Єднаймося! Соціальна згуртованість — заради майбутнього!
КОЛИ ЗАХОПЛЕННЯ СТАЄ ТОЧКОЮ ОПОРИ
У часи, коли війна не лише руйнує міста, а й підточує сили людей, коли кожен день починається з новин про обстріли, втрати і тривоги, особливої цінності набуває все, що здатне об’єднувати, підтримувати й надихати. В Охтирці — місті, яке не раз опинялося на передовій новин через ворожі удари, — народився простір сили й надії. Його назва — «Мальва». Це не просто аматорський театр. Це — спільнота небайдужих, які через мистецтво знаходять спокій у душі, відкривають нові горизонти для себе і допомагають іншим триматися.
Символічно, що театральна трупа «Мальва» з’явилася на світ 27 березня — у Міжнародний день театру. Саме в день, коли весь світ вшановує магію сцени, в Охтирці стартувала нова культурна ініціатива, яка швидко перетворилася на справжній рух соціальної згуртованості. Серед її учасників — переселенці, мешканці міста, бібліотекарі, творчі люди різного віку та професій. Їх об’єднує спільна потреба у творчості, теплі, спілкуванні — і в пошуку душі рідного міста, яка іноді ховається за руїнами, але ніколи не зникає.
Із цієї нагоди ми розповідаємо історію театру «Мальва», який став не лише культурною подією, а й символом внутрішньої сили, витримки й єдності охтирчан.
Передвісником створення творчої групи були «Гостини у Лесі». Пам’ятаєте? На сторінках нашої газети ми розповідали про ту дивовижну імпровізовану зустріч українських жінок із різних епох. Учасницям дійства сподобалося грати в образі, грати зі словом… І захотілося продовження. І воно не забарилося. Бо невдовзі був День театру. Тетяна Акименко, професійна режисерка запропонувала: «А давайте спробуємо зіграти маленьку виставу?». «Давайте!». Так з’явилася ідея, яка вмить почала реалізовуватися. Спільне захоплення однозначно об’єднує і згуртовує людей, що так важливо у цей тривожний час. У складний період потрібно щось таке, що дозволяє триматись на плаву, що підтримуватиме емоційний стан у рівновазі, те, що лікує від щоденних стресів і жахіть війни.
ПЕРША РЕПЕТИЦІЯ
«І хто ж спланував це місто?.. Маловідоме, а може й взагалі невідоме в світі, воно ось розпросторилося на землі й існує, ще й вражає якоюсь оригінальною спланованістю…», – цими словами починається роман Івана Багряного «Маруся Богуславка». Тетяна Акименко запропонувала «новоспеченим» акторам зробити виставу про місто Наше, душею якого є театр. Всі одностайно погодилися. Це був ідеальний варіант. Тетяна Іванівна написала сценарій майбутньої вистави «Там, де живе душа», за мотивами вищеназваного роману. Ваша кореспондентка долучилася до написання сценарію. Це був мій перший досвід, цікавий і захоплюючий. На першій репетиції знайомилися зі сценарієм і розподілом ролей. Спочатку нас було дев’ять чоловік, тобто жінок, різних за віком і статусом. Та це не стало на заваді, бо у нас було спільне бажання і мотивація. Тепер нас десятеро і один чоловік. Роль головної героїні однозначно доручили Олені Курило. Вона так схожа на Ату, головну героїню роману «Маруся Богуславка». Хоча головним у майбутній виставі, як і у творі є місто Наше і театр.
ТЕАТР
«Так гарно, так спокійно виглядає театр. Він, як тихий і радісний острів спасіння у розбурханому й підступному морі рудого шалу й рудого відчаю… Театр – душа міста Нашого. Він є його центром… На сповид – ця душа зараз спить…».
Ну скажіть, як повторюється історія. В романі Багряного йдеться про час перед війною, перед Другою світовою. На сьогодні переживаємо російсько-українську війну, яка принесла горе, руїни і відчай Україні. І цей момент новітньої історії додається у наш сценарій. Театр, той що РБК у центрі міста, пошкоджений, покалічений стоїть, але, здається, спить…
І ми взялися шукати душу міста Нашого. Де ж вона причаїлася? І поринаємо в історію Охтирки, відроджуємо образи й характери мешканців міста, блукаємо сотнями, йдемо Бульваром, звертаємо в перевалки… Шукаємо душу міста, пізнаємо світ театру, пізнаємо себе…Ми на репетиції. Ми граємо. Це так цікаво і захоплююче. Це відволікає і не дає заснути. Хоча важко спекатися від ворожих ударів по всій Україні, від руйнувань, втрати домівок, евакуацій, важко стримати сльози від невинних дитячих смертей… Важко і нестерпно. Але треба. Треба вижити. І згуртованість навколо спільного захоплення надає сили вистояти.
Міжнародний день театру був дуже хвилюючий і насичений для акторів. У нас було всього п’ять репетицій, ще формувалася трупа. Ми ще не були готові до повноцінного виступу. Але режисерка прийняла рішення спробувати трупу на маленькій сцені. Нашими глядачами були бібліотекарки і дехто із користувачів бібліотеки. Тож, глядачі були. І були в них сльози на очах. І ми почули моментальний відгук: «Так було насправді! Мені бабуся розповідала!». У нас вийшло!
Наталя Журавель, директорка міської бібліотеки запевнила, що театр «Мальва» це саме те, що потрібно зраненим серцям глядачів і, зокрема, відвідувачпм бібліотеки і запитала згоди учасників щодо показу вистави на День міста. Ми погодилися.
Тоді я запишу вас у план роботи нашої бібліотеки, — повідомила пані Наталя.
Чудово! Є над чим працювати. Хоча це не робота, а задоволення і можливість зустрічей із однодумцями.
ПІЗНАЙ СЕБЕ І ТИ ПІЗНАЄШ СВІТ!
Як вплинуло нове захоплення на самих учасників театру «Мальва»? Вам цікаво? Давайте послухаємо.
Вікторія Більська говорить, що театр – це ковток свіжого повітря. Пані Вікторія завдяки участі в репетиціях відчула себе новою, оновленою.
Нас таких ціла група, а точніше трупа. І взаємодія впливає на твої можливості, розширює горизонти, з’являються нові емоції, які допомагають триматися на плаву. А ще подивитися на життя сучасне і на те, що було майже сто років тому через іншу призму. Проживання ролей дозволяє отримати інші почуття. Ми розкриваємося наче квіти. І пісня є про мальву біля хати…, — стверджує самодіяльна акторка.
Треба зазначити, що Вікторія – переселенка із Великої Писарівки. Ми познайомилися у бібліотеці. Наразі вона зачаровує нас своїм чудовим голосом, віршами, піснями.
Ольга Михайленко в підтвердження нашої згуртованості завдяки бібліотечним програмам, додає: «Це сталося само по собі, люди приходять у бібліотеку, долучаються до корисних справ. А потім дізнаються про цікаві події та заходи. Люди здружуються. Так було і зі мною. Спочатку захотілося малювати. Це була справжня арттерапія. Зараз так хочеться Перемоги, тепла, добра. Як врятуватися від жаху війни? У бібліотеці я знайшла друзів, однодумців. Театр став віддушиною. Наші репетиції надають мені сили і нових вражень. Добре, що ми разом».
Олена Курило згадує несподівану зустріч із «Лесею Українкою».
«Так чудово у нас вийшло тоді, 25 лютого, на День української жінки. Мені сподобалося бути в образі Квітки Цісик. А потім була колективна ініціатива щодо наступної вистави. До того дня я не читала роману Багряного, не знала хто така Ата, Маруся Богуславка. У мене не було досвіду виступів на сцені. Тепер читаю книгу, дізнаюся історію міста, нашого театру, вхожу в образ Ати. І мені це до вподоби. Цікаво спостерігати за іншими. І знайомитися з новими людьми. А в нашій групі зібралися світлі і добрі люди. І це не випадково. Подібне притягує подібне, — констатує пані Олена.
А ЩО КАЖУТЬ ГЛЯДАЧІ?
Глядачі, які приходять на лише на вистави, а й репетиції «Мальви» (коли це дозволяють режисер та актори), зізнаються: це не просто похід у театр — це ковток життя, світла і надії. У кожній постановці вони впізнають себе, свої емоції, свій біль і надії. Люди кажуть, що сцена дає змогу переосмислити власні переживання, подивитися на складні події під іншим кутом і, головне, відчути, що вони не одні.
«Після вистави ще довго не можу заснути. Усе прокручується в голові. Але це не важко — це очищення», — ділиться враженнями пані Олена, одна з постійних глядачок.
Інші додають, що театр дає емоційне розвантаження, дозволяє виплакатися, посміятися, а іноді й відчути давно забуте тепло. «У наш час, коли стільки болю навколо, так важливо хоч на годину опинитися у світі, де панує справжнє, щире, людяне. Театр саме такий», — каже мешканець Охтирки Ігор.
А ще глядачі зізнаються: саме завдяки театру вони знову почали виходити з дому.
«Я кілька місяців не наважувалась навіть за хлібом вийти — усе боялася обстрілу. А потім подруга вмовила піти на виставу. І знаєте — я ніби ожила. Побачила людей, усмішки, почула сміх… Мені знову захотілося жити, говорити з кимось, бути серед людей», — розповідає пані Людмила.
«Ми жили в чотирьох стінах, в тиші, що тиснула. А коли прийшли на спектакль — серце ніби розквітло. Я побачила своїх сусідів, з якими колись щодня віталась, а тепер — обійнялася. Страх відійшов на другий план», — каже пенсіонерка Галина.
«Раніше ми з чоловіком весь час дивилися новини, тривожилися, не виходили навіть на двір. А театр став для нас тією ниточкою до нормального життя. Чекаємо наступної вистави, як свята», — каже подружжя з району, який часто обстрілюють.
Як бачите, театр згуртовує людей, надає їм сили, відновлює і допомагає витримати жахіття війни. Репетиції продовжуються. Готуємося гідно представити місто Наше на день заснування Охтирки.
Валерія Бакуліна
Коментар психологині Ірини Машніцької:
– У періоди глибокої соціальної та емоційної нестабільності, зокрема у воєнний час, бажання долучатися до творчих форм самовираження, як-от театр, — це природна і дуже здорова реакція психіки. Театральне мистецтво допомагає людині “виходити” з болючої реальності, але не шляхом втечі, а через її осмислення. Учасники аматорського театру «Мальва» не просто грають ролі — вони проживають досвід, трансформують біль і тривогу у творчість. Це потужна форма арттерапії. Людина в ролі, у сценічному образі, дозволяє собі прожити емоції, які в реальному житті часто пригнічуються: сльози, страх, гнів, тугу, надію. А коли все це відбувається в колі однодумців — з’являється ще один важливий ресурс: відчуття підтримки, прийняття, спільності. І це надзвичайно цінно для збереження психічного здоров’я. Ініціатива, яка виникла в Охтирці, — це приклад того, як культура і мистецтво можуть бути інструментом внутрішньої опори в надскладні часи.
Джерело: “vorskla1930“
Новину створено за матеріалами сайту “vorskla1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “vorskla1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь