Шлях до сцени у мешканки с. Пожня Великописарівської громади Оксани Крамської лежить через зірваний міст і майже 67 км буремного прикордоння. Але це не причина відмовлятися від улюбленої справи свого життя – співів. Про це – в нашій сьогоднішній публікації.
Нотки щастя з батьківського дому
Оксана народилася в сільській родині: мама працювала продавчинею в місцевому сільмазі, а потім – кухарем у школі. Батько – водієм у колгоспі.
Вокальні здібності донечка почала проявляти ще в ранньому дитинстві, співаючи вдома. Це подобалося не лише їй, а й рідним. Дзвінкий дитячий голосок у поєднанні з тонким музичним слухом радував і тішив членів сім’ї.
Малиновий піджак
Першою вчителькою Оксани була Любов Володимирівна Мальцева – молодий спеціаліст, яка приїхала вчителювати до Пожні після закінчення педагогічного інституту.
– Вона була для нас, першокласників, не просто педагогом, а справжнім другом, адже окрім уроків за шкільною програмою займалася нашим розвитком у позаурочний час, – розповідає пані Оксана. – Любов Володимирівна в кожному з учнів (нас було 12 у класі) розкривала талант. У мене помітила вокальні дані й почала мною займатися співами, а додатково ще й математикою. Я приходила до вчительки додому (вона мешкала в шкільному гуртожитку). Обожнювала гостювати в неї. Приходжу до неї, а вона одразу: «Спочатку ти поїси, а потім вже все інше!» І пригощала всякими смаколиками.
Зараз Оксані Крамській – 47 років, але вона до сих пір з теплом згадує свою першу вчительку та навіть пам’ятає запах її одягу:
– Вона була така класна! Завжди гарно вдягалася, і я милувалася її вбранням, – каже співрозмовниця. – А особливо врізався в душу аромат її піджака, який пахнув малиною.
Цукеркам – зась!
У пам’яті жінки закарбувалися не лише приємні миті з шкільного життя, а й ті, за які ніяково. Серед таких – випадок з солодощами.
– Під час уроку я смакувала цукеркою, і вчителька не просто зробила мені зауваження, а й виставила на загальне обговорення, – ділиться спогадами пані Оксана. – Вона створила стіннівку, намалювала на ній мене з надкушеною цукеркою і підписала: «А цю частину цукерки я залишу на наступний урок».
Чи було Оксані прикро за таке покарання? Так, звичайно! Та від цього вона не припинити обожнювати свою вчительку, яка продовжувала займатися з нею математикою, вокалом та ще аеробікою.
Визнання
Саме під час навчання в школі Оксана підкорила головні сцени Великописарівського району, активно на них виступавши. Дівчинка брала участь у різних заходах, конкурсах, фестивалях. Її знали, впізнавали, її талантом захоплювалися. І це було справжнє визнання, таке необхідне для творчої публічної особистості.
Музична освіта
Після закінчення Пожнянської школи дівчина вступила на навчання до Сумського музичного училища. Перший курс провчилася на стаціонарі, а наступні 2 – заочно, оскільки вийшла заміж і в 18 років народила сина Станіслава.
Потім на світ з’явилася донька Анастасія.
Завдяки підтримці родини Оксана не закинула навчання, а поєднувала його з материнством.
– Дуже допомагав мій чоловік Едуард, – розповідає героїня матеріалу. – Він – педагог, вчителював у школі. Та й свекруха в мене золота! Тож усі разом і дітей виняньчили, і освіту мені здобули!
Студентка мріяла пов’язати своє подальше життя з музикою, зробивши її своєю основною професією. Та, на жаль, все вийшло інакше.
Музичний талант і диплом про відповідну освіту у Пожні не було де застосувати, тож Оксані більше нічого не залишалося, як реалізувати себе в ролі керівника драматичного гуртка при будинку піонерів .
– Три роки я пропрацювала на цьому місці, хоч і роботою це не назвеш, адже отримувала за неї суцільні копійки, – каже жінка. – Проте, хоч поміж людей була! Та й справа цікава.
Бібліотекарка
У 2003 році наша героїня перейшла на роботу до бібліотеки у будинку культури. Книги – це не музика, а сховища зі стелажами – не сцена з публікою. Але тут в неї було аж цілих півставки, а це вже значно більше ніж вона заробляла в драмгуртку. До того ж, працюючи в бібліотеці, можна було співати – брати участь у місцевій художній самодіяльності.
Зі слів Оксани Крамської, у директорки будинку культури Галини Сторожевої були перспективні плани розвитку співацької галузі в селі. Вона намагалася створити ансамбль з колективу педагогів. Але ідею повною мірою не вдалося реалізувати, адже втілити її в реальність заважала низка обставин, в тому числі й непросте сільське життя з його трудовими буднями. Але все ж ансамбль місцевого будинку культури здобув визнання не лише в районі, а й далеко за його межами.
– Потрібні були люди, які б горіли співами та сценою, а в нас таких не так і багато, – з сумом у голосі констатує співрозмовниця.
РОБОТА В МУЗЕЇ
У бібліотеці наша героїня пропрацювала 21 рік, а минулого року, у 2024, посаду скоротили.
Оксані ж запропонували стати наглядачкою новоствореного на базі сільського будинку культури музею.
– Із 6 травня 2024 року моя посада називається «Музейний доглядач музейно – виставкового центру КЗ «Центр культурних послуг Великописарівського Будинку культури Великописарівської селищної ради» – ділиться деталями просування справ на нових теренах жінка. – У мої обов’язки входить пошук та збір речей старовинного вжитку, розміщення їх на новоствореній локації, за яку тепер відповідаю. І це доволі цікаво.
Війна, міст і сцена
Після повномасштабного вторгнення репетиції у співачок відбуваються в Охтирці, до якої ще треба дістатися.
– Від Пожні до Охтирки приблизно 65 км, – каже пані Оксана. – Їдемо ми не через Велику Писарівку, а іншим маршрутом. Він хоч і менш, та все одно – небезпечний. Минулого року на тому шляху ворожі дрони вбили мешканку Пожні Тетяну, яка їхала легковим авто разом з чоловіком.
На якому транспорті дістаються пожнянські вокалістки? Окрім Оксани Крамської, їх ще троє: Катерина Зубко, Катерина Крамська, Людмила Міронова. Щочетверга – соціальним автобусом, а в інші дні (на тиждень буває 2-3 репетиції) їх забирає та відвозить відомча автівка відділу культури.
Чи страшно долати небезпечну ділянку дороги? Вже ні. А зірваний місток, як стверджує наша героїня, так і взагалі, ніяких побоювань не викликає!
– Ми вже нічого не боїмося, звикли!, – каже жінка.
Наразі пожнянські співачки готуються до фестивалю, на якому представлять три пісні: одну акапельно, другу – патріотичну, і третю – веселу, в поєднанні з танцями.
Вдячна за все
Оксана Крамська розуміє, що якби після закінчення музичного училища вона залишилася в Сумах, а не повернулася в Пожню, її життя склалося б зовсім інакше: воно було би точно пов’язане з музикою, вона б працювала за спеціальністю і була би реалізованою в професії. І земляки приїздили би на концерти до театру ім. Щепкіна, щоб насолодитися виступами талановитої односельчанки. І дуже нею пишалися б. А вона була б дуже щасливою від того, що її улюблена справа стала її основною професійною діяльністю.
– Та я ні про що не шкодую, – зізнається героїня статті. – Молоді роки вже не повернеш, треба цінувати те, що є. У мене – чудова родина: турботливий чоловік, хороші діти, ще й зі свекрухою пощастило – вона мене цінує та поважає. Донька вивчилася в Харкові на фармацевта, а син – у Сумах, працює там менеджером. Все у нас добре! Я щаслива.
Що ж, ми щиро бажаємо нашій неймовірній героїні побільше приємних миттєвостей у її житті, сповненому поєднанням найрізноманітніших його проявів: і сільська буденщина, і воєнне лихоліття, і творчість, і бурхливі оплески поціновувачів співацького таланту, і просте та тихе сімейне щастя.
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь