Сьогодні, 1 червня, у перший день літа, минає рівно рік, як віддав своє життя за Україну Сергій Іванович Іпатко, позивний “Вікінг”. Цей день назавжди оповитий сумом для Шостки, адже саме рік тому, у місті Красногорівка Покровського району Донецької області, загинув наш земляк, якому назавжди залишилося 43 роки.
За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Сергій Іпатко був посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеня. Відзнаку вручили матері полеглого бійця.
Сергій був справжнім патріотом і воїном. 24 лютого 2022 року, не вагаючись ані хвилини, він пішки відправився до Шостки, щоб стати до лав територіальної оборони. Його шлях захисника був довгим і сповненим небезпек: він ніс службу на блокпостах рідної громади, мужньо боронив незламний Бахмут, воював на Харківщині та під Лиманом.
“Вікінг” завжди був там, де найважче, виконуючи бойові завдання з відвагою та самовідданістю. Його загибель стала непоправною втратою для родини, побратимів та всієї громади Шостки.
Сестра ділиться щемливими спогадами про загиблого захисника з Шостки
У кожній українській родині, що постраждала від війни, живе своя історія болю та втрат. Для родини Сергія це історія про чоловіка, брата, сина, який віддав своє життя за Україну. Його сестра Поліна , крізь сльози та гордість, поділилася спогадами про Сергія, чиє життя обірвалося на фронті.
Сергій був покликаний на військову службу за мобілізацією у 2015 році, під час АТО. З 2016 по 2018 рік він перебував на контракті, а потім, після перерви на лікування та роботу в охороні в Києві, знову повернувся до лав Збройних Сил. На момент повномасштабного вторгнення, як пригадує сестра, Сергій служив у військовій частині А-7319.
“Він відчував щось”
“Він приїхав 21 лютого, а 22-го вже мав бути на службі,” – розповідає сестра Поліна. У перші дні повномасштабного вторгнення його підрозділ постійно перекидали з місця на місце, навіть їжу було важко передати. У лютому 2023 року його відправили на Бахмут. “Зв’язок був поганий, і лише іноді вдавалося почути, що він живий”, – згадує сестра.
Після Бахмута, де підрозділ зазнав втрат, Сергія відправили на реабілітацію до Харківської області, а потім на Лиман, де теж було “не цукор”. У травні 2023 року Сергій приїхав додому у відпустку. Навіть тоді він нічого не розповідав про війну. “Вам не треба”, – казав він.
“Він, як це, знаєте, відчував щось?” – риторично запитує сестра, згадуючи їхню останню зустріч у квітні 2024 року. За кілька днів до від’їзду Сергій розкладав свої речі на балконі, показуючи, що куди покласти. “Коли, каже, прийдуть, ви будете це все віддавати?” – згадує сестра його слова про видане військове спорядження. Він навіть сказав, що “зустрінеться в коридорі” – так само, як за місяць до цього сказав сусід, який загинув.
Останні розмови та загибель
21 квітня 2024 року вранці Сергій подзвонив сестрі: “Я їду на Донецьку область”. Більше зв’язку не було. Він завжди відключав телефон, кажучи, що “треба оберігати не тільки себе, а й не підставляти нікого”.
28 травня він вийшов на зв’язок – відновив свій номер, який загубив у дорозі. “Він мені тоді сказав, що підбив БМП”, – згадує сестра. Це була їхня остання розмова. Ворожий дрон скинув вибухівку, яка влучила йому під каску. Сергій був ще живий, його евакуювали, але він помер у дорозі.
Життя до війни та мрії
Сергію було 43 роки. Він не був одружений, не мав дітей. Воїн мав багато планів на майбутнє, мріяв створити свою сім’ю – одружитися та народити дітей. Мріяв про свій будинок та про мирне життя в вільній Україні. Він був позитивною людиною, завжди посміхався, навіть на фронті, як кажуть побратими, залишався “Вікінгом” – так його називали, а багато хто за руду бороду називав його “Абрикос”.
Сергій любив читати, захоплювався історією і був справжнім патріотом України, завжди відстоював її інтереси
Він регулярно їздив на заробітки , але завжди приїжджав додому перед Великоднем та Новим роком, привозячи подарунки для мами. Він жив з батьками, допомагав їм, а також племінникам – допоміг сестрі зробити ремонт у домі, полагодити дах.
Останньою мрією Сергія було придбати будинок, де він хотів оселитися. Навіть коли він уже перебував на фронті, його сестра шукала для нього варіанти житла, обговорюючи, де йому було б найзручніше. Саме під час однієї з таких розмов, коли мова йшла по будинок, Поліні набрали по паралельній лінії і повідомили, що Сергій загинув.
Пам’ять про Героя
Сергія поховали 8 червня 2024 року. На 40 днів по його смерті побратими згадували його як відважного воїна, який “по зірках умів орієнтуватися” і навіть “будував” укриття.
“Він нічого не розказував. Взагалі. Воно вам не треба і все”, – повторює сестра Поліна, згадуючи його прихильність до приватності щодо бойових дій. Він навіть у 2022 році радив їм тікати в ліси, якщо ворог прийде. Племінниця Віталіна і Юлія з трепетом згадують дядю:
“У нього була своя фішка — він дзвонив і казав:«Виходь, поки дядько добрий, куплю шоколадку».
І ти вже знала — це не про одну шоколадку, це зараз буде цілий похід у магазин, і винесе він пів полиць, бо «треба ж щось взяти, згадує племінниця, – На день народження він спочатку писав: «Кинь номер карти», а вже потім — «з Днюхою» чи якесь коротке «вітаю». І це було по-своєму смішно і по-доброму. А ще були ті його фотографії. Часто розмиті, дивні ракурси, неідеальні.
Тоді ми сміялися, казали: «Та навіщо це фоткати? Я там негарна». А зараз дивишся — і в горлі щось стискає. Бо саме в тих фото — справжнє. Життя, яке не ставили в кадр. Просто ми, як є.
Зі сміхом, без макіяжу, з безглуздими позами, але справжні. Його погляд на нас — таким він нас бачив. І тепер це найдорожче”.
Сергій став одним із тих, хто віддав своє життя за свободу та незалежність України. Його пам’ять, як і пам’ять тисяч інших Героїв, житиме в серцях рідних, друзів та всього українського народу.
Джерело: “ШосткаNews.City“
Новину створено за матеріалами сайту “ШосткаNews.City” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “ШосткаNews.City”.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь