Американське видання The New York Times опублікувало маніпулятивний репортаж із Курщини, який українське МЗС порівняло з пропагандою одіозного західного журналіста Дюранті, котрий не цурався вихваляти Сталіна. Але цікаво, що за описані руйнування відповідальні насамперед росіяни.
12 липня The New York Times виставило репортаж із районів Курської області, контроль над якими відновили російські окупанти. Матеріал The New York Times має заголовок «Пейзаж смерті: що залишилося там, де Україна вторглася в Росію» і починається з твердження: «Минулого року Україна перетворила куточок Росії на поле бою. Тепер це місце спустошення та смерті». Дуже голослівний заголовок, враховуючи, що 60 % читачів переглядають лише заголовки. Негативний меседж в бік України більш ніж очевидний.
Західна журналістка Нанна Гейтман, не поцуралася поїхати до ворожої до Заходу країни Росії, де заарештовують журналістів, і провела шість днів у прифронтових районах Курської області, де її супроводжували бійці одіозного чеченського бандформування – батальйону «Ахмат», які, за її словами, займалися евакуацією населення. Вона описала побачене: «Коли я відвідала цей район у березні, поля були всіяні тушами корів та свиней, а також трупами мирних жителів та солдатів. Форма, яку можна було побачити серед полеглих, була переважно російською”. Гейтман також зазначила, що «бої навколо мирних жителів, які перебували тут у пастці, тривали місяцями, включаючи бомбардування російськими військовими». Авторка пише, що руйнування підігріли гнів у громаді проти російської влади, а також проти України та її західних союзників.
Журналістка цитує місцевих жительок Курщини – тобто мешканок диктаторської країни, які дають коментар під дулами бойовиків «Ахмату», що вже є не вартим довіри джерелом. Але журналістка все-одно публікує їхні свідчення. Одна з мешканок стверджує, що українці «вдарили по своїх, по своїх сусідах», оскільки не могли дістатися до Москви. Інша жителька називає причиною війни розширення НАТО і характеризує українців, які ведуть боротьбу за свободу та незалежність як «жертв пропаганди».
Риторика репортажу частинами повторює меседжі, суголосні з російською пропагандою. У тексті немає згадок про руйнування та вбивства цивільних на окупованих Росією територіях, а також не йдеться про те, що українська операція на Курщині стала відповіддю на роки неспровокованої жорстокої війни РФ проти України. Правда трішки й наводиться заява Сил оборони України про дотримання українськими військовими норм міжнародного права на Курщині.
Гейтман також відзначає, що люди, з якими вона спілкувалася в Суджі «під час окупації», загалом повідомляли про шанобливе ставлення українських військ у місті, включаючи медичну та іншу допомогу.
Але, попри це, значна частина матеріалу присвячена розповідям бійців «Ахмата» про їхній шлях до Суджі газопроводом та лікування від отруєння. Питання: наскільки коректно для американської журналістики цитувати і описувати людські сторони в бородатих чеченських терористів?
Водночас, в матеріалі не акцентовано на правдивому аспекті руйнувань на Курщині. Коли ЗСУ заходили в цю область – це був раптовий ривок, який не призвів до значних руйнувань. Значні території були захоплені майже без руйнувань – бо російські окупанти втікали та здавалися у полон.
Варварські руйнування Суджі та сіл Курщини почалися, коли росіяни взялися «асвабаждать» ці території. Слідуючи давньому, ще з часів Наполеона російському принципу «спасать страну путьом єйо асвабаждєнія», росіяни почали методично знищувати всі села, цивільні будинки, все – де, на їхню думку, могли перебувати бійці ЗСУ. Поливаючи села «градами», артилерією, КАБами та дроновими атаками, росіяни перетворили села Курщини на де-факто, «ландшафт смерті» як це описала американська журналістка. Тобто НЕ «українці залишили після себе руйнування», а росіяни самі зруйнували Курщину. Коли там були українські воїни – там був мир та спокій.
Речник МЗС України Георгій Тихий також засудив публікацію, заявивши: “Той, хто в The New York Times вирішив, що розумно буде публікувати матеріали разом із російськими військовими злочинцями, прийняв найдурніше рішення. Це не баланс і не ‘інша сторона історії’. Це просто дозвіл російській пропаганді вводити аудиторію в оману. Сумно бачити, як маніпуляції рівня Дюранті повертаються в NYT».
Показово, що Волтер Дюранті був англо-американським журналістом, який очолював московське бюро The New York Times з 1922 по 1936 рік. Він активно прославляв СРСР у західній пресі, взяв ексклюзивне інтерв’ю у Сталіна в 1929 році та отримав Пулітцерівську премію в 1932 році за серію репортажів з СРСР. Дюранті відомий тим, що наполегливо заперечував Голодомор у своїх репортажах, а писав лише про успіхи радянських п’ятирічок, що стало одним з найяскравіших прикладів дезінформації в історії журналістики. Прикро, що сьогодні деякі журналісти цього відомого у світі видання, знову непродуманими заголовками роблять ведмежу послугу російському агресору, який використовує їх для відбілювання свого кривавого іміджу.
Автор: Валерій Майданюк
Залишити відповідь