«Яка ж прекрасна моя Україна!» — захоплено вигукує пані в капелюшку на вершині кургану. Внизу, у зелені садів, луків городів, розкинулось село Боголюбове, а з другого боку – лавандове поле. Відтепер це Парк «Едем». Величні кургани зберігають історію про городище часів Київської Русі. А сторожова вежа нагадує про битву на Ворсклі 1399 року. І це наша земля, край, що називається рай. І всі, хто там побував, це підтвердять і ще раз упевняться, яка ж прекрасна наша земля, наша Україна.
ЛАВАНДА. ПАРК «ЕДЕМ»
5 липня відбулося відкриття парку «Едем», що в селі Боголюбове Тростянецької громади. Прочитавши напередодні запрошення відвідати цю локацію, тростянчани збиралися біля Круглого двору і їх привезли безкоштовно автобусами, «Український клуб Охтирки» традиційно збиралися біля Шевченка і приїхали маршруткою на замовлення, багато людей добиралися своїм транспортом, дехто навіть велосипедом.
«Лаванда лікує не тільки тіло, а й душу. Саме зараз, коли потрібен душевний спокій, такі подорожі до краси — це справжній подарунок», — зазначено у дописі Тростянецької міської ради. І їм це вдалося. Наразі всі українці потребують відновлення й підтримки. Лавандове поле подарувало всім позитивні емоцій і справжню радість буття.
Парк «Едем» — це не просто лавандове поле, на ньому розміщені елементи для фотосесій. Білий привітний будиночок-офіс сповіщає про Парк «Едем». По дорозі до лавандового поля – намети від Тростянецької міської ради, і там юні художниці готуються до майстер-класу. Організатори арттерапії – молодіжний центр Тростянця. Дівчата збираються малювати лаванду, звісно. А ми переходимо до інших наметів, де багато сувенірів та рукодільних виробів від тростянецьких майстрів та вихованців палацу для дітей та юнацтва. Очі розбігаються — безліч української тематики, зокрема лаванди, Тростянця і Боголюбового.

Прямуємо до загородженого лавандового поля. Вхід на цих вихідних безкоштовний, але донати на ЗСУ вітаються. Аякже, обов’язково! Вхід контролюють відповідальні волонтерки Аліна й Катерина разом із Аліною Толстих, в.о.директора музейно-виставкового центру «Тростянецький». Пані Аліна поділилася, як їхня команда зуміла організувати локальну «країну мрій» — парк «Едем».
— Можна сказати, що відкриття відбувається прямо «з коліс». Перезавантаження вкрай потрібне нашим громадам. Але постійно пам’ятаємо про небезпеку.
— Не забуваймо, що в Україні війна і наша громада постійно під прицілом. Тому треба дотримуватися правил безпеки. На лаванду заходити і виходити по черзі, — нагадують гостям волонтери.

Нарешті, й наша черга дійшла на милування тростянецькою лавандою. «Український клуб Охтирки» не здивуєш цією красою, бо ми вже давно її відкрили у нашій Підлозіївці. Та все ж багато краси не буває і вона врятує світ. І ми розбрелися по полю – хто куди, фотографувати й фотографуватися: квіти, кущі, біля криниці, арки, столу, на лавочці, між рядами. Театральний гурток “Мальва” зійшлися до білого фортеп’яно й уже імпровізують свої гастролі… А де ж моя сестричка-садівниця? О, десь на краю поля. Порахувала рядки. Їх 30. Виявляється, що лавандове поле вміщає аж 3700 квітучих кущів.

ІСТОРІЯ. СЕЛИЩЕ ЧАСІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Боголюбове. Це село має навіть свій герб, та ще й який! На ньому зображено закруглений щит, в якому вилоподібний хрест, що символізує річки Ворсклу і Боромлю. У нижній частині вписано дату першої згадки про село Боголюбове — 1185 рік! Іще геральдична корона з колосками. А на передньому плані зображено грифона, що символізує панування над двома сферами буття – землею і повітрям. Круто. Так багато символів, що зберігають нашу історію.
Мандрівники підіймаються на пагорби, точніше скіфські кургани. Екскурсоводи чекають, щоб розповісти історію місцевості. І ми слухаємо і дивуємося, а чому ж нам раніше цього не розповідали? Відповідь сьогодні зрозуміла, тому що радянська влада приховувала й замовчувала і не давала ходу археологам проводити розкопки, а українським науковцям робити висновки. І вже в незалежній Україні можна й потрібно це робити, щоб знати – хто ми і хто наші предки? Ми тут жили вічно, з давніх давен: скіфські поселення, городища періоду Київської Русі доказують це. А росіяни нам втюхували свою історію, немов монголо-татари знищили, спалили й поруйнували і нас не стало, тільки Дике поле. Та ні ж бо! Ми є. Були. І будемо! А вони знову намагаються знищити й сплюндрувати нашу землю.

А ми, ось стоїмо впевнено і гордо на своїй землі. Історія під ногами, в музеях і в нашій пам’яті. І неймовірна краса природи, широчінь фантастичного краєвиду. Боже, дякуємо за подарунок!
Проєкт «Музейно-культурний комплекс «Городище та поселення скіфської культури» поки що проєкт. Велична споруда радянського періоду збереглася. Тут був клуб. І вже був би й музей, якби не війна. Віримо в нашу Перемогу. І хочемо в музей скіфської культури. Поки що читаємо при вході інформацію: “Археологічний комплекс складається із трьох городищ, посаду і курганних могильників і займає правий берег річки Ворскли, в яку впадає р. Боромля зі сходу від с. Боголюбове. Від часів Київської Русі тут проходить одне із відгалужень Муравського шляху Лосицька дорога, що мала зручні броди для кочовників. Вздовж дороги влаштовано Путивльську сторожу, одним із пунктів, якої було Кукуєве городище. Перші історичні згадки про археологічний комплекс відомі в історичній науці ще з середини ХІХ ст. Вперше городище описав Філарет Гумілевський. Пізніше його інформацію використав Дмитро Багалій при описі археологічної карти Харківської губернії”.
БИТВА НА ВОРСКЛІ
1399 року
Дерев’яний місток між курганами ніби переводить мандрівників із одного століття в інше. Там сторожова башта. Із неї далеко видно. Попробуй заберись, закрий очі, і послухай гомін віків… Екскурсовод Ярослав Бобков уже розповідає про битву на Ворсклі 1399 року.
— Це було 626 років тому. У серпні 1399 року. На Ворсклі відбулася битва між військом князівства Литовського і Золотою Ордою. Це одна із найбільших східноєвропейських баталій у ХІV столітті. Військо князя Вітовта де крім литовців були й русини, тевтонці, молдавани й союзники татари, зазнало поразки від золотоординців. Битва на Ворсклі — визначна для нашої історії.
“Певний час її значення принижували через призму російської науки. Зараз іде ренесанс нашої історії”.
(Із інтерв’ю «Радіо Свобода» із українським істориком Борисом Черкасом).
Якби Вітовт переміг, історичні процеси могли розвиватися по іншому… Але маємо, те, що маємо. Литва стала маленькою країною. Річ Посполита – Польщею. Є незалежна Україна. І знову війна з ордою московською. Мусимо перемогти.
Щодо локалізації битви на Ворсклі — відомий тільки маршрут, яким рухалося військо Вітовта — степ і десь на вершині. Ворскла залишилася прикордонною річкою. Питання точного місця битви залишається дискусійним. Думки істориків розходяться.
— Знання про минуле — це не лише культурна цінність, але й елемент національної безпеки та стійкості, — резюмує бібліотекарка-мандрівниця Надія Голубченко.
“Захисникам українських земель. Defenders of the Ukrainian land”, — написано на камені, встановленому на вершині.

РАДІСТЬ БУТТЯ
Ми стоїмо на краю кургану, вдивляємось у зелений загадковий простір. Там за лісовою грядою — Климентове. У 2020 році ми стояли із того боку на оглядовому майданчику Литовського (!) заповідника, вдивляючись у зелений загадковий простір. Де ж Ворскла? Її не видно. Вор-скла… Заховалася у зеленому просторі.
Ми повертаємося до лавандового поля. По дорозі пані збирають букети із шавлії, кучерявої барині, звіробою, дикого часнику, смолки… Бо лаванди рвати не можна, тільки милуватися й надихатися. Перепочинок. Споглядання. Сеанс арттерапії закінчився, на мольбертах художниць – лаванда у різних техніках виконання. До лавандового поля вишикувалася черга. А ще ж і пасіка поряд! Пішли й туди. Послухали бджолині історії. Зустрічаємо знайомих, сусідів, друзів. Хто кого. Я наприклад впізнала Михайла Обідця, провідного фахівця Гетьманського НПП. До цього дня у нас було заочне телефонне знайомство. Наразі Михайло Петрович мешкає в Тростянці і продовжує освітню діяльність для тростянецьких школярів. На свято лаванди приїхав велосипедом. Познайомилися особисто. Приємно було поспілкуватися про буття газети «Ворскла», почути про Велику Писарівку, згадати про екологічну стежку «Дивовижний світ Слобожанщини», поринути у світ природи. Вікторія Більська теж зраділа земляку. Ось вам і справжня соціальна згуртованість. Зелений туризм об’єднує громаду, об’єднує країну. Допомагає ЗСУ. Ворскла – річка й наша газета об’єднують усі три громади: Охтирську, Тростянецьку й Великописарівську.

ПОДЯКА
— Тут неодмінно треба побувати кожному. Тут, у парку “Едем” неймовірна енергетика і відпочинок, — наголошує Юрій Бова, міський голова Тростянця.
“Понад 1000 тростянчан відвідали лавандове поле”, сповіщає сайт Тростянецької міської ради. А ще й охтирчани були. В майбутньому у парк “Едем” приїдуть із інших громад, регіонів, закордонів. Ми вдячні Тростянецькій міській раді, та голові громади Юрію Бові, ініціатору, організатору за облаштування такої крутої квітучої локації. Дякуємо тим, хто садив, вирощував і доглядав за лавандовим полем. Дякуємо волонтерам, екскурсоводам за збереження нашої історії та розвиток культури і туризму. Дякуємо за радість буття, за феєрверк емоцій, невипадкові зустрічі, за Боголюбове.
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь