Коли почалася російсько-українська війна, Данііл був дитиною. До 2022 року він проживав безтурботну юність. Але 24 лютого його свідомість змінилася: “У нашу країну вторглися”. 16-річний юнак хотів потрапити до війська, але отримував відмови: “У той день, коли почалося вторгнення, я вже був готовий”. Він подав заявку у Третю штурмову бригаду у день свого повноліття: “Це було сплановано”.
Черкащанин служив на Донеччині й на кордоні Харківщини та Луганщини, був піхотинцем, кулеметником, а тепер планує повернутися до військової справи інструктором.
“18000” розповідає про захисника Данііла Ніколаєва (“Форварда”): його навчання у Франції, штурми посадок, контузії, втрату двох кінцівок і рішення повернутися у військо, бо “потрібно допомагати хоч чимось”.
Як потрапити до Третьої штурмової?
У свій 18 день народження, 10 липня, Данііл залишив на сайті Третьої штурмової бригади заявку, що готовий долучитися до лав бригади. За певний час отримав дзвінок – його чекають у рекрутинговому центрі.
– Батьки дізналися, коли мою заявку підтвердили. Були шоковані, говорили, що я ще молодий, що є кому служити, що треба завершити навчання, а коли настане мобілізаційний вік – тоді думати. Але я вважаю: якщо кожен скаже, що є кому воювати, то не буде насправді кому це робити. Оборона Києва, 2022 рік, була здебільшого на добровольцях, – каже Данііл.
На той час хлопець навчався в коледжі на автомеханіка, але думав про інше – як потрапити в гарний колектив військових. Данііл мав знайомих у Третій штурмовій бригаді, тому подався туди.
– Заповнив у рекрутинговому центрі заявку: вказав, ким хочу бути, дізнався, які документи треба для військово-лікарської комісії, якщо я захочу залишитися після тестового тижня. Але рішення, звісно, ухвалив завчасно. Далі більше місяця провів на базі: тренувався, проходив ВЛК. Відчув, що між тими, хто туди потрапляє, є дух братства, єдинства, – розповідає захисник.
Військовий Данііл Ніколаєв
Наступний пункт – навчальний центр, ще один крок – підписання контракту. Данііл вирішив бути піхотинцем.
– Маю знайомих розвідників, вони розповідали про свої завдання, і склалося враження, що це цікаво: бігати, стріляти. Хоча я не розумів, як, що і до чого, – зізнається хлопець.
За кілька днів стартувало місячне навчання у Франції. Тренували українців французи, допомагали їм перекладачі. Передавали новобранцям свій досвід із бойових конфліктів.
– Ми навчалися переважно веденню бойових дій у лісах. Тактика, засідки, переміщення, облаштування табору. Також були бої в містах і чимало полігонів. Виїздили стріляти зі справжніми набоями і працювали з тяжкими кулеметами. Отримали настріл зі зброї, це було найбільш корисним. Відчули, як гучно, коли стріляєш 30 набоїв, що аж дзвін у вухах стоїть. З лісових боїв частково знадобилися навички, а бої в містах у нас дуже різні, – каже Данііл.
Майже, як у футболі: “Форвард” про перші дні на фронті
У бригаду черкащанин потрапив на момент ротації, тож певний час перебував за кілька сотень кілометрів від фронту. Донеччина зустріла воїна наприкінці зими 2024-го. Наступного дня після приїзду – перший бойовий вихід.
– Із другим бойовим зрозумів, що не хвилювався перед першим. Було цікаво, я не знав, як усе відбувається. В голові склалася одна картинка, а насправді все інакше. Ми їхали заряджені на те завдання, – пригадує Данііл.
Військові Третьої штурмової бригади
У своєму першому батальйоні хлопець був наймолодшим. Сержанти приділяли йому немало уваги, навчали як командира відділення, а не лише стрільця. Певно, бачили потенціал. Данііл отримав позивний Малий, проте згодом обрав інший, за яким ми його знаємо.
– Позивний змінив на луганському напрямку, де ми воюємо зараз. “Малий” – дуже поширений, тому поміркував і став “Форвардом”. З’явилася паралель: у дитинстві займався футболом, там є позиція нападника, і в піхоті під час штурму теж нападаєш, – пояснює Данііл.
На початку весни росіяни не надто активно обстрілювали позиції, які тримав черкащанин. Але з часом обстріли наростали і стали звичними настільки, що спали з ними, прокидалися і, коли є час, пили каву. Штурми в той час були ненормовані: то впродовж дня тиша, то добу “кошмарять” одну позицію, бо через неї можна вийти на іншу.
“Всі – двісті”: історія евакуації під мінометним обстрілом
Орлівка. У селі неподалік Авдіївки тривали бої. Росіяни витісняли. Батальйон 3-ї ОШБр тримав окраїну села, були трьохсоті. Туди мала заїхати група, в складі якої був “Форвард”. Їхнє завдання – допомогти вийти групі з населеного пункту і вивезти поранених.
– Ворог підійшов дуже близько, вони гарно прострілювали всі точки. Ми переходили малими групами, мали доставити рації. З точки вигрузки йшли кілометри чотири, все було спокійно. Заскочили в окопну лінію, звідси до села залишалося три посадки. Зайшли в першу, зустріли двох бійців. Запитую їх: “Як ситуація?”. Кажуть: “Наче тихо”. Але я помітив, що на перебіжках з обох боків висять дрони. Рація не працювала. Ми ухвалили рішення йти. Тільки підійшли до краю посадки, як почав стріляти ворожий міномет. Стояв він дуже близько: чуєш вихід і одразу прилітає, – переказує “Форвард”.
Данііл Ніколаєв біля спаленої техніки
Снаряд упав метрів за п’ять. Хлопці отримали контузію, почали відкатуватися назад. Дорогою знову накрило. Другий номер групи отримав важку контузію, його довелося “витягувати”.
– Була знову спроба зайти в село, але в мене не вийшло, отримав багато контузій. Дякую, що не сильні. Я “вимкнувся” в окопній лінії, поки чекали іншу групу, з якою мав заходити в село. Це мала бути третя спроба, – каже Данііл. – У цей час по нашій групі еваку, які виносили поранених, влучили міни. Всі – двісті. Ми їхні тіла витягували під мінометним обстрілом. Це було так страшно, але я був зібраний. Якби на їхньому місці був я, хотілося, щоб мене витягли. Щоб додому не прийшла звістка зник безвісти, а хоча б знали, що загинув.
Із піхоти у взвод вогневої підтримки: як поранення змінило обов’язки
На Донеччині “Форвард” пройшов, зокрема, Авдіївку й Орлівку. Минулося контузіями. Перше поранення він отримав на межі Харківської і Луганської областей. Це був травень. Данііл втратив палець на правій руці і частину ще одного. Далі було лікування і місяць відпустки через поранення. Хлопець навіть побував удома.
Після відпустки Данііл повернувся на фронт. Але без великого пальця не міг впевнено тримати зброю. Боявся брати відповідальність за життя інших: і під час штурмів, і якщо доведеться надавати медичну допомогу.
Захисник “Форвард”
– Мене перевели у взвод вогневої підтримки. Завдання – прикривати піхоту. У розпорядженні 60-мм міномет, МК (станковий гранатомет Mk 19 – ред.), закордонна зброя – кулемет Браунінга. Працювали з усім, тож довелося вчитися додатково. Якщо раніше працював лише з легкою зброєю: автоматом, кулеметом, то тепер і з важкою: робота по крутоміру, з “Кропивою” (система управління вогнем артилерії – ред.), відбивання точок, орієнтирів. До кінця не встиг пізнати цей фах, – додає Данііл.
Узимку до важкої зброї необхідний підхід. Щоб не замерзла і не давала клин, має бути змащеною. Також була потреба в окопних свічках і грілках. Але маєш пам’ятати, коли заступаєш на спостережний пункт у грілках, тебе вдвічі краще видно. Ворог це тепло не пропустить.
“Мене хотіли добити, але промазали”: “Форвард” про втрату кінцівки
Був січень. Кілька днів тому “Форварду” доповіли, що позиція, де стояли хлопці, стала передовою. Той бік лісосмуги зрівняли з землею. Він мав замінити бійця у групі і втримати позицію.
– Із собою на вихід узяв багато чого, щоб підсилити хлопців: 10-12 магазинів, піхотний кулемет, ствольний гранатомет. До кожного боєкомплект, патронів багато. Мене мали підвезти під позицію, а доставили метрів за 600. За тією зоною підвищили спостерігання росіяни, раніше там евакуювали поранених, – розповідає Данііл Ніколаєв.
Позицію захисники тримали вчотирьох. Вона не була облаштована для піхотних боїв, там був лише окоп під міномет. Проте тепер у них був і прилад нічного бачення, і тепловізійний приціл на автоматі та кулеметі. Спостереження уночі – забезпечене. Однак три наступні доби ворог робив накат за накатом. Підійшов близько.
– У цей день був туман, тому дрони не літали. Ми пропустили ворога. Але, певно, він і сам не орієнтувався, бо нас теж не помітив. Мені доповіли про двох людей, і через неправильне розміщення позиції ще двоє були зліва. Так під ноги прилетіла граната, отримав контузію. Ми відскочили в бліндаж і після цього, як відбили накат, по нас почала працювати ствольна артилерія. Перебило зв’язок у бліндажі, треба було піднятися у верхню точку і звідти виходити на рацію. В цей момент прилетів ворожий FPV, я отримав сильну контузію, – продовжує “Форвард”.
Військовий на завданні вночі
На позиції всі були контужені. Вести оборону було неможливо. Хлопцям вислали заміну. У наступну добу штурм приймала вже нова група. Одному з бійців уламок пошкодив ключицю, треба була знову заміна. Виводили пораненого довго через підвищену ворожу активність. А коли заводив нову людину, “Форвард” затрьохсотився. Певно, що це був скид і запальна граната: уламки не металеві й одразу піднявся стовп вогню.
– Праву ногу відірвало одразу, ліва була пошматована. Побратим мене відтягнув, наклав турнікети й покликав хлопців. Він і сам був поранений, уламок поцілив в око, – каже Данііл. – Мене хотіли добити скидом, але промазали метрів десять. Хлопці затягли в бліндаж. Наклали ще один турнікет, перший був недієвий. Викликали евак.
“Форварда” доставили у госпіталь за дві з половиною години, до ампутації минуло ж загалом десять. Через турнікетний синдром (виникає через тривале здавлення кінцівки джгутом, що порушує кровообіг – ред.) ліву ногу врятувати не вдалося.
“Я багато чого віддав цій справі”: ампутація, протезування і мрії про повернення на службу
За ці чотири місяці черкащанин переніс три операції на ногах: ампутацію, обрізання кісток і правильне формування м’язів, зшивання. Ще лікарі знайшли уламки у його кисті і нозі. Постраждали й барабанні перетинки. Реабілітація триває в столиці.
Реабілітолог і протезист Данііла кажуть, що його культі вже готові до протезів, проте морально готують до дискомфорту: певний час може натирати чаша і треба звикнути ходити.
– У мене було формування культі під чашу: її перемотували еластичним бинтом, щоб формувалися шви і кінцівка стала потрібної форми. Нога трішки зменшується, сходять набряки. Також я займаюся фізично, зміцнюю всі м’язи від культі до шиї, – каже “Форвард”.
Протези воїну має забезпечити патронатна служба. Йдеться про біонічні – високотехнологічні штучні кінцівки, які імітують природні рухи ніг за допомогою електроніки, сенсорів і штучного інтелекту. Скільки часу треба, щоб звикнути до них – залежить від свого бажання, певний Данііл. Йому допомагає почуття гумору, а ще підтримка дівчини, родини і побратимів.
– Я завжди був позитивним. На війні це дуже допомагає. Без чорного гумор ніяк. До нас суміжні бригади, як приїжджали, з ними важко працювати. Ми жартуємо, а вони цього не розуміють. Сміємося, що нас розірве снаряд, а вони будуть ходити і дивуватися, як над цим можна сміятися, – пригадує захисник. – Хоча були моменти вигорання, як воював. Відчував порожнечу на душі, не хотілося нічого, але це минало само собою. Шукав собі роботу, бо хочу вдосконалюватися, покращувати військові навички.
Данііл Ніколаєв з братами
Навіть тепер Данііл навчається в уманському педагогічному університеті, здобуває фах учителя з предмета “Захист України”. А відновившись, воїн планує повернутися на службу інструктором піхоти. Але це рішення залишає за своєю бригадою.
– Я багато чого віддав цій справі. І, мабуть, головне – здоров’я. У піхоті починав і, можна вважати, закінчив бойове життя. Я цікавився літературою на цю тему, бачив багато ворожих відео. Вони знають, як воювати. У росіян багато “гарматного м’яса”, але є і боєздатні військові. У них є чого повчитися. Якщо командування дасть цю посаду – буду навчати, – вирішив хлопець.
Натепер Данііла Ніколаєва відзначили двома нагородами від Міноборони – “Лицарським хрестом” і “За поранення”. Але для нього доля країни більш важлива, ніж нагороди:
– Не все так гарно, як думають люди. Потрібно допомагати хоч чимось. Можна знайти для себе той напрямок, де будеш корисним. Це не обов’язково про фінанси. Якщо не допомагати, ми об’єктивно програєм. Люди не знають, як дається один кілометр. На волонтерах багато чого тримається. Якщо не допомагати – на що ми можемо сподіватися? Війна може різко тебе настати і від неї не втечеш.
Джерело: “18000“
Новину створено за матеріалами сайту “18000” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “18000“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь