіра посилює прагнення до європейської автономії: 71% громадян переконані, що країни ЄС повинні купувати військове обладнання одна в одної для зміцнення європейського суверенітету.
Від героїзації до компромісу: еволюція очікувань
Три роки повномасштабної війни докорінно змінили сприйняття України в Європі. Початковий етап 2022 року характеризувався майже одностайною емпатією: понад 90% європейців підтримували гуманітарну допомогу (≈93%), а близько 90% — прийом українських біженців (≈88%). Згодом цей емоційний порив почав поступатися більш прагматичним очікуванням. На перший план вийшла потреба в прозорих цілях, відчутній ефективності витрат та чіткому зв’язку підтримки України з безпекою самої Європи.
Найбільш помітні зміни відбулися в очікуваннях щодо завершення війни. Найпоширенішим очікуванням серед європейської громадськості є «компромісне врегулювання» між Києвом та Москвою. Ця думка стала провідною в усіх опитаних країнах, включно з «яструбиними» державами, такими як Естонія, Данія, Польща, Велика Британія, і навіть в самій Україні (ECFR, лютий 2025).
Ця зміна є особливо разючою на тлі українських настроїв. За даними Gallup (липень 2025), 69% українців виступають за якнайшвидше завершення війни шляхом переговорів, тоді як лише 24% підтримують продовження боротьби до перемоги. Це майже повна зміна порівняно з 2022 роком, коли 73% підтримували боротьбу до перемоги.
Водночас, розуміння «компромісу» в різних країнах суттєво відрізняється. У деяких країнах багато людей вважають мирні переговори «найімовірнішим» результатом війни, але не «найкращим» для своїх країн чи для світового миру. Ця тенденція особливо виражена в Північній Європі.
Три табори: розкол всередині Європи
Основний розкол у Європі проходить між країнами, які прагнуть підтримувати Україну в боротьбі (наприклад, Данія, Естонія, Польща, Велика Британія), і тими, хто схильний до мирних переговорів.
- Табір «продовження боротьби»: Данія — єдина країна, де більшість громадян надають перевагу продовженню конфлікту, а не миру, який може призвести до втрати українських територій. Польща виділяється високим рівнем підтримки значних інвестицій в оборону — 62%.
- Табір «переговорів з гарантіями»: Деякі країни, як-от Іспанія, вважають, що перед початком переговорів Україну спочатку потрібно запросити до НАТО, щоб забезпечити їй надійні гарантії безпеки.
- Табір «переговорів без умов»: Інші, особливо Болгарія та Угорщина, віддають перевагу тому, щоб підштовхнути Київ до переговорів без попередніх умов. В Італії 62% респондентів вважають, що є більш нагальні витрати, ніж оборона.
Питання відповідальності та майбутнього
Різні погляди на відповідальність за війну також створюють розкол. Респонденти в деяких країнах (особливо в Болгарії та Угорщині), які загалом позитивно ставляться до Росії, схильні вважати, що Україна несе певну, більшу частину або й всю відповідальність за продовження війни.
Це матиме практичні наслідки: після будь-якої мирної угоди уряди цих країн намагатимуться «перезавантажити» відносини з Росією, що інші країни, як-от Польща чи Німеччина, вважатимуть неприйнятним.
Також існують розбіжності щодо європейської інтеграції України. Близько половини опитаних у Франції та Італії сумніваються, що Україна є частиною Європи. Це фундаментальне питання ідентичності впливає на готовність підтримувати інтеграційні процеси.
Динаміка підтримки: стабілізація на нижчому рівні
Згідно з опитуванням Eurofound, рівень занепокоєння війною, який був високим у 2022 році, знизився у 2023 році та стабілізувався у 2024-му. Ця стабілізація відбулася на менш емоційному рівні.
Помітно змінилося ставлення до біженців. Частка респондентів, які вважають, що їхні уряди роблять «занадто багато» для українських біженців, зросла на 7.9% за два роки. Падіння підтримки особливо відчутне серед людей з економічною нестабільністю та тих, хто отримує новини з соціальних медіа. Менш авторитетні та упереджені джерела, що поширюються в соцмережах, сприяли зростанню невдоволення та невизначеності щодо війни.
Український погляд: розчарування та адаптація
Паралельно зі змінами в Європі, трансформується й українське суспільство. У 2025 році лише 16% українців схвалюють лідерство США, тоді як 73% висловлюють несхвалення — це рекордний максимум. Натомість сприйняття Німеччини значно покращилося: схвалення лідерства Берліна досягло 63%.
Очікування щодо інтеграції в ЄС та НАТО стали реалістичнішими. Лише 52% українців вірять у членство в ЄС протягом 10 років (порівняно з 73% у 2022-2023 роках). Щодо НАТО, надії на швидкий вступ впали до 32% у 2025 році, а частка тих, хто вважає, що Україна ніколи не буде прийнята до Альянсу, зросла до 33%.
Динаміка 2022–2025 років показує глибоку трансформацію: від емоційної мобілізації до втоми та прагматизму. Існує значний потенціал для розколів як між Європою та США, так і всередині ЄС, особливо якщо мирні переговори проваляться або приведуть до вкрай несприятливого для України результату.
Ця ситуація вимагає від української дипломатії нових підходів: необхідно працювати з різними групами європейської громадської думки, формувати реалістичні очікування та шукати нові формати партнерства в умовах «трансатлантичних сутінків» та внутрішньоєвропейської фрагментації.
Залишити відповідь