12-річна Дарія Пономаренко з Черкас стала першою в Україні дитиною, яка встановила рекорд Гіннеса в пілонному спорті. Досягти цього результату їй не завадила ні серйозна травма руки після першої підготовки до рекорду, ні труднощі через початок повномасштабного вторгнення. Свою першу перемогу Дарія здобула у шість років, а сьогодні вона — багаторазова чемпіонка України, яка встигла підкорити серця мільйонів глядачів на шоу “Україна має талант” та “Іспанія має талант”.
“18000” поспілкувався із самою Дарією, її мамою та тренеркою, щоб дізнатися, як дитяче захоплення перетворилося на шлях до світового рекорду.
Від першої перемоги у шість — до мільйонів переглядів
Любов до спорту у Дарії з дитинства. Спочатку вона займалась танцями, а коли родина почала шукати студію ближче до дому, то натрапила на пілонну. Ця випадковість стала початком великого шляху.
— Там якраз тоді була дитяча група і ми вирішили сходити на пробне заняття. Маленьким дітям таке взагалі дуже цікаве: пілон для них — як майданчик. Там можна не просто танцювати, а й “чудити” — крутитися, перевертатися, пробувати трюки. Даші це дуже сподобалось і вона вирішила продовжити займатися пілонним спортом, — згадує її мама Ксенія Пономаренко.
— Спочатку мені було цікаво, що це за труба така. Хотілось спробувати. І я це зробила. Мені сподобалось. Це прикольний і незвичайний вид спорту. Він складний, бо треба мати сильні руки. Але все це приходить із досвідом, — так про пілонний спорт каже Дарія.
З того часу минуло майже сім років. Її перша й незмінна тренерка по пілону — Діана Нерознак — змогла зберегти в Дарії не просто інтерес, а жагу до спорту. А підтримка батьків дозволила перетворити хобі на справу життя.
Ще з дитинства Дарія була активна і коли в колі незнайомих людей могла поводитися більш спокійно, то вдома з рідними й друзями ніколи не стримувала свою енергію. Уже в 4 роки проводила для батьків концерти з виступами. Тож Ксенії було очевидно, що вона — майбутня акторка або спортсменка. Зрештою зараз Дарія не може уявити свого життя без спорту.
Даша Пономаренко
У перших своїх змаганнях у Дніпрі Дарія взяла участь, коли їй було шість років, приблизно через пів року після початку занять пілонним спортом. Перші змагання — і перша перемога. Це досягнення неймовірно зарядило юну спортсменку. Додому вона повернулась зі ще більшим бажанням тренуватися задля нових результатів.
— Тоді я відчула гордість за свою дитину. Це емоція, яку нереально передати. Одна справа пишатися своїми здобутками, але інше діло — коли це твоя дитина. Відчуття в сто разів сильніші, — каже Ксенія.
Після цього життя Дарії наповнилось й іншими конкурсами, змаганнями та шоу. Вона є неодноразовою чемпіонкою України з пілонного спорту. Тренерка Дарії, засновниця студії Rocket Pole Dance, Діана Нерознак працює з нею вже майже 7 років. Каже, що на початку, звісно, змагань було менше.
— У спорткатегорії Даша виступила десь три рази. Останній — перемогу не отримала. Тому ми вирішили дещо змінити й взяти більше часу на підготовку. Хотіли вийти в категорію профі та підготувати крутий номер в категорії поларт. Поларт — це більше як мистецтво. Ти повинен вийти й показати історію. Наприклад, в Даші був перший полартовий виступ з історією «Я таке дерево». І тут ти маєш розкрити певну історію, розказати її рухами, образом, ідеєю, — пригадує Діана Нерознак.
Даша на перших пілонних змаганнях
Одні зі змагань, які стали поворотними для Дарії, відбувались в Одесі. У них могли брати участь діти від 10 років. На той момент Дарії було вісім, тож вона не підходила для жодної категорії. Але все ж Ксенія зв’язалась з організаторами й запитала, чи може її донька взяти участь — не для перемоги, а для здобуття досвіду. Змагання оцінювали міжнародні судді й це була хороша можливість не тільки випробувати себе, але й заявити про себе на весь світ.
Тож Дарію таки записали на змагання у категорію 10-12 років. І попри те, що вона була менше за інших, перемогу таки виборола. Її виступ вразив суддів, а найбільше французьку танцюристку, яка брала участь у шоу “Франція має талант”, Маріон Крамп. Вона записала відео з виступу і виставила у своїх сторис в Instаgram. Його побачили продюсери шоу і запросили Дарію взяти участь у “Франція має талант”.
— А в цей час по СТБ ішла реклама, що на шоу «Україна має талант» набирають людей. Я його бачила й раніше, але ніколи не думала, щоб податися. Але якщо вже нас французьке шоу кличе, то чому б не спробувати в Україні? Навіщо їхати у Францію, якщо є своє? Так я заповнила заявку і забула про неї. І тут мені дзвонять і кажуть, що хочуть запросити Дарію. У мене був шок. Ми, звісно, погодились, — розповідає Ксенія.
Даша Пономаренко на Україна має талант
На момент виступу Дарії було 8 років. Вона підготувала номер “У мене немає дому”, який зібрав згодом мільйонні перегляди на YouTube. А судді були враженні й віддали їй три “так”.
Через рік дівчина взяла участь в оновленій прем’єрі “Танці. World of Dance”. Тут вона танцювала без пілону, адже хотіла показати, що може бути різною.
Одним з найемоційніших змагань була участь у шоу “Іспанія має талант” у 2024 році. З-понад трьох тисяч учасників Дарію відібрали у півфінал. Ксенії здавалось, що це максимальний результат, адже поряд — гідні спортсмени з усього світу.
— Це вже була мегаперемога, адже з півфіналів обирали лише двох фіналістів з усього світу — представників різних країн і жанрів. І тут під час оголошення результатів глядацької симпатії називають Дашу. А потім і судді кажуть, що вона проходить у фінал. Це були неймовірні емоції. Ми там лящали від радості. Це по відчуттях було схоже на народження дитини, — пригадує Ксенія.
Дисципліна, а не тиск: як мама чемпіонки будує в доньці силу без примусу
Коли 12-річна Дарія підіймається на сцену, щоби виконати силові трюки на пілоні, за лаштунками завжди стоїть її головна опора — мама. Ксенія — приклад того, як можна виховувати чемпіонку без примусу, а через дисципліну.
— Я не змушую, а показую на своєму прикладі, сама займаюсь спортом, хоча й непрофесійно. І вона це бачить. Діти відчувають енергію батьків. Якщо ти сидиш на дивані й кричиш “Іди на тренування” — нічого не буде, — каже Ксенія.
Зараз Дарії вже 12 років і вона самостійно веде комунікацію зі своїми тренерами — з акробатики, хореографії та пілону. Домовляється про графік, а мамі каже тільки куди і скільки треба заплатити. Раніше й організація тренувань лягала на плечі Ксенії.
— Ще з дитинства важливо закласти систему. Я відразу сказала, якщо займатися спортом — то системно. Звісно, можна пропустити тренування, коли це хвороба, дні народження, якісь свята. Але не через “не хочу” або через те, що просто лінь. Лінь є в усіх, але тільки подолавши її, можна прийти до результату, — каже Ксенія.
Дарія Пономаренко з мамою
І також додає, що не варто перегинати, адже дитинство повинно залишатися дитинством. Тренування мають бути частиною життя, а не тягарем. Тож навіть за дисципліною і регулярністю стоїть головна умова — любов до справи. Тому що перемоги приходять не одразу, а поразки трапляються часто. І саме у них народжується справжній характер.
— Не всі змагання закінчуються перемогою. Є багато і поразок. І якщо ти не отримуєш задоволення від тренування, від виступу, то так не повинно бути. Ти легко вигориш. Якщо для тебе дорога до перемоги буде наскільки складною, то вже і результат не буде приносити задоволення. Тому важливо насолоджуватися процесом і тим, що ти робиш щоденно. Щастя — це ж не кінцевий результат, а процес, в якому ти перебуваєш. Інші люди бачать тільки успіх, але мало хто знає, що за цим всім іде: скільки сліз, втоми, відмов, — розповідає Ксенія.
Україна має талант. Тренерка, Дарія Пономаренко та її мама
Сама ж Дарія каже, що інколи в неї виникає бажання не йти на тренування, а погуляти чи провести час інакше, але воно швидко минає:
— Я знаю, що мені потрібно тренуватися, щоб досягти результатів. Тому проблем із мотивацією у мене нема. Мені це подобається.
Пауза через війну — і камбек до мрії
Початок повномасштабного вторгнення вплинув на родину Дарії й змінив звичну рутину. Через десять днів після того, як почалась велика війна, Ксенія та Дарія виїхали в Бельгію. Там вони пробули два місяці й це сильно вдарило по емоційному стану.
Тренуватися не було де і не було можливості. А якщо ти хочеш розвиватися у професійному спорті, такі перерви можуть значно зменшити шанси й відкотити спортсмена назад. Після повернення додому Дарія все ще близько року не займалась пілонним спортом через різні причини: емоційні та фінансові.
Але вона хотіла розвиватися у спорті, а її душа тягнулась до пілону. Спершу Дарія їздила на різні танцювальні імпровізації. А коли її запросили встановити світовий рекорд Гіннеса на пілоні — це остаточно повернуло дівчину до пілонного спорту.
— Це ніби була доля. І я почала шукати фінанси, адже це дуже дороговартісний спорт. У мене був такий період, коли не було зрозуміло, що робити, куди витрачати гроші, краще економити чи жити зараз. Все ж таки була повномасштабна війна і ми не знали, що буде далі. Але потім ти розумієш, що в кожну хвилину життя може зупинитися, а дитина кайфує від пілона, тому треба вкладатися. І я не жалкую. Бо хоч кожна поїздка фінансово затратна, це того вартує, — розповідає Ксенія.
Дарія Пономаренко тренується на пілоні
Тренерка Діана Нерознак розповідає, що Даша має багато персональних занять і це допомагає їй покращувати техніку та навіть створювати авторські трюки.
— Інколи буває, що ми якось так тренуємось і виходить придумати якусь нову ідею. Наприклад, поки я обираю програму, за якою ми будемо тренуватися сьогодні, вона там щось крутиться на пілоні, як діти — балується, висить. Я повертаю голову, бачу і мені відразу приходить ідея. Я каже: “Стоп, зупинись. А ну давай це ще раз спробуємо. У мене є ідея”. І іноді буває, щось там крутиться, крутися, та приходить ідея і їй самій. Вона себе розвила як одну з оригінальних пілоністок як серед дітей, так і дорослих. Її багато помічають світових пилоністів. Вона дійсно виділяється своїм стилем, — каже Діана Нерознак.
«Який гіпс? У мене ж тренування!»
У 2023 році до Дарії звернулись із пропозицією: вона може стати першою в Україні, хто встановить рекорд на пілоні в категорії дітей. Звісно, це була неймовірна можливість. Тож почалася підготовка.
Дарія мала виконувати силовий трюк із промовистою назвою — “Камікадзе”. Щоб встановити рекорд, дівчинка повинна була зробити 20+ повторень одного і того самого елементу. Підготовка зайняла всю осінь. Кожне тренування фіксувалось на відео та передавалось організаторам, а прогрес постійно фіксувався.
До листопада Дарія досягла стабільного результату — понад 30 повторів за одне тренування. Але 24 листопада 2023 року сталась подія, яка все змінила. Під час тренування Дарія піднялась на висоту близько 4 метрів, зайшла в відмашку і зірвалась.
— Це все ще й записали на камеру. І потім мені скинули. Це найстрашніше відео в моєму житті. Падіння було на висоті й головою вниз. Вона робила відмах і не змогла себе зловити. Пощастило, що вона не головою вдарилась, а впала на руку. У неї був струс мозку і травма руки. Це був важкий момент. Я коли побачила, сказала: “Ніякого пілона, нехай у мене буде жива дитина”. Мені здавалось, що це все, — розповідає Ксенія.
Даша з тренеокю в пілонній студії
Місяць Дарія мала ходити з гіпсом, але сталось зміщення, тож довелося робити операцію і потім знову відновлюватися. Лікарі казали, що близько шести місяців спортом краще не займатися, адже рука повинна повністю відновитися. Сама Дарія відреагувала на травму позитивніше, ніж очікувалось.
— Вона ще в лікарні, після крапельниць, приходить до тями вночі й каже мені: «Мамо, що це в мене на руці?» Я відповідаю: «Це гіпс». А вона: «Який гіпс, у мене ж завтра тренування! Хай його знімають», — пригадує мама.
Ксенія розповідає, що після травми донька не могла сидіти вдома. Вже за місяць вона знову повернулася до танців, хоч і без активних навантажень, а також приходила у студію пілона навіть із гіпсом — просто подивитися.
Травма не завадила рекорду: як черкащанка потрапила до книги рекордів Гіннеса
Здавалося б, що після отриманої травми про світовий рекорд Гіннеса на пілоні можна забути. Але ні! Дарія отримала нову пропозицію — повторити спробу. Родина погодилась, а спортсменка почала тренування.
— Під час підготовки до встановлення рекорду мене дуже сильно підтримувала тренерка. Я тренувалась кожного дня, крім неділі, десь по три години. Було важко, інколи не виходило, але в результаті я це зробила, — розповідає Дарія.
Порадившись із тренеркою, Дарія внесла зміни до трюку. Вони обрали схожий, але з меншим навантаженням для травмованої руки. Опору змінили: замість акценту на кисті — зробили упор на лікоть.
— Трюк, який ми мали робити до травми, був складнішим. Спочатку вона мала виконувати чоловічий перехват, а потім ми змінили на ліктьовий. Трішки простіший, але не менш складний. Якщо його виконувати один раз або в комбінації з іншими, то для професійних спортсменів — трюк не складний, але коли йдеться про певну кількість повторів, то це зовсім інше. І Даша багато тренувалась, щоб досягти цього результату. Приходила на заняття кожного дня по кілька годин. Відпрацьовувала перехват. Перемотувала пахву, бо вона була в неї розірвана. Вона боліла кожен підхід. Кожне тренування в неї німіла рука, напухала. Вона дуже хотіла зробити якомога більше, — розповідає Діана Нерознак.
Даша встановлює рекорд Гіннесу
Мама Даші Ксенія каже, що змінити трюк — це був правильний крок, адже в залі, де повинен був встановлюватися рекорд, пілон хитався, що ускладнювало завдання ще більше.
— Коли ми приїхали на встановлення рекорду, виявилось, що пілон був закріплений тільки в підлозі. У студії, де Даша тренується, він закріплений і в підлозі, і в стелі. Через це пілон сильно розхитувався, що значно ускладнювало тренування. На такому тренуватися значно важче: крім силового елементу, треба ще й утримувати баланс. Ми просили організаторів щось зробити. Але нам сказали, що такі вимоги, — розповідає Ксенія.
У студії Даша впевнено виконувала трюк 33 рази. Тому разом з тренеркою Діаною вони розраховували, що на адреналіні Дарія виконає його 35 разів. Та через нестійкий пілон вдалося зробити лише 24. Але й цього вистачило. Мінімальний поріг для встановлення рекорду був 20 повторів.
— Я знала, що вона встановить рекорд. Для мене це було очікувано. І коли вона це зробила, у мене було максимальне відчуття гордості, яке тільки може бути за свою дитину, — розповідає Ксенія.
Даша та її тренерка з сертифікатом рекорду Гіннеса
Від моменту травми до моменту тріумфу минув рік. Дарія знову довела: справжні спортсмени не здаються.
— Встановлення рекорду мені найбільше запам’яталось з усіх моїх змагань, шоу чи виступів. Мені було важко в руки, але я подолала страх. І я встановила все ж таки рекорд. Мені сподобалось, я б ще хотіла встановити якийсь. Хотіла б ще випробувати себе, — розповідає Дарія.
«Тренування по 20 тисяч на місяць»: фінансовий бік медалі
Поки 12-річна Даша Пономаренко представляє Україну на міжнародних конкурсах та встановлює рекорди, її родина щомісяця буквально витягує спорт дитини на своїх плечах. Адже пілонний спорт в Україні досі не зареєстрований як офіційний, тож все фінансування — за кошти батьків. Сюди входять не тільки тренування, але й поїздки на змагання, оплата дороги/проживання тренера, костюми.
Для Дарії, як для спортсменки професійного рівня, щоденні індивідуальні тренування — норма. Одна година занять із тренером коштує від 450 до 600 гривень, залежно від напряму чи студії. Дарія ходить на акробатику, хореографію, пілон. Іноді таких занять по два на день. За місяць підготовки до міжнародних змагань сума витрат тільки на тренування може сягати понад 20 тисяч гривень.
— Якщо ти хочеш бути конкурентним на міжнародній арені — мусиш тренуватись постійно. Тут не працює підхід “потім потренуємось”. Бо поки ти відпочиваєш — інші готуються. У професійному спорті відставання на тиждень може коштувати результату, — каже Ксенія.
Даша бере участь в іспанському шоу талантів
Додаткові витрати — це поїздки на конкурси та рекорди. Батьки самостійно оплачують квитки, проживання, харчування, костюми і супровід тренера. Ксенія називає один випадок, коли організатори взяли на себе логістику та проживання — запрошення на встановлення рекорду, яке відбулось в Мілані. Але це рідкість.
Проблема не лише у фінансах, а й у визнанні. На міжнародному рівні пілон вже отримав статус спорту. В Італії, наприклад, трюк Дарії оцінювався саме як спортивне досягнення. Але в Україні пілон — досі не визнано офіційно спортом.
— У нас дуже високий рівень. Особливо у дітей. Але далеко не кожен може це витягнути фінансово. Спорт — це дороге задоволення. Я іноді кажу собі: «Значить, доведеться більше попрацювати, — ділиться Ксенія.
Рекорд встановлено: що далі?
Зараз Дарія повертається до тренувань після великого досягнення. Ксенія розповідає, що дівчина мріє виступати на міжнародному рівні, вдосконалювати свої авторські трюки й одного дня — представити Україну на Олімпіаді, якщо пілонний спорт таки визнають офіційним.
— У Даші багато можливостей для розвитку в майбутньому. На цей момент вона вже популярна і стає ще більш впізнаваною. Коли вона буде дорослою, я впевнена, в неї багато хто захоче брати майстер-класи. Даша може розвиватись в цьому як досвідчена і популярна спортсменка серед світових зірок, — переконана її тренерка Діана Нерознак.
Дарія тренується на пілоні
Сама ж Дарія каже, що хоче стати тренеркою з полденсу та відкрити свою студію в майбутньому. А ще — її цікавить акторство і вона хотіла б повчитися мистецтву показувати різні емоції та знятися у фільмі.
А поки — щоденні тренування та нові змагання й участі в шоу. Бо шлях чемпіонки — це не лише талант, а системність, підтримка й любов до того, чим ти займаєшся.
Джерело: “18000“
Новину створено за матеріалами сайту “18000” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “18000“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь