Китайський «порядок і гармонія» – це не лише економічне зростання та гігантські масштаби виробництва – але й безправність людей, котрі живуть в цифровому концтаборі без натяку на права людини. Сучасний Китай – приклад формування тоталітаризму не просто з використанням цифрових технологій, але й з випередженням появи будь-яких незалежних думок.
Автори книги «Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж» П. В. Сінґер та Емерсон Т. Брукінґ описують, як китайська диктатура перетворює суспільство Піднебесної на цифровий концтабір. Окрім цензурування політики, китайська цензура поширюється на будь-які скарги, що можуть загрожувати державі. Так, у 2017 році чоловіка в китайському місті Гандані заарештували за «порушення громадського порядку» після того, як він опублікував негативний коментар про лікарняну їжу.
Китайській Компартії вже недостатньо заборонити інтернет-дискусії про права людини або заклики до демократизації. Китайська цензура прагне придушити будь-які повідомлення, що отримують занадто багато підтримки, навіть якщо вони аполітичні або навіть схвальні для влади. Наприклад, нібито позитивні новини про екоактивіста, який створив масовий рух за заборону пластикових пакетів, були жорстко цензуровані, навіть попри те, що цей активіст діяв за підтримки місцевої влади. У справді «гармонійному суспільстві» лише центральний уряд у Пекіні повинен мати владу надихати та мобілізувати в такому масштабі. Спонтанні онлайн-рухи загрожують авторитету держави — а загалом і єдності китайського народу. Державні медіа Китаю пояснюють це так: «Неправда, що всі мають право на власну думку».
З перших днів існування китайського інтернету влада встановила, що веб-сайти та сервіси соціальних мереж несуть юридичну відповідальність за видалення будь-якого «підривного» контенту. Визначення цього терміну можуть раптово змінюватися. Після низки корупційних скандалів у 2016 році, наприклад, уряд просто заборонив усі онлайнові новини, що походили не з державних медіа. Веб-сайти зобов’язали або видаляти такі історії, або готуватися до наслідків.
Однак згодом найбільший тягар переклали на китайських громадян. Хоча на початку 2000-х у Китаї виникла незалежна спільнота блогерів, у 2013 році її діяльність почала згортатися, коли до влади прийшов Сі Цзіньпін. Того року Верховний суд Китаю постановив, що окремі особи можуть бути звинувачені в наклепі (і засуджені на три роки ув’язнення), якщо вони поширюватимуть «онлайн-чутки», які побачать п’ять тисяч користувачів інтернету та поширять понад 500 разів. Приблизно в той самий час найпопулярніших онлайн-діячів Китаю «запросили» на примусову конференцію в Пекіні. «Учасники» отримали журнали з логотипом Агенції інтернет-безпеки Китаю і мусили відвідати презентацію, де на слайдах було показано, наскільки щасливим стає блогер, коли перемикається з політичних на більш «доречні» теми, такі як огляди готелів і новини моди. Меседж був прозорий: приєднуйся до нас або пошкодуєш.
Незабаром уряд почав діяти ще жорсткіше. За підозрілих обставин був заарештований Чарльз Сюе, популярний китайсько-американський блогер та венчурний капіталіст. Невдовзі після цього по державному телебаченню показали, як він у кайданках засуджує своє блогерське минуле та агітує за контроль інтернету. «Я загрався у свій вплив онлайн та силу особистих думок, — пояснив він. — Забув, хто я такий».
Кількість пов’язаних з інтернетом затримань невдовзі різко зросла. Після приходу до влади товариша Сі десятки тисяч китайських громадян були звинувачені у «кіберзлочинах». Склад злочину розширили: від хакерства до поширення контенту, що не подобався владі. У 2017 році, наприклад, китайські регулятори визначили, що творець дискусійної групи WeChat відповідає не лише за власні висловлювання, а й за слова всіх членів групи.
«Лінія мас» та майбутнє контролю
За китайської «гармонією» позаду і зверху стоять спостереження, цензура за ключовими словами, арешти та пропагандисти покликані поєднати свідомість 1,4 мільярда людей з державною ідеологією. Хоча дехто може впізнати в цьому світ Орвелла, насправді ситуація має більше спільного з тим, що засновник КПК Мао Цзедун називав «лінією мас». Коли в 1950-х Мао розірвав стосунки з СРСР, він критикував Йосипа Сталіна та радянську версію комунізму за надмірний «індивідуалізм». Натомість Мао уявляв політичний курс, за якого воля мас проходитиме крізь призму марксизму, а потім переходитиме в політику, лише щоб повернутися до людей для подальшого уточнення. Так різноманітні думки утворюватимуть єдине бачення, спільне для всього китайського народу. Через можливості, які пропонував китайський інтернет, філософію «лінії мас» відродили. Генсек Сі Цзіньпін вихваляв нові технології за обіцянку реалізувати бачення Мао щодо «конденсації» громадської думки в один потужний консенсус.
З метою досягнення цієї мети на горизонті замаячили програми ще сильнішого контролю. У регіоні проживання мусульманської меншини Сіньцзян мешканців змусили встановити на смартфони додаток Jingwang (веб-очисник). Він не лише дає змогу відстежувати або блокувати повідомлення користувачів, а й містить елемент дистанційного контролю, що дає владі прямий доступ до телефонів і місцевих груп мешканців. Щоб гарантувати встановлення цих «електронних кайдан», поліція влаштувала на вулицях пересувні контрольні пункти, що перевіряли телефони людей на наявність додатка.
Китай сьогодні дуже нагадує СРСР в 1930-их: гігантоманія, рекорди виробництва та найбільші у світі заводи, збудовані з вкрадених технологій, та репресії і тоталітаризм, котрі перетворюють населення на рабів.
Залишити відповідь