“У житті кожен робить свій вибір. Можна все життя стояти на колінах, можна з високо піднятою головою, а можна, взагалі, жити собі потихесеньку й нічого не помічати. Усе залежить від того, що і скільки тобі треба для щастя”, — це слова нашого земляка, великого патріота, народного героя Володимира Лисенка, який загинув за Україну.
Для щастя йому потрібно було багато — насамперед, щоб Україна була вільною, незалежною і процвітаючою країною. Він жив і робив усе для цього. Так жила вся його велика родина. Разом із дружиною Мирославою вони відстоювали свій вибір на всіх майданах і під час Революції Гідності. Це була спільна справа всіх небайдужих українців. Вони стали добровольцями і волонтерами, коли росія увірвалася на нашу землю.
Багато лідерів та активістів руху спротиву загинуло впродовж одинадцяти років російсько-української війни. Та спільна справа боротьби українців за свій вибір продовжується й дотепер. І запорукою сили й витримки стала згуртованість нації.
І цього разу ми розповімо вам ще про одне волонтерське угрупування та її лідера. Ми вже неодноразово про них писали у нашій “Ворсклі”. Та не буде зайвим ще раз нагади про тих, хто наближає нашу Перемогу.
МИРОСЛАВА ЛИСЕНКО
«Володя, якщо я загину, знай, що я тебе люблю», – написала Мирослава своєму чоловікові 18 лютого 2014 року із палаючого Майдану. Вона була на крок від загибелі. Але доля розпорядилася інакше. Вона залишилася живою у тому жахливому протистоянні. З усіх кінців України на Майдан «летіла» підмога. І охтирська команда на чолі з Володимиром Лисенком теж… Із перших днів російсько-української війни подружжя Лисенків стали активними волонтерами. І от Володі не стало. Як жити далі?
«… Володина душа прилетіла в гості. Мирослава заварює каву. Наливає два горнятка, собі й коханому чоловікові:
Володю, що мені робити?
Жити, – чує Мирослава його голос.
Я без тебе не можу.
Треба , Миросю. У нас же діти. Онуків треба діждатись. Ти знаєш що робити.
Мені тяжко без тебе, Володю.
Миросю, допомагай військовим. Треба вигнати ворога. Дітям потрібен мир. Україні – перемога» («Володимир і Мирослава», із оповідання вашої кореспондентки, яке увійшло до альманаху «Українська хвиля» №13).
Діти стали дорослими. Ганна, Інна. Іван Лисенко– активні волонтери і перші помічники. І в них своя історія. Волонтерська діяльність Мирослави Лисенко продовжилася. Тепер – без її сильного і мудрого чоловіка. Та вона це змогла. Вона може. Вона жінка із сильним характером і неймовірною енергетикою. Жінка – лідер, жінка – запальничка, жінка – дія. Мирослава об’єднала навколо себе людей: свою велику родину, друзів, знайомих, працівників свого бізнесу. А ті, в свою чергу, свої родини, друзів, знайомих. Так твориться соціальна згуртованість навколо спільної справи – допомоги військовим на всіх рівнях. Команда Мирослави Лисенко збирає речі, необхідні для фронту, речі для поранених у госпіталі, медикаменти, турнікети та засоби гігієни, робить окопні свічки, буржуйки, плете маскувальні сітки, готує харчові напівфабрикати і пече смаколики, ремонтує військову техніку, збирає кошти на тепловізори, старлінки, дрони… Мирослава постійно на зв’язку зі своєю командою та військовими.
КОМАНДА. «БДЖІЛКИ. ФЕЇ. ПАВУЧКИ»
«Я не змогла б зробити так багато без своєї команди», – запевняє пані Мирослава. А команда, в свою чергу, дякує своїй лідерці, що згуртувала їх разом.
Треба зазначити, що жінки, які прийшли плести сітки у команду Мирослави, не сиділи склавши руки – вони й до того волонтерили по своєму і в інших угрупуваннях, про які ми розповідали у попередніх публікаціях.
Отже, команда «БджілкиФеїПавучки» гуртувалася поступово. А відбувалося це так. Із перших днів повномасштабного вторгнення рфії в Україну, Охтирка, як і всі інші міста й села України, перетворилася на волонтерський мурашник. І в кожного була своя роль, кожен робив те, що в його силах і можливостях. Виникла така собі волонтерська співдружність. Мирослава Лисенко контактувала з Геннадієм Порохнею та іншими волонтерськими командами. Та одного разу минулого року зібралися їхати із допомогою на фронт, потрібні були маскувальні сітки, а у «Славній Горлиці» – черга. Що робити? Знайшли в інших волонтерів. Відвезли військовим. Тоді ситуацію врятували, та надалі це не влаштовувало Мирославу Василівну. І вона вирішили зібрати свою команду по плетінню маскувальних сіток. «Чи зможемо?». Порадилася із подругою Любою Сергієнко, та запевнила: «Ми зможемо все!»
Вивільнили частину господарського приміщення, працівники Іван і Олег змайстрували конструкцію для плетіння і наступного дня, 1 квітня 2024 року, до роботи по плетінню маскувальних сіток приступили перші волонтерки: Тетяна Глушкова, Ольга Косарєва, Валерія Бакуліна, Алла Гончаренко та Любов Сергієнко. Поступово приєднувалися інші. Інформація передавалася із уст в уста. Із різних сотень Охтирки сходилися, з’їжджалися жіночки, в основному пенсіонерки, але із активною громадянською позицією. Є в команді і молодші, які приходять у вихідні або після роботи. За спільною справою стоїть особиста історія кожної.
Тетяна ГЛУШКОВА:
«Мирослава сказала треба, значить треба. Я належу до родини Лисенків, і ми завжди разом, і завжди підтримуємо одне одного. Володимир Лисенко – наш брат. І ми завжди думали і діяли так, як і він. Він, хоч і був наймолодшим у родині, та в дорослому житті нас гуртував, об’єднував. І ми не можемо його підвести. Тому робимо все, щоб наблизити нашу Перемогу, щоб звільнити Україну від ворогів».
Ольга КОСАРЄВА:
«Наш родинний девіз: «Завжди попереду!». Володя був у нас головний ідейник і прапороносець у місті. Віг гуртував і об’єднував охтирську спільноту: разом прибирали смітники, чистили річку, разом відпочивали й працювали. З початку війни, з часів АТО, зустрічали наших воїнів із прапорами жовто-синім і червоно-чорним, а тепер, проводжаємо в останню путь загиблих, віддаємо шану кожному герою. Неодмінно із прапорами. Традиції, започатковані нашим братом, продовжуємо і робимо все, що треба, що в наших силах. я вже пенсіонерка, багато не втну, тому слухаємо Мирославу. З перших днів повномасштабного вторгнення допомагала в пекарні, пекли пиріжки для військових і цивільних, в’язала шкарпетки і килимки для наших захисників. А коли Мирослава сказала «завтра на сітки і запросіть своїх подруг» – завдання було виконано. Так і плетемо сітки дотепер. А ще я швачка: постійно шию прапори, вони постійно потрібні. А на стабілізаційні пункти для поранених бійців потрібен адаптивний одяг – то нашила вже приблизно 1000 штук. Шкарпеток нав’язала приблизно півтисячі. Кожного українця заділа війна, тому соціальна згуртованість у цей тяжкий час так важлива для України. Разом ми сильніші».
Валентина КУЖЕЛЬ:
«Всі ми різні, а країна у нас одна. Тому важливо працювати разом заради нашої України. Раніше я плела сітки у «Славні», а коли почула, що плетуть неподалік від мого дому, долучилася до «Павучків». І постійно запрошую своїх сусідів і знайомих до важливої справи».
Наталка БЕЗСМЕРТНА:
«Я прийшла в магазин і почула, що тут в’яжуть маскувальні сітки. Це було рік тому, перед Великоднем. Я не можу стояти осторонь. Хочу допомагати. Спитала у дівчат: «Помічники потрібні?». «Так!» Тому я тут уже рік».
ЛЮДМИЛА:
«Я з’явилася у компанії Бджілок не так давно. Спочатку великої війни виїжджала з Охтирки та врешті повернулися. Потім відходила від стресу. Та прийшов час і я доєдналася до колективу, і разом плетемо. Я не можу багато часу приділити, бо працюю, та після роботи і у вихідний обов’язково приходжу і плету. Я прийшла сюди за допомогою – знайомому захиснику потрібна була сітка, і мені без зайвих запитань Мирослава виділила. З того часу я долучилася до допомоги нашим військовим. Ми всі прагнемо, щоб Україна була. І щоб ніхто не зазіхав на нашу територію».
Ніна ЯРЕМЧУК:
«Колись я працювала у Мирослави в магазині. У квітні минулого року вона мені зателефонувала, поцікавилася моїм здоров’ям і запросила доєднатися до гурту по плетінню сіток. Я прийшла, бо як же інакше? Спочатку тільки різали смужки, а потім і плести навчилася. Мені вже багато років, та дуже переживаю за своїх дітей та онуків і за всіх наших дітей. Щоб дітям не бути тягарем, своє здоров’я стараюся підтримувати скандинавською ходою, дієтою, заохочую до здорового способу життя своїх сусідів, знайомих. І моєю супутницею стала Тетяна О.
Дорогою запросила до нашого гурту плетільниць. Так нас ставало більше. Разом веселіше і корисну справу робимо і спілкуємося про все на світі, а найбільше хотілося б, щоб скоріше закінчилася ця війна, звичайно, нашою Перемогою».
Любов СЕРГІЄНКО, вірна подруга Мирослави і постійна її супутниця по дорозі до військових:
«Трішки покаталися, проїхалися по дуже знайомим шляхам. Все доставили. Подяка від захисників». Вони довіряють одна одній. А це вкрай важливо у екстремальній ситуації. А їх було чимало. Люба працює на залізниці. У вихідні і вільний час – вона на місці, плете сітки. «Тут усьому навчать пенсіонерки: і досконалості мови, і огородницькій справі, і здоровому способу життя, і політику, і книги можна обговорити. Багато чого. Цікавий такий колектив зібрався!».
1000 МАСКУВАЛЬНИХ СІТОК – Є!
Об’єднання назвали «Павучки». А захисник на позивний «Док» подякував за допомогу і написав: «Дякую вам. Ви справжні Бджілки Феї». Це звучало ще краще. Отак і створилася група «БджілкиФеїПавучки». І поступово вона збільшувалася. А потім дехто перейшов на домашній формат плетіння, або в іншу групу. Разом за 11 місяців сплели 1000 сіток. Дуже хочеться, щоб закінчилася війна, звісно нашою перемогою, і щоб сітки не були потрібні. А спільних важливих справ буде ще більше в мирній Україні.
МОТИВАЦІЯ
Ірина ФЕДОРЕНКО, 40 років, економіст, до великої війни працювала в індустрії краси:
«Ми повинні разом працювати на Перемогу. Не тільки хлопці, наші військові повинні захищати нас, наші території, але й цивільні також. Якщо ми сидітимемо склавши руки, то хтозна чого дочекаємося. У мене багато знайомих хлопців на фронті. І я вирішила, що домашня їжа їм буде потрібна, щоб підтримувати їхні сили й дух. Тому створила у вайбері групу «Допоможемо нашим захисникам» і написала про своє рішення, попросила про допомогу. Повсякчас хочеться підтримувати і допомагати нашим хлопцям. І мої подруги, куми, сусіди і друзі по соцмережах так налаштовані. Ми зорганізувалися і працюємо на Перемогу: збираємо кошти на потреби військових, виготовляємо енергетичні батончики і готуємо сухі супи. Для супів потрібні овочі, для батончиків – сухофрукти, мед і горіхи. Кожен учасник нашої групи долучається по своїм можливостям: коштами, допомогою на кухні, ділиться овочами або їх переробкою. Я придбала сушарку. І вона працює цілодобово.Мої перші помічниці мої куми: дві Альони: Троценко і Ставицька. Вони працюють, а у вільний час мені допомагають, і син Андрюша теж у нашій групі. Надалі планую купити автоклав-реторд, щоб робити консерви. Я працюю на своїй кухні. Мені так зручно. Дівчата приносять перероблене, почищене, а я сушу, контролюю. Потім разом пакуємо. Андрійко чіпляє наліпки з інструкцією. У групі постійно звітую про збори коштів, витрати, зроблену іі відправлену продукцію. Чесно кажучи, часу не вистачає. У добі тільки 24 години, якби більше… Можна б розширяти підприємство, але для цього потрібно кошти, приміщення. Це вже інший формат. Поки що так. Хлопці вдячні за супи, кажуть: «Добріших не пробували». А мене це мотивує, хочеться ще більше їм допомагати і підтримувати. Питаю: «Що вам ще треба?» У відповідь: «Кулемет!». Виготовлену продукцію приношу пані Мирославі. Раніше було по різному: хлопці самі забирали, або відправляла Новою Поштою. І треба, щоб вдома постійно був запас, бо можуть зателефонувати і сказати: «Ми приїдемо через годину, другу». Тож, стараємося, щоб у нас завжди все було».
ВОЛОНТЕСЬКА ЗГУРТОВАНІСТЬ
«Дякуємо нашим захисникам за наш захист! Гарно коли волонтери співпрацюють між собою», – говорить Мирослава Лисенко. Соціальна згуртованість допомагає у спільній справі. Волонтери об’єднуються, щоб бути мобільнішими і ефективнішими у різноманітних ситуаціях. Мирослава вдячна за допомогу своїм колегам Дмитру Каніщеву, Вадиму Линнику, Олегу Погорєлову, команді Володимира Кучерявого,родинам загиблих захисників Охтирщини, волонтерським осередкам Малої Павлівки і Чернеччини, БФ «АХІЛ» і ТОВ Аскольд Сервіс».
ВДЯЧНІСТЬ
Олександр НЕСТЕРЕНКО, генерал-майор, заступник командувача Сухопутних військ ЗСУ: «Завдяки вашій активній позиції і невтомній праці досягаються важливі результати, які допомагають країні вистояти у боротьбі за своє майбутнє… Ваша діяльність є важливим внеском у формування сильного та єдиного українського суспільства»
БІЙЦІ 93 ОМБР на Курахівському напрямку:
«Ми дуже вдячні вам за допомогу!. Бажаємо здоров’я. Слава Україні!». Таких побажань у групах «Павучків» дуже багато, і місця не вистачить, щоб записати в одній публікації.
1 березня Мирослава Лисенко приймала вітання із днем народження: «Скільки тепла і любові отримала від вас у свій день народження, що зрозуміла живу недаремно. Ціную кожного, дякую кожному!!! Ми неодмінно переможемо!».
Джерело: “vorskla1930“
Новину створено за матеріалами сайту “vorskla1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “vorskla1930“.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь