Сьогоднішня розповідь про різносторонню особистість, людину, чия життєлюбність та невичерпна енергія просто надихають.
Знайомтеся: житель с. Грунь Охтирського району Віктор Григорович Хоменко. Свого часу, після закінчення училища, а потім і технікуму з відзнакою, Віктор Григорович сорок два роки віддав професії енергетика у нафто-газовидобувній промисловості, а останні сімнадцять років, перед виходом на заслужений відпочинок, був начальником електролабораторії НГВУ «Охтирканафтогаз». По життю має цікаві захоплення. Поєднання, здавалося, абсолютно різних сфер діяльності робить Віктора Хоменка дійсно унікальною особистістю. Успіхами ніколи не хвалився, а вважає, що кожному з нас ніколи не пізно вчитися чомусь новому і цікавому, головне – мати бажання і наполегливість.
РАДІО – ПЕРШЕ СЕРЙОЗНЕ ЗАХОПЛЕННЯ
«Це був кінець шістдесятих років. Життя мене особливо не балувало. Я виріс без батька, дорогу у майбутнє вчився прокладати самостійно. Моя мама, сільська жінка, була доброю і працьовитою жінкою, все, що могла мені дати, – це свою любов і турботу. Я ж хотів бути не гіршим за інших, тож завжди прагнув вчитися, – згадує давнє Віктор Григорович. – Коли я ще ходив до школи, були в мене друзі-радіолюбителі, вдома вони паяли різні конструкції. Не раз я спостерігав за їхнім заняттям і згодом теж ним зацікавився. Ми слухали приймачі, до них майстрували маленькі передавачі, щоб можна було спілкуватися між собою, або крутити музику. Пізніше любов до радіосправи, якою почав займатися, переросла у щось більш серйозне».
Так склалося, що після школи пов’язати своє життя з радіо у Віктора Хоменка не вийшло, але в душі улюблене заняття залишило незабутній слід. І коли його призвали на строкову військову службу, Віктору дуже хотілося потрапити у війська зв’язку. Спочатку у військовому навчальному центрі його готували в танкісти, але потім він усе ж таки перевівся до зв’язківців. Збулася мрія хлопця: вивчив азбуку Морзе, опановував радіостанцію і радіопередавачі. І це так припало йому до душі, що після служби планував здобути відповідну професію. Отримав направлення в інститут радіоелектроніки в м. Харків на підготовчі курси. На жаль, через декілька місяців за станом здоров’я йому довелося відмовитися від навчання.
«Коли після закінчення служби в армії в мене не вийшло пов’язати себе з радіоелектронікою, друзі намагалися підтримати, підказували, як не поривати зв’язки з моїм захопленням. Займатися радіоаматорством – це не так просто. Для цього необхідна ліцензія, яку видає національна адміністрація зв’язку (в Україні це Український державний центр радіочастот). Кожному радіоаматору присвоюється унікальний позивний сигнал, за допомогою якого вони ідентифікують один одного в етері, – розповідає Віктор Григорович. – У 1980 році я отримав свій перший позивний і почав працювати в етері. Мене це настільки захопило, що не уявляв себе без заняття.
Ми брали участь у різних обласних і всеукраїнських змаганнях, у яких мали успіх і посідали призові місця. Правда, з часу розпаду колишнього Союзу у мене була значна перерва і я не займався радіосправою. Вільного часу якось було обмаль: робота, діти, відрядження на об’єкти. А вже перед виходом на пенсію вирішив, що сидіти вдома без діла я не буду».
НА ПЕНСІЇ З’ЯВИЛИСЯ НОВІ МОЖЛИВОСТІ
«Нарешті я знову повернувся до свого радіоаматорства – унікального і багатогранного захоплення, що об’єднує ентузіастів по всьому світу через радіозв’язок. Це не просто хобі, а й динамічна платформа для експериментів із радіообладнанням, розвитку технічних навичок, міжнародного спілкування та участі у змаганнях. Воно дозволяє глибоко вивчати принципи поширення радіохвиль, електроніку, цифрові технології та комп’ютерні системи. Мій товариш Михайло Чайка, із яким ми давно дружимо і добре спілкуємося, загітував мене, тож ми почали освоювати комп’ютер, різні програми, цифрові види роботи в етері, – продовжує свою розповідь наш співрозмовник. – У 2020 році, після довгої перерви, взяв участь у радіозмаганнях на першості області, а в 2021-му на змаганнях із першості Сумської області я посів перше місце у телеграфії, а ще став чемпіоном області. Першість області серед радіоаматорів вимагає від учасників не тільки знань у галузі радіотехніки та електроніки, а й операторської майстерності, швидкості реакції. Змагання сприяють підвищенню кваліфікації операторів (кореспондентів) та виявленню найсильніших спортсменів.
Під час змагань на першості області дається дві години праці, одна – це телефонія, тобто, робота з мікрофоном (передача голосових повідомлень), а інша – з ключем, тобто, телеграфія (передача повідомлень азбукою Морзе). За кожен проведений зв’язок нараховуються очки. Хто набере більше зв’язків, той посідає відповідні місця. Для цього необхідно мати хороші й апаратуру, і серйозні антени, і бажання працювати. У мене для цього заняття є все необхідне.
А коли ми працюємо на першість України, там більше операторів, то наше завдання – провести якомога більше зв’язків із усіма областями України. На чемпіонаті України на це дається чотири години часу. У якусь суботу або неділю працюємо з мікрофоном, а в іншу суботу – з ключем, за київським часом із 22 години і до 2 години ночі.
На початку січня 2022 року ми ще проводили радіозмагання на першість України, де я посів 8 місце у телеграфії, і після того я отримав звання кандидата у майстри спорту України. Потім – війна, що втрутилася у наші плани. Але на початку цього року нам все ж дозволили працювати, тож у нас знову відбулися змагання. Я, зокрема, посів п’яте місце у телеграфії і дев’яте місце – у роботі з мікрофоном і таким чином підтвердив свої навички. Наразі в етері працюю небагато, у зв’язку з тим, що ми знаходимося у близькій від кордону з ворогом зоні, однак слухаємо інших, спілкуємося з друзями. І головне – є бажання працювати далі, після закінчення бойових дій».
НА ЗВ’ЯЗКУ – КРАЇНИ СВІТУ!
«Найбільше мені подобається працювати з радіостанціями країн світу. Є у нас зв’язки з рідкісними експедиціями, які виїжджають на острови або в такі країни, де мало радіоаматорів. Дуже багато є охочих вийти на зв’язок із такими радіостанціями. Бажаючі годинами, а то й ночами чекають, щоб виловити оператора і достукатися до нього. Уявляєте, як один кореспондент викликає на зв’язок, а на нього виходять, бува, до ста або й більше радіостанцій, і він має впіймати сигнал лише однієї!
Для проведення зв’язку існують різні діапазони, зокрема, на 160 і 80 метрах, де потрібні дуже великі антени, звичайно, враховується і потужність. Нам за першою категорією дозволено працювати потужністю 200 Вт, а вже в радіостанціях інших країн дозволено по 1 кВт, тож, важче, звичайно, нам.
Пам’ятаю одного зимового вечора, о 22.00 на діапазоні 3,6 МГц (80 м) проходила Австралія, і мені вдалося спрацювати з нею невеликою потужністю, що стало для мене великою радістю.
А був іще один цікавий зв’язок, коли одна експедиція перебувала в Антарктиді, і серед учасників знаходився радіоаматор із Полтави. Нам удавалося з ним проводити зв’язок і отримувати карточки (кожен зв’язок зазвичай підтримується QSL-картками – це письмове підтвердження факту проведення радіозв’язку або прийому радіопередачі).
Перший у моєму житті радіозв’язок був у квітні 1980 року, правда, не пам’ятаю з ким. Знаю, що в мене тоді були телеграфний передавач і військовий приймач, ото я на них виходив на зв’язки. Починав зв’язком невеликою потужністю з Україною, потім із зарубіжними кореспондентами, з Америкою, з Канадою. Для мене це було цікаво і захоплююче. 3а зв’язки отримав третю категорію, потім пізніше за змагання і за зв’язки я отримав другу категорію. А згодом і першу (її вже мають радіолюбителі з достатнім досвідом, майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу). Якби повернути років двадцять назад і не було війни, я думаю, можна було б наздогнати втрачене і мати ще більші успіхи.
Хочу зазначити, що заняття радіоаматорством із часом занепадає, на жаль. Наразі ж у Охтирському районі радіоаматорів не так уже й багато, в самій же Охтирці є лише декілька майстрів цього виду спорту. В основному, це люди середнього і більш поважного віку. А молодь цим не дуже цікавиться, адже має інший ритм життя, інші уподобання і захоплення. Але ж для бажаючих все ж є можливості для навчання. Наприклад, у Сумах діє колективна радіостанція, куди приходять діти, беруть участь у змаганнях.
Але скажу вам точно, що той, хто одного разу захопився цією справою, не розлучиться з нею протягом життя. Особисто я, що б не сталося, до кінця буду з цим хобі. Якщо діждемося перемоги і дозволить здоров’я, то обов’язково продовжу виходити на зв’язок.
А новачкам я порадив би, якщо хтось колись захоче зайнятися радіоаматорством, ми, старше покоління, допоможемо їм з апаратурою, деталями і відкрити «позивні».
«ТАТО У НАС ЗОЛОТИЙ»
Із любов’ю про Віктора Григоровича розповідає його старша донька Ірина: «Тато з мамою познайомилися в далекому 1978 році. Раніше хлопці їздили у сусідні села в клуб на танці, знайомилися з тамтешніми дівчатами. Ось і наш тато зустрів маму у Малій Павлівці. Серйозні стосунки у них розвивалися стрімко, і коли вони зрозуміли, що знайшли одне одного, з одруженням не забарилися. Мама переїхала в Грунь до тата. Згодом у них народилися ми з сестрою Ларисою. І ось уже майже 47 років вони разом.
Через свої захоплення тато ніколи не забував бути турботливим і люблячим чоловіком і батьком. Для дітей він нічого не жалів, завжди намагався виховати нас щирими і чуйними людьми. Вони з мамою вклали в нас усю душу, за що ми їм дуже вдячні. Ми з сестрою виросли у щасливій родині, де завжди панувала повага і любов, де тепло родинного затишку постійно зігрівало душу. Тато весь час наполегливо працював, знав ціну кожній копійці, завдяки чому має і власне житло, і допоміг із квартирами нам із сестрою, і ми здобули вищу освіту. Він дуже любить своїх трьох онуків, старається у всьому допомагати. І хоча тато в нас був досить строгий, але це йому не заважало нас любити. Він постійно приділяв нам увагу. Ми раділи, коли він нас возив на екскурсії до зоопарку, на річку Ворсклу у сусідні села Куземин чи Скельку, і кращого нічого не треба було.
Із дитинства запам’ятався один щемливий випадок, коли у своєму татові я побачила найдобрішу у світі людину. Я тоді була маленькою, до школи ще не ходила. Навесні, під стріхою нашої кухні, ластівки почали ліпити гніздечко. Нам було цікаво за ними спостерігати, як вони дбайливо будували собі дім. І коли в ньому вже були маленькі ластів’ятка, гніздечко якось порушилося і ледь трималося з останніх сил. А найстрашніше – в ньому вже були маленькі ластів’ятка, і в будь-який момент вони могли впасти. Тато ж відклав усі свої справи, зробив підпору для гніздечка і цим вчасно їх урятував.
Незважаючи на свій поважний вік, тато наш досить активний, любить техніку, має трактор, яким він обробляє не лише власний город, а й допомагає сусідам. Він ще дуже любить вирощувати розсаду овочевих культур. А ще він – умілий господарник. Якщо в селі в когось щось зламалося, то всі знають, що Віктор Григорович Хоменко обов’язково відремонтує.
Щодня ми просимо Бога, аби Він дав нашим татові з мамою довгих років життя і міцного здоров’я, щоб ми могли приїжджати до них на гостину ще довго-довго. Ми щасливі, що вони у нас є, бо поки батьки живі, ми відчуваємо себе ще дітьми».
«ДУША З БДЖОЛОЮ, А БДЖОЛА ЗІ МНОЮ»
Так говорить Віктор Хоменко про ще одне, не менш цікаве захоплення його життя. До бджіл у нього особлива любов.
«Десь років, мабуть, у шість-сім, у нелегкі часи, перехворів я хворобою Боткіна, а по-народному жовтяницею. Довгий час у мене були проблеми зі здоров’ям, і вже навіть тоді, як служив в армії, хвороба давалася взнаки. Якось мій товариш порадив завести пасіку. Він мене переконав, що це цікава і корисна справа, адже завдяки продуктам бджільництва можна вилікуватися, бо мед – це не тільки солодощі, а й джерело енергії, вітамінів, мінералів та оксидантів. Він має антибактеріальні та протизапальні властивості, використовуються для лікування застуди, проблем із травленням. Бджолами у моїй родині раніше ніхто не займався, але в мене з’явилося велике бажання, тож я вирішив спробувати. І з роками це в мене стало ще одним хобі. Багато вже років я займаюся пасікою, забезпечую медом не лише свою родину, а й родичів, знайомих, а зайвий продукт реалізую. Не менш корисними є і пилок, і прополіс, і маточне молочко, які, я вважаю, покращили моє здоров’я. Моя душа з бджолою, а бджола – зі мною».
ІЩЕ ОДНЕ ХОБІ
На схилі літ, вважає Віктор Григорович, люди мають бути поближче до землі.
«Я переїхав у батьківський будинок і захопився вирощуванням помідорів. Змайстрував парничок, щоб доглядати за розсадою овочів. Особливо люблю займатися помідорами. Наразі в мене налічується двадцять сім видів сортів, – розповідає пан Віктор. – Насіння відбираю самостійно з помідорів із кращими смаковими якостями і практичними для засолювання. Звичайно, першою помічницею у мене є моя дружина Надія Петрівна, яка не тільки надихає мене на працю, а й допомагає мені у всьому».
НА ПЕНСІЇ НЕ НУДНО
У молоді роки Віктор Григорович грав у шахи. Це було ще одним його хобі. У сільському клубі збиралося чимало любителів цього виду спорту, тож часто проводилися і чемпіонати. «Пам’ятаю, десь у 1977 році я ще й вигравав змагання, а потім якось шахам став приділяти менше уваги. Наступного разу згадав своє колишнє захоплення уже коли перебував на заслуженому відпочинку. Одного разу друзі погукали скласти їм партію. І я погодився, тим більше взимку як такої роботи вдома немає, а бажання зустрічатися з товаришами є. І я став грати, навіть не для результатів, а приходив більше для спілкування, але ж стільки задоволення приносить це заняття!
Усе-таки на заслуженому відпочинку потрібно активно відпочивати, – вважає Віктор Хоменко, – щоб устигнути зробити те, чого не встигли у молодості».
12 червня Віктор Григорович Хоменко святкує День народження, а цьогоріч йому виповнилося 70 років! Бажаємо ювіляру міцного здоров’я і здійснення всіх нереалізованих планів, адже є саме час для цього. Діждемося лише перемоги!
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь