Гірким болем, невимовною тугою, плачем та скорботою 11.05.2025 сколихнула нас страшна звістка про смерть Людини прекрасної, свiтлої душі, відкритого і доброго серця, вчителя від Бога Василя Iвановича Максимова. Не стало чудового чоловiка, батька, дядька, дiдуся, прадiдуся, педагога, який своїми діями та вчинками, своїм розумом, стійкістю характеру та наполегливістю виховав не тiльки своїх дiтей, а й не одне покоління учнів.
13 травня рiднi, близькi, колеги, учнi, односельчани у скорботі низько схилили голови та молилися за упокій душі нашого дорогого Вчителя. Це глибокий бiль, непоправна втрата, яку важко збагнути, а ще важче прийняти.
Є люди, які залишають у серцях інших теплий слід не лише своєю працею, а й щирістю, добротою, любов’ю. Василь Іванович прийшов у наше життя не просто як викладач фiзкультури, трудового навчання, математики, а як наставник друг, справжній взірець сили духу та відданості своїй справі. Він мав 44 рiчний трудовий стаж: починав працювати в колгоспi, а пiсля навчання в педучилищi, куди отримав направлення вiд колгоспу, трудився спочатку у Вiдрадненькiй, а потiм у Широкiвськiй школах. Працюючи в Широкiвськiй школi, закiнчив фiзико-математичний факультет педiнституту, та улюбленою справою залишалася фiзкультура. Вчитель випустив не одне покоління учнів, запалюючи в їхніх серцях любов до спорту, здорового способу життя та чесної боротьби. Широкiвська школа завжди брала участь в районних, обласних змаганнях i займала призовi мiсця.
Він був мудрим наставником, людиною слова i дiла, ніколи не забував про проблеми тих, хто поруч. Умiв любити, прощати, об’єднувати, вчив вiрити в себе, у свої сили. Захоплювався шахами та шахматами i багатьом людям передав цю любов. Учнi по-доброму називали його ,,Чапай”. Не боявся просити пробачення. Часто говорив вiд душi: «Пробач, якщо щось не так сказав чи зробив”. А ще називав нас «капишнята». Планував жити до 126 рокiв. Але у Бога свої плани, i Вiн забирає кожну людину в найбільш вдалий момент її життя, забирає особливим, тільки для неї придатним чином – так, щоб врятувати її душу .
Коли помирає людина, світ стає біднішим, бо втрачає те, чим вона жила, як сприймала все, що її оточувало, якою багатою і щедрою була її душа, сутність. Нiколи неможливо набутися з дорогою тобi людиною, завжди залишається вiдчуття, що щось не додав, не все сказав, мало обiймав, любив. Боляче, невимовно боляче говорити і писати ці слова про свого рiдного любого дядечка.
Його уроки були сповнені енергії, запалу, справжнього спортивного духу. А ще — тепла, людяності, розуміння, вони запам’яталися всiм не тільки спортивними досягненнями, а й дружніми розмовами, щирою підтримкою та теплом, яке він дарував усім навколо, гумором. Василь Iванович – особистість справді неординарна, яскрава, невтомна.
Вiн не просто навчав бігати, стрибати, грати у волейбол, шашки, шахмати — учив нас долати труднощі, працювати в команді. Та головне — виховував не тільки фізичну витривалість, а й людяність, відповідальність, віру у власні сили, надихав на все добре i свiтле.
Пiсля загибелi нашого батька, його рiдного брата Степана Iвановича, був поруч, допомагав. Завжди всiх щиро приймав, обмiнювалися вiтаннями з усiма святами. Особливою традицiєю були його посiвання на святого Василя. Навiть коли стало тяжко ходити в цьому роцi, то подзвонив і «посiвав» по телефону. А який вiн був затятий рибалка – це його улюблене хобi.
Завдяки нашому старшому поколiнню, яке нас об’єднувало, ми завжди родиною збиралися на всi Днi народження, Днi пам’ятi померлих рiдних. Хотiлося б, щоб ця традицiя, започаткована нашими батьками та прабатьками, збереглася.
Щира посмішка Василя Iвановича, його невичерпна любов до родини, до колег, учнiв, до своєї роботи, вміння підтримати кожного, прощати, його гумор, енергія, як світлий добрий спомин про нього, хай живе не лише в серцях рiдних, друзiв, учнів, колег, усіх, хто мав щастя знати його, а також в серцях молодого поколiння вчителiв, якi зараз працюють в Широкiвськiй школi.
Вiдійшовши в засвiти, Василь Iванович забрав із собою частину нашої душi, а частинку своєї залишив нам.
19 травня – 9 днiв, як душа Василя Iвановича пiшла у засвiти, у Вiчнiсть.
Хай cвiтла його душа знайде вічний спокiй в Царствi Небеснiм, а рідна Широкiвська земля стане пристанищем для тiла.
Згідно з існуючими законами фізики, об’єкт, що віддаляється від Землі на швидкості, яка більше швидкості світла (коли він йде в засвіти, за свiт, але не в темряву), просто перестане для нас реєструватися, просто зникне… Але він зникне тільки в нашій системі координат, яка обмежена швидкістю світла. Але не зникне в інших вимірах. Фізично, об’єктивно, немає жодного обмеження швидкості. Є обмеження реєстрації інформації спостерігачів — нас з вами. Наші покійні близькі завжди з нами.
Прошу ваших молитв за упокiй душi новопреставленого р.Б.Василя.
Вічна і світла пам’ять Василю Iвановичу Максимову!
З великою любов’ю та повагою – Максимова Людмила Степанiвна.
На фото: Максимов Василь Iванович зi своєю коханою дружиною, вчителькою початкових класiв Любов’ю Михайлiвною, тепер навiки разом
Джерело: “Промінь“
Новину створено за матеріалами сайту “Промінь“в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “Промінь“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь