СЛОВА НЕ РОЗХОДЯТЬСЯ З ДІЛОМ
«Поспішайте робити людям добро», – таким є життєве кредо жительки м. Охтирка, відомої педагогині та громадської діячки, краєзнавиці та організаторки різноманітних заходів Наталії Павлівни Лапіної. «Девізом усього мого життя є не тільки слова, а й діла», – говорить пані Наталія, з якою газета «Ворскла» мала честь не так давно ознайомити своїх читачів.
Скільки пам’ятає себе Наталія Павлівна, життя її завжди було пов’язане з громадською роботою: від шкільних і студентських років – і до сьогодення. Усього, чим вона займалася і наразі займається, відразу й не перерахуєш! Її вік не є перешкодою для добрих справ. Давно вже на заслуженому відпочинку, та душа завжди молода, і немає приводів, щоб сидіти вдома склавши руки!
Увага і турбота про жінок у Наталії Лапіної завжди на першому місці ще відтоді, як свого часу була президенткою жіночого районного клубу «Червона гвоздика» і заступницею голови Спілок жінок Охтирщини «Лада», діяльність яких спрямовувалася на вирішення важливих особистих питань жіноцтва, материнства і дитинства. І наразі звичка і бажання гуртувати навколо себе жінок, прославляти трудівниць не зникли. Свою активну життєву позицію зберегла і по сьогодні. А недавній ще один черговий її жест чуйності, уваги і підтримки стали міцним стержнем у житті випадкової прохожої, яка повірила, що світ не без добрих людей.
ВИПАДКОВА ЗУСТРІЧ
«Одного разу я їхала з репетиції хору, що діє при міському центрі культури та дозвілля «Кнєжа» і який я багато років відвідую», – розповідає Наталія Павлівна. – Чекала на зупинці транспорт, а поруч мене сіла привітна жінка. Ми розговорилися, познайомилися. Це була переселенка з Великої Писарівки, що майже на самому кордоні з ворогом, – Людмила Іллівна Крячек. Як з’ясувалося, вона вже більше року мешкає в Охтирці, недалеко від мого будинку. За короткий час очікування транспорту я багато чого дізналася про свою співрозмовницю: за професією вона колишня лікарка-бактеріологиня, її будинок розбила ворожа ракета, три роки тому помер чоловік, а єдиний син із родиною далеко за кордоном. Але найбільше мене вразило те, що Людмила Іллівна зовсім почувається самотньою в нашому місті. Я здивувалася, коли вона сказала, що, виявляється, знає мене, бо читала колись про мене в газеті «Ворскла», навіть деякі подробиці згадала, тож було таке відчуття, що ми ніби давно знайомі».
Пані Наталія так проникла до своєї випадкової співрозмовниці якимось почуттям співпереживання, що запропонувала їй допомогу. Сказала, що зігріє її серце, якщо буде потрібно, а сама подумки промовила, що які складні бувають долі жіночі!
Для більшого контакту і подальшого спілкування Наталія Лапіна пообіцяла познайомити Людмилу Крячек із працівниками і відвідувачами територіального центру, до якого вона вхожа. «Нас приблизно до двох десятків учасників. У терцентрі ми збираємося для спілкування, займаємося співом, приємно і з користю проводимо вільний час».
НОВІ ЗНАЙОМСТВА
Через пару днів Наталія Лапіна запросила Людмилу Іллівну до КУ «Охтирський міський територіальний центр надання соціальних послуг» (директорка Лілія Неофітна), представила її, розповіла про свою знайому, попросила підтримати. Переселенка виявилася скромною, сором’язливою, але місцеві добре сприйняли її візит. Працівники закладу приділили пенсіонерці трішки уваги: медсестра виміряла тиск, учасники ансамблю, відвідувачі терцентру, їй запропонували переписати слова пісень, які вони розучують і співають у цій установі, почастували обідом. Усе це – заради спілкування, щоб скрасити життя жінці, яка опинилася у складних життєвих обставинах, і переконати її, що вона не самотня у цьому світі.
Знайомі Наталії Павлівни, які дізналися про Людмилу Іллівну, захотіли пригостити її домашнім варенням, деякі запропонували речі першої необхідності, продукти харчування. Тісніше спілкування продовжилося вже у гостях у пані Наталії за філіжанкою чаю. «А тепер я заберу Вас ще й у хор ветеранів народного аматорського колективу ветеранів війни, праці, військової служби, що діє у КЗ «Центр культури і дозвілля «Кнєжа», але з умовою, що Ви вивчите слова, будете ходити двічі на тиждень на репетиції», – розповідає Наталія Павлівна. – Поговорила з керівником хору Олександром Кравченком, запевнила, що моя знайома така ж, як і всі ми. Мені вдалося умовити Людмилу Іллівну, тож, я прийшла, забрала її, познайомила з учасниками колективу, вони – це як друга родина, у якій ми завжди підтримуємо одне одного і в радості, і в смутку, за можливості допомагаємо і матеріально. Приємно було спостерігати, як Людмила Іллівна поступово вливається в наш колектив, як стала відчувати, що тут їй раді».
На наступне заняття нова учасниця художнього колективу переписала пісні й ретельно почала їх вчити.
ТРІШКИ ТУРБОТИ НЕ ЗАВАДИТЬ
«А потім я вирішила зайнятися здоров’ям Людмили Іллівни. На щастя, я маю вдачу заряджати людей позитивом. Кажу їй: «Люда, Ви повинні мене слухатися». Я усвідомлювала, що їй має хтось підказати, як у чужому місті не залишатися самотньою і жити повноцінно. І вона з усім погодилася. В нашому місті є хороший реабілітаційний центр із тренажерами, масажними кабінетами, процедурними кімнатами, де можна підлікувати здоров’я. У терцентрі моїй знайомій порадили пройти профілактичний курс оздоровлення. І вона погодилася. Щоб хоч якось підтримати жінку, я провідувала її, передавала привіти від учасників хору й помічала, що в очах моєї знайомої загорівся вогник життя».
Час перебування в реабілітаційному центрі добіг до кінця, і Людмилу Іллівну виписали з лікарні. Вона зрозуміла, що цей заклад дійсно працює для людей, бо тут кожному приділяють максимум уваги і суттєво поновлюють здоров’я, тож дуже вдячна всім, хто проявив про неї турботу.
Саме цього дня був звітний концерт, до якого художній колектив, у тому числі й Людмила Крячек, готувався ретельно і довго. Цікавий репертуар, що складався з двох десятків пісень, художнього читання, гуморесок, дуже сподобався глядачам. І Людмила Іллівна витримала, так би мовити, перший екзамен та ще й у свій День народження. Вона змогла вистояти на сцені, бо дуже старалася, не зважаючи на вік і перший день після лікарні.
«У нашому колективі на роки ніхто не зважає. Нашій старості наразі 93, але вона є прикладом для молодих, – говорить Наталія Лапіна. – Раз уже Людмила Іллівна стала членкинею художнього колективу, то всі правила, яких тут притримуються, мають розповсюджуватися й на неї. Тож, традиційно ми вирішили відзначити і День народження нашій новій учасниці, як і годиться. Купили дещо для святкового столу, скромно, але, як завжди, від щирого серця.
Хочу зазначити, що після відвідин перукаря нова зачіска змінили мою теперішню подругу до невпізнанності. За її словами, такою вона виглядала ще в молодості. Трішки поновили й одяг у її гардеробі, для хорошого настрою провели фотосесію. Якби хто знав, як перевтілилася людина, коли поруч з’явилися нові друзі! Я переконала, що вік – не привід для сумного чи сірого. Жінка має бути красивою і доглянутою завжди. І я помітила, що Людмила Іллівна ожила, щиро радіє допомозі. Я завжди любила намисто, тож вирішила подарувати й Людмилі Іллівні. А ще – букет ранніх тюльпанів. І мені було приємно, що увага до знайомої пішла їй на користь».
НЕ ЗАВЖДИ БУДНІ. Є МІСЦЕ СВЯТАМ
А далі звичайні щоденні будні пенсіонерки з Великої Писарівки поступово перетворювалися на яскраві миттєвості. З легкої руки Наталії Павлівни, в Людмили Іллівни тепер вільного часу небагато, а кожен день розподілений на цікаві заходи. Наразі у КЗ «Охтирський міський центр культури та дозвілля «Кнєжа» створено унікальний культурний простір, що об’єднує людей. Директорка Ольга Андоленко постійно працює над покращенням матеріально-технічної бази закладу, залучає грантові кошти, втілює важливі ідеї та нові проєкти. Тут є можливість для різноманітних занять, майстер-класів, годин спілкування, гурткової роботи. Кожен відвідувач може обрати для себе заняття для душі. Цікаво тут буде і квітникарям, і городникам, а також любителям подорожувати і готувати кулінарні вироби. Спілкування за чаюванням проходить на одному подиху! І це неабияк зближує людей в умовах війни і допомагає не втрачати сенс життя! У цей просторий хаб запрошують із культурними програмами різних артистів. А ближнім часом клуб мандрівників планує здійснити екскурсію до містечка Опішня. Людмила Іллівна також разом із іншими відвідувачами зможе вирушити в цікаву подорож.
ПРОБЛЕМИ – НІЩО, КОЛИ ПОРУЧ ДРУЗІ
Нелегко людині, коли поруч немає рідних чи друзів. А на схилі літ і поготів. Жила собі переселенка в орендованій квартирі, вдячна була її власникам за чуйність, що впустили в помешкання. Та бувають ситуації, які потрібно сприйняти, як вони є: Людмилу Іллівну попросили терміново звільнити квартиру. Як їй пояснили, необхідно прихистити родичів. Хоча і неприємно було, але ж по-інакшому не вдієш. Усе б нічого, та жінці знову клопоти, а воно ж уже вік. Але тепер у неї є друзі, які не залишили її в біді.
«Після того, як я дізналася, що Людмилі Іллівні потрібен новий прихисток, я познайомила її з меценатом, благодійником, відомим не лише в Охтирці, а й далеко за її межами, людиною, небайдужою до рідного міста, його жителів, чужих проблем, – Михайлом Вініченком.
Михайло Григорович уважно вислухав, пригостив кавою, ми поспілкувалися, він зважив свої можливості і взявся допомагати. Для Людмили Іллівни Михайло Григорович знайшов окрему кімнату, попросив на попередній квартирі зібрати речі, а потім надіслав автомобіль, щоб їх перевезти. А ще розпочав пошуки постійного житла для пенсіонерки, більше того, він пообіцяв допомогти потім облаштуватися. До речі, Михайло Вініченко допоміг багатьом переселенцям знайти житло в м. Охтирці.
На Великодні свята Людмила Крячек також не залишилася самотньою. Разом із Наталією Павлівною сходили до церкви, посвятили пасочки, причастилися, а вранці розговілися. Відвідали й Михайла Григоровича, поспілкувалися від душі. Бувають ситуації, коли в житті, здається, все ніби вже втрачено, аж раптом у кінці тунелю з’являється світло. Ось таким світлом і стали для переселенки з прикордоння Людмили Крячек нові знайомі – Наталія Лапіна і Михайло Вініченко. І світ ніби став набагато кращим, і життя заграло іншими фарбами і, здається, не так уже й страшно, коли поряд є чуйні люди, які вчасно подають руку допомоги. Недарма ж у народі говорять: «Де є добрі люди, там біди не буде».
Добро завжди повертається в стократ.
Джерело: “Ворскла1930“
Новину створено за матеріалами сайту “Ворскла1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Ворскла1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь