Як туристичний клуб в Охтирці став опорою в житті у воєнний час
ВІДЧУВАЄМО СЕБЕ ЧАСТИНОЮ ВЕЛИКОЇ РОДИНИ
Під час повномасштабної війни, коли щоденні новини сповнені тривоги, а життя людей змінилося назавжди, спортивний клуб у нашій громаді став набагато більшим, ніж місцем для тренувань. Він перетворився на точку опори, де знаходять підтримку не лише діти, які тут займаються, а й їхні батьки, родини, переселенці й просто небайдужі.
Для одних це — простір, де діти знову вчаться радіти, мріють і зростають у мирному середовищі. Для інших — символ стійкості, внутрішньої сили та віри в майбутнє. Сюди приходять не лише, щоб тренуватися, а й щоб поговорити, відчути себе частиною великої родини, знайти розраду.
Після втрати рідного дому та вимушеного переїзду тисячі українських дітей шукають не лише безпечне місце, а й новий сенс, нові мрії, нові джерела натхнення. Для Анастасії Довженко, переселенки з Великої Писарівки, таким місцем став гурток спортивного туризму «Азимут».
Мій тато — військовий, мама — вчителька української мови і літератури. Дистанційно викладає. І я так навчаюся, — розповідає Анастасія. — Мені дуже подобаються тренування. Ми готуємося до змагань зі школярами Тростянця, а ще — вивчаємо історію. Я навіть готувала реферат про історію Великої Писарівки й знайшла легенду про лицарів, які тримали оборону на берегах Ворскли.
Тепер Настя відкриває для себе нове місто — Охтирку. І навіть тут знаходить ниточку, що пов’язує з домом, говорить: «Нещодавно дізналася, що нас об’єднує бандура, кобзарство. Було цікаво почути про кобзарів Великописарівщини і про бандуриста Василя Ємця, який навчався в охтирській гімназії і потім підкорив Голлівуд. Зараз у клубі почали займатися молї друзі, яким я розповіла, як тут классно».
Для таких дітей, як Настя, гурток — це не просто місце, де тренуються м’язи. Це місце, де оживає віра в себе, розвивається любов до рідної культури, і де кожна дитина — незалежно від того, звідки вона — знаходить свою точку опори.
ТУРИСТИЧНИЙ КЛУБ «АЗИМУТ»
Туристичний клуб під такою назвою з’явився в Охтирці приблизно у 2010 році і об’єднав охочих мандрувати пішки, на велосипедах, на байдарках. Керівником неофіційного туристичного клубу «Азимут» в Охтирці була довгий час Надія Василенко. Вона згуртувала всіх мандрівників Охтирщини довкола себе.
Збиралися, мандрували, поверталися виснажені і щасливі, ділилися досвідом, враженнями і знову вирушали в дорогу… І поверталися додому, в Охтирку. Збиралися неофіційно у підвалі райдержадміністрації. Гамір, пісні під гітару, перегляд фото, слайдів, спогади про дорогу, враження, пригоди…
«Як добре, що всі ми тут сьогодні разом зібрались…», — співав Віталій Тронь. Сьогодні він захищає Україну. По різному складається доля й інших активних учасників клубу. Надія Василенко захопилася садівництвом. Віра Сітало опікується освітою громади. Василь Скрипник покинув Охтирку, долає європейські дороги. Юля Коняєва, блогерка, фотографує красу Ірландії… Але, як і раніше, об’єднує їх «Азимут», який також стає життєвим дороговказом для нових поколінь учасників.
СПІЛЬНІ ПОХОДИ, ЯК ЛІКИ ВІД ТРИВОГИ
Нещодавно зібралися разом вихованці гуртка спортивного туризму, їхні батьки, вихователі і туристи зі стажем, члени ГО «Азимут».
Керівник гуртка спортивного туризму при МАН учнівської молоді, викладач трудового навчання/технологій у ліцеї імені Антоненка-Давидовича, фахівець із екоосвіти Гетьманського національного природного парку (ГНПП) Валентин Сталинський — турист зі стажем. Наразі працює з дітьми, передає їм ті знання і навички, якими володію, які допомагали мені у свій час. Люблю і цікавлюся історією не тільки Охтирщини, а, взагалі, України. Раніше, до повномасштабного вторгнення ми мали змогу мандрувати у будь-який куточок України, організовуючи маршрути економ-варіанту, щоб зібрати більшість охочих побачити різноманітну Україну. Після повномасштабного вторгнення рф у нашу країну такої можливості не маємо. Тепер більше і досконаліше вивчаємо історію і природу рідного краю, завдяки спортивному туризму, а саме веломандрівкам. В такі походи вирушають і батьки і діти. Це згуртовує родину, громаду, суспільство, що так важливо у наш час. Більшість моїх мандрівників – це вихованці ліцею імені Антоненка-Давидовича. Такою командою ми подолали велосипедом дороги до сіл Охтирського району: Риботень (10 км), Журавне (20 км), Грунь (25 км). Учасники велоподорожі, батьки і діти, надихаються краєвидами, загартовуються фізично і водночас дізнаються більше про історію свого краю, України. Так, у селі Грунь, яке колись було містечком, до того ж центром Грунської сотні Гадяцького полку. Козацький полк приймав участь у боротьбі Туреччини і Кримського ханства, також у Північній війні. Містечко Грунь належало до Гетьманщини, історія села пов’язана із іменами гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. Козацькі нащадки не терпіли наруги над свободою і виступи селян у Безвідному лісі увійшли в історію, як «Коліївщина». В час панування поміщика фон Ротта селяни організували страйк. У Груні є музей Остапа Вишні, відомого на весь світ гумориста. Він народився на хуторі Чечва поблизу Груні. Так ми дізнаємося більше про історію України. І діти, і батьки зацікавилися «усмішками» короля гумору: «вишневими», «мисливськими», «мистецькими».
КОЛИ ТУРИЗМ ОБЄДНУЄ
Війна дещо завадила розвитку туризму. Та вивчати історію ніхто не може заборонити. Чим і займаються в гуртку паралельно зі спортивним туризмом. От, нещодавно учасники зібралися на околиці Охтирки, в районі Горобіївки. Було п’ятнадцять чоловік, дорослих і дітей, колеги із ГО туристичного клубу «Азимут», вихованці та їхні батьки. Розвели багаття по-культурному, на мангалі, варили кашу, чай. Дощ не завадив, поставили тент. Ми ж туристи! Для своїх вихованців Валентин Сталинський провів інструктаж щодо поводження в лісі, правил безпечного відпочинку на природі. Взагалі, ми збираємося час від часу такою компанією. Це згуртовує всіх учасників, і корисно для дітей та й батьки бачать досягнення своїх дітей, відбувається комунікація на всіх рівнях.
Із офіційним узаконенням ГО «Азимут» ентузіастам свого часу допоміг керівник Охтирського молодіжного центру Радіон Дубровка. Саме він підштовхнув до цього і допоміг розібратися із паперовими нюансами. Так продовжує діяти і згуртовувати Охтирську громаду наш туристичний клуб вже на офіційній основі, з новими можливостями.
Звісно, війна не дає мандрувати по-справжньому. Але туристи ж «терті калачі», бувалі туристи. Завжди знайдуть вихід із ситуації. Тренуються діти у міських парках, де поблизу є укриття. Під час повітряних тривог є куди сховатися. Та й дорослі можуть бути поруч. Вони так і роблять, спілкуються, обговорюють спільні справи.
СПІЛЬНА СПРАВА
Альбіна Крамаренко, вихованка гуртка спортивного туризму говорить: «Для мене туризм – найголовніше у моєму житті. Тут мої друзі, спорт, веломандрівки, історія. Я завжди ділюся враженнями від занять, походів зі своїми рідними».
А мама Альбіни Ірина в свою чергу говорить про захоплення доньки:
— Альбіна уже четвертий рік займається в гуртку спортивного туризму. Їй 13 років. І вона давно хотіла в цей гурток. Тепер у нас туризм, для усієї родини на першому місці. У доньки з’явилися нові друзі, та і я тепер частіше виходжу здому, спілкуюся з такими ж «вболівальниками» наших дітей. Донька просто в захваті від усіх занять. А мені тільки цього й треба. Бо туризм – це географія, математика й спорт. Коли збираємося всі разом, вчителі, батьки, діти, туристи, нам є про що поговорити, про все на світі: про дітей, мандри, волонтерство, кулінарні традиції, мрії на майбутнє. Щодо нашого спілкування завдяки туризму я вам скажу цікаву річ: туристи – особливі люди. Це об’єднання, в якому існують неписані правила: згуртованість, взаємодопомога, турбота одне про одного. Це міцна команда братів і сестер.
Мама юного туриста Олексія Алла Максименко розповіла, що її 12-річний син Олексій, уже третій рік поспіль займається в гуртку спортивного туризму. Це було сімейним рішенням. Дитині потрібні певні навантаження, заняття спортом, велотуризмом, вміння працювати в команді. Олексій займається ще і в музичній школі і в гуртках Охтирського молодіжного центру.
— Головне, що дитина не шастає вулицями безтолково, не «втикає» в телефоні, а займається з користю, знаходить нових друзів, говорить пані Алла, — а туризм – класна штука. В гуртку вчать відповідальності, виживанню в екстремальних ситуаціях, ремонту техніки. Тут діти отримують ази виживання в скрутних становищах і роботі в команді. А це так важливо: в такий складний час — знати, що в тебе є друзі, які підтримають у складну хвилину.
Вікторія Лещенко, фахівчиня з екоосвіти Гетьманського НПП, переселенка із Великої Писарівки вже рік, як в Охтирці. Працює з дітками. Її запрошують у школи міста, у бібліотеки. Вікторія згадує свій «Азимут» зі шкільних років.
— Я вдячна моєму наставнику Михайлу Обідцю, який у свій час відкрив для мене дивовижний світ природи. Це було у клубі юних натуралістів, що діяв у Великій Писарівці. Ніколи не забуду мандрівки екостежками під його проводом, — розповідає пані Вікторія. — «Дивосвіт Слобожанщини» — це була екостежка довжиною 10 км, із зупинками, для дітей і дорослих. Росіяни зруйнували наш дивосвіт. Я не знаю, чи зможемо ми колись знову пройтись тими стежками. Там же скрізь заміновано. Це ж прикордоння. Ще і в мирні часи ми питали дозволу у прикордонників. А тепер там справжній «нуль». У Великій Писарівці зберігаються сакральні скарби мого роду і живуть мої батьки. У маминого дідуся було 11 братів і 4 сестри. Бабуся розповідала, що в голодовку їх рятувала Ворскла, риба і сусідська корова.
Дідусь по сусідству, Каплун, усе казав “…Аби війни не було”, він пройшов усю війну, Другу світову, повернувся аж у 1947. Про війну не розповідав, медалі не одягав, віддавав дітям гратися. Багато чого згадую. А туристичний клуб “Азимут” став для моїх вихованців тим, чим був колись для мене гурток Михайла Обідця. Тут вчать наших дітей любити природу, свою батьківщину, знати історію України, гуртуватися, переймати досвід у старших”.
Начальниця відділу культури і туризму Охтирської міської ради Любов Бобарикіна вважає, що таких клубів, як «Азимут» має бути якомога. Потрібно розширювати його унікальність за межі громади, району, області.
— Ми докладамо максимум зусиль для розвитку туризму у нашій громаді. Співпрацюємо із департаментом культури і туризму України, із колегами різних громад. Але завжди основою всіх ініціатив є ініціатива на місцях та ентузіасти, як от з клубу «Азимут». Сподіваємося, що у співпраці влади та ентузіастів Охтирка має всі шанси стати туристичним магнітом України та Європи, — говорить чиновниця.
АЗИМУТ НАДІЇ
Сьогодні туристичний клуб «Азимут» — це вже не просто спільнота любителів подорожей. Це — живий організм, де пульсує дух підтримки, взаєморозуміння і турботи про ближнього. У час, коли війна змусила багатьох переглянути життєві пріоритети, саме «Азимут» став тим невидимим, але дуже міцним швом, що зшиває докупи покоління, долі, історії.
Історії про спільні походи, посиденьки біля вогнища, захоплені очі дітей, які вперше побачили краєвид з пагорба, — це більше, ніж туризм. Це відновлення зв’язку з рідною землею. Це можливість не втратити себе в круговерті тривожних новин, не втратити надію.
Усі ті, хто проходить через «Азимут», — діти, батьки, вчителі, переселенці, воїни, — стають частиною великої родини, де важлива не лише фізична витривалість, а й міцність духу. Де разом мріють і діють. Де зростають нові лідери, формуються справжні громадяни, яким небайдуже.
І саме так, із багатьох особистих історій, з віри в те, що попереду — більше, ніж війна, народжується нова соціальна згуртованість. Не навколо страху, а навколо дії. Не навколо втрат, а навколо можливостей. Не лише заради туризму — а заради майбутнього рідного краю.
«Азимут» став символом цього курсу — курсу на єдність, відродження і світло, навіть у найтемніші часи. Це і є наш спільний азимут. Азимут надії.
Валерія Бакуліна
Коментар психологині Ірини Машніцької:
— У час війни надзвичайно важливо мати місце, де дитина може не лише фізично розвиватися, а й психологічно відновлюватися. Туристичний клуб «Азимут» став саме таким простором — безпечним, живим, наповненим сенсом. Для дітей це можливість знову відчути радість, захоплення, відчути себе сильними, здатними на подолання труднощів. А для дорослих — це надія. Бо коли бачиш, як діти тренуються, мріють, сміються — розумієш, що життя триває. Це дає сили батькам, педагогам, усій громаді.
Цей клуб — як внутрішній компас, що вказує на світло, навіть коли зовні темрява. Він не просто гурток — це емоційна опора і для дітей, і для їхніх родин. А ще це — живий приклад того, що навіть у найскладніші часи можна зберегти єдність, людяність і віру в майбутнє.
Порада для батьків:
— Якщо ваша дитина замкнена чи втрачає інтерес до звичних речей — не тисніть на неї. Замість цього, м’яко заохочуйте до участі в командних активностях, як-от туристичні гуртки чи волонтерські ініціативи. Пам’ятайте, що саме через досвід єдності, взаємної підтримки й пригод дитина швидше відновлює віру в себе та майбутнє.
Порада для дітей:
— Не бійтеся пробувати щось нове, знайомитися з новими людьми. У гуртку, як «Азимут», можна знайти справжніх друзів, навчитися долати труднощі та побачити, скільки всього цікавого є навколо. Навіть у непрості часи важливо залишатися відкритим до життя.
Порада для всіх:
— Ми всі сьогодні переживаємо важкі часи, але саме згуртованість, підтримка одне одного, спільні справи — це те, що допомагає нам не зламатися. Підтримуйте дітей у прагненні до знань, спорту, мандрів, добра. Підтримуйте одне одного словом, ділом, щирим поглядом. Саме з таких маленьких кроків починається велике відновлення — як душі, так і громади.
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь