Минуло майже півтора року, як більшість жителів прикордонної Великописарівщини були вимушені покинути рідні домівки, шукаючи прихистку подалі від небезпеки. З часом вони адаптувалися до нового життя в чужих селах: посадили городи, познайомилися з сусідами, звикли до незнайомих вулиць. Проте, попри всі зусилля пристосуватися, їхні серця та думки залишаються в рідних місцях, на прикордонних територіях.
НАДІЯ ТА ПОВЕРНЕННЯ
Навіть після тривалого часу розлуки, зв’язок із домом не слабшає. Особливо це стосується тих, чиї будинки дивом уціліли. Людей не зупинити: щойно з’являється найменша можливість, вони поспішають назад, чи то з попутниками, чи спеціальним соціальним автобусом, який періодично курсує до населених пунктів. Ці поїздки – не просто відвідини, це підтвердження того, що рідні стіни все ще стоять і надія на повернення є.
НЕЙМОВІРНА СИЛА ДУХУ
Історія Наталії Жевноватої з Великої Писарівки є зворушливим свідченням нерозривного зв’язку з рідним домом, навіть коли фізична присутність неможлива.
До повномасштабного вторгнення пані Наталія мала власний магазин одягу у Великій Писарівці, але, коли ворог прийшов на українську землю, її життя, як і життя мільйонів, кардинально змінилося.
ДОПОМОГА І ВЗАЄМОДІЯ
Із перших днів війни Наталія не залишилася осторонь. Її добре серце керувало її вчинками: вона активно допомагала військовим, організовуючи збір необхідних речей та продуктів харчування, плела маскувальні сітки, надавала підтримку цивільним, чиї домівки постраждали від руйнувань. Хіба ж це не яскравий приклад незламності духу, підприємливості та безмежної доброти в умовах війни?!
Навіть зараз, перебуваючи далеко від дому і переживаючи власні труднощі, Наталія продовжує дарувати нужденним надію. Нещодавно вона допомогла родині Єременків із Великої Писарівки, яка з різних причин вже неодноразово змінювала місце проживання, знайти житло у безпечнішому місці. Більше того, пані Наталія не просто надала інформацію, а власним автомобілем перевезла їхні речі й самих людей на нове місце проживання.
НОВЕ ЖИТТЯ, СТАРІ ЦІННОСТІ
У нових умовах, у с. Іванівці Кириківської громади, Наталія Жевновата не опустила руки. Вона і тут знайшла можливість заробити собі на прожиття і якось допомагати іншим нужденним.
Потреба хоча б зрідка бувати вдома іноді перемагає здоровий глузд, адже останнім часом небезпека у Великій Писарівці очікує на кожному кроці. За словами Наталії, раніше вона щотижня їздила додому, щоб надихнутися рідним домашнім повітрям, покосити траву, доглянути за квітами, хоча її вулиця знаходиться в безпосередній близькості від кордону з ворогом. Неодноразово вона потрапляла під ворожі обстріли, але то тільки додавало швидкості автомобілю, а їй – бажання якомога швидше дістатися домівки. «А деякі ж люди там живуть, – оптимістично говорить вона».
Тепер, коли її мама потребує постійного догляду, жінка не може їздити, але зв’язок із домом підтримує сусідка Тетяна Корнієнко. І це для Наталії є неймовірно цінною допомогою, – фотографії подвір’я та будинку, а особливо троянд, за якими Тетяна доглядала, фільмуючи процес, щоб вона могла це побачити.
Сьогодні такі щирі вчинки є надзвичайно важливими однаково і для тих, хто вимушено покинув свої домівки, і для тих, хто залишився.
НЕВПИННА БОРОТЬБА ЗА РІДНУ ЗЕМЛЮ
Історія Тамари Скринник перегукується з розповіддю Наталії Жевноватої, чиє серце залишається вдома, навіть коли вона вимушено далеко. Думки пані Тамари також постійно линуть до Великої Писарівки, де їхній будинок «осиротів» без своїх мешканців. Тамара, як і Наталія, не втрачала жодної нагоди, аби з’їздити додому, адже там завжди вистачає роботи. Для неї підтримувати порядок – це не просто обов’язок, а глибока потреба. Пані Тамара часто згадує життя до війни, яке не порівняти з нинішнім. І так щемливо стає в неї на душі, коли згадує про знайомих, а не знає, де вони наразі.
Переселенка каже, що, мабуть, Бог допомагає їй безпечно діставатися до дому, тому з кожним разом усе більше хочеться там бувати.
Разом із чоловіком вони посадили городину, щоб бур’яни не заполонили землю, регулярно косять траву. Це не просто турбота про ділянку, а й своєрідний акт опору, збереження життя в умовах постійної загрози.
Проте ця турбота вимагає надзвичайної обережності та мужності. Пані Тамара розповідає, що, попри гучних вибухів, постійно спостерігає за пересуванням ворожих дронів, які стали однією з найнебезпечніших загроз, адже вони чатують за будь-яким рухом. Але, незважаючи на цю небезпеку, вона намагається їх обхитрити, знаходячи способи продовжувати доглядати за прилеглою територією і городом. «Мені побути вдома пару годин – то замало, – говорить вона. – Я обов’язково маю провідати всіх сусідів, з’їздити на велосипеді в центр селища, побачити земляків, випити з ними кави, а потім ще й на лавочці біля двору посидіти».
Родину пані Тамари війна торкнулася ближче: її брат і племінник наразі захищають Україну від ворога. За них у жінки найбільше болить душа.
ПЕРЕСЕЛЕНКА ВДРУГЕ
Розповідь Оксани Фінтісової схожа на історії попередніх своїх знайомих. Шукати прихистку їй довелося вже не вперше. Ще у 2014 році, коли почалася війна на сході України, їхня сім’я звідти переїхала до батьків у Велику Писарівку. А вже минулого року, через постійну небезпеку в селищі, довелося шукати інше місце. Однак пані Оксана має надію все ж колись повернутися додому. «Все буде Україна, – вважає вона».
МІСЦЕ ЗУСТРІЧІ – НЕЗМІННЕ
Для земляків із прикордоння, які опинилися в нових умовах, місцевий магазин у с. Іванівці перетворився на щось більше, ніж просто торгову точку. Він став своєрідним центром культурних зустрічей, де можна не лише придбати необхідне, а й поспілкуватися, обмінятися новинами та знайти підтримку від усіх, хто сюди приходить.
Це місце, де, за їхніми словами, «ніби вдома побуваєш». Тут вони можуть зустріти знайомі обличчя, розділити свої переживання, згадати минуле. До магазину приходять дійсно ті, у кого є потреба відчути себе частинкою рідної Великописарівської громади. У таких складних обставинах, коли багато звичних зв’язків розірвані, ці зустрічі стають моральною підтримкою та відчуттям приналежності. Вони допомагають подолати самотність та підтримувати надію на майбутнє. І це дійсно для людей є надзвичайно важливим: зберігати зв’язок із минулим, підтримувати одне одного та знаходити сили для продовження життя, попри всі виклики війни.
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь