У Храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Охтирка попрощалися і провели в останню путь старшого стрільця-кулеметника стрілецького відділення стрілецького взводу, стрілецької роти військової частини Валентина Цибаньова. Його безжально забрала смерть під час оборони державного кордону від ворога. Від отриманого поранення, несумісного з життям, Валентин Олексійович помер.
Валентин Цибаньов був відданим присязі та мужнім захисником своєї Батьківщини. Ціною власного життя разом із бойовими побратимами він відважно стояв на захисті кордону території України, стримуючи ворожу навалу, що постійно намагається вторгнутися на українську землю.
Народився Валентин Цибаньов у с. Станичному 7 жовтня 1975 року у звичайній сільській родині, в якій завжди шанобливо ставилися до старших і поважали працю на землі. Закінчив Пожнянську школу. Рано залишився без батька, який помер, тому хлопець в юному віці пішов працювати, щоб допомогти мамі прогодувати сім’ю.
Пізніше Валентин одружився, разом із дружиною Поліною народили і виховали двох дітей. Проживали у сусідньому селі Широкий Берег.
Майже все життя наш земляк працював у ПСП «Рассвет» трактористом, а також слюсарем із ремонту сільськогосподарської техніки і аж до останніх днів, коли, залишивши цивільне життя, у жовтні 2023 року мобілізувався до лав Збройних Сил України, щоб виконати свій обов’язок перед країною.
Служив спочатку на кордоні неподалік від рідного села, потім тривалий час перебував на Курському напрямку, отримав поранення і проходив лікування, був у відпустці.
— Після поправки він знову пішов воювати з ворогом, а тижнів через три нам повідомили, що тата вже немає в живих…», – розповідає донька загиблого НАТАЛІЯ ЦИБАНЬОВА. – Як би хотілось, щоб це був сон або якась дурна помилка… До останньої секунди не вірилося в це… Залишилися тільки спогади. Я спитала: «Пап, ну, як так?», а ти мовчав у відповідь… Па…», – так висловила вона свою біль, яку не можна ні з чим порівняти.
Про те, яким Валентин був батьком, донька Наталія згадує з любов’ю.
«Батько у нас був дуже хорошим. Він любив нас із братом Олександром, який молодший за мене. З дитинства мені запам’яталося, як він брав нас на риболовлю, а нам, малим, більше нічого й не треба було. І не важливо, чи потрібно було просинатися рано-вранці, чи сидіти біля річки допізна. Він давав нам свої професійні вудки, щоб порибалити, вчив чіпляти на гачок черв’ячка, робити приманку для риби. Ці спогади живуть у моєму серці і досі. Тато був затятим рибалкою і мисливцем. Ми з ним часто восени ходили в ліс по гриби, які він навчив відрізняти, де отруйні, а де їстівні. Тато знав такі місця, де можна було набрати повен кошик грибів, не відходячи далеко. Він мав багато друзів-однодумців, зокрема, серед мисливців. Збираючись разом, вони завжди розказували смішні пригоди на полюванні, які цікаво було слухати, а ще вони всі любили хизувалися своїми трофеями, інколи реально перебільшуючи»
ІГОР СКОМОРОХІН:
— Із Валентином ми познайомилися років двадцять тому під час полювання. Порядним був завжди, у допомозі не відмовляв за будь-яких обставин. Нас ще об’єднували мисливські собаки, які були у кожного з нас. А в нього був ще й пес гончий мисливський, у якому він душі не чув. Найбільше він любив полювати на зайців і лисиць, а також на качок. А ще у нього добре виходило рибалити, любив ловити на спінінг щук. Я риболовлю не так люблю, тож він, бувало, пригощав мене щуками. Інколи ми ходили на полювання удвох, а коли і групою.
Наразі нечасто зустрінеш таких людей, як Валентин, які дійсно в усіх ситуаціях залишаються, перш за все, людьми.
Товаришували ми дуже добре. Останній раз бачилися не так давно, коли після поранення він приїжджав у відпустку, тож ми поспілкувалися, провели добре час за спогадами. Хочу сказати, що останнім часом мій товариш дуже змінився, війна далася йому взнаки, виснажила, підірвала здоров’я Не віриться, що його немає. Співчуваю рідним. Царство йому Небесне».
Про Валентина Олексійовича згадує добрим словом його племінник Сергій Мальцев, який наразі проживає в с. Комишах: «Дядько Валентин – брат моєї мами. З ним у мене завжди були дружні стосунки. Найбільше нас об’єднувало спільне захоплення мисливством і рибальством. Він був добрим до мене, ніколи не відмовляв у допомозі. Гарною був людиною, щирим і відвертим, йому можна було довіряти, він ніколи не підводив», – розповідає Сергій. – Мій дядько дуже любив мисливських собак, вони були його найкращими помічниками під час полювання, обожнював їх тренувати й займатися ними».
Про військову службу вдома Валентин Олексійович розповідати не любив, та і вважав, що це зайве. Рідні розуміли, що, перш за все, він не хотів, щоб усі за нього хвилювалися, хоча й знали, що від війни нічого хорошого чекати не доводиться, адже це завжди сльози і біль, каліцтво людських доль, а найстрашніше – це безповоротні втрати.
Останнім часом Валентин Цибаньов тримав оборону неподалік рідного села, захищаючи державний кордон, у н.п. Попівка. Там і загинув від отриманого поранення, несумісного з життям.
Він був справжнім героєм, вірив у перемогу та жив із любов’ю до свого народу.
Через постійну небезпеку чатуючих дронів і обстрілів із різних видів зброї, поховати Героя на кладовищі рідного села не було можливості. Вічний прихисток Валентин Цибаньов знайшов на Алеї Слави у м. Охтирка, серед таких же побратимів, як і він. В останній путь його провели рідні, військовослужбовці, представники влади, земляки і просто небайдужі українці.
Слова подяки за кожен мирний день, за можливість жити на своїй землі прозвучали на могилі захисника, що стали не просто виявленням скорботи, це обіцянка Герою, що його жертва не буде забута, що його боротьба буде продовжена, і що Україна переможе.
Царство Небесне Валентину Цибаньову, легких йому хмаринок, співчуття рідним. Нехай його мужність стане прикладом незламності і віри в краще майбутнє.
Джерело: “vorskla1930“
Новину створено за матеріалами сайту “vorskla1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “vorskla1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь