До вашої уваги переклад українською статті “The World Watches Trump 2.0. Is the U.S. Under Trump Ukraine’s Ally, Mediator, or Opponent?”, автор – Беньямін Боббе, керівник відділу Центральної та Східної Європи Фонду Ганнса Зайделя.
Стаття була опублікована в інформаційному бюлетені “Глобальні перспективи”, який отримують зацікавлені особи з понад країн-учасниць проектів міжнародного співробітництва та співробітництва у сфері розвитку Фонду Ганнса Зайделя у понад 70 країнах світу.
Стаття написана для передовсім неукраїнської аудиторії, щоб проілюструвати політику та підхід нової адміністрації США до України та реакцію всередині країни. Проте ми зробили переклад, щоб в Україні краще розуміли бачення цих проблем серед нашого головного на сьогодні союзника в Європі.
Другий термін Трампа несе невизначеність для України. Чи залишаться США союзником, чи виступатимуть посередником, чи перетворяться на опонента? Оскільки гарантії безпеки залишаються примарними, а тиск на Зеленського зростає, Україна стоїть перед складним вибором у мінливому глобальному ландшафті.
Ще на ранніх етапах своєї президентської кампанії Дональд Трамп стверджував, що якби він був президентом у той час, війна в Україні ніколи б не розпочалася. Він також стверджував, що міг би вирішити конфлікт протягом “24 годин”. Хоча він перестав згадувати цей термін після свого обрання, Трамп продовжував просувати ідею швидкої угоди про припинення війни – угоди, яка, як очікували спостерігачі, вимагатиме поступок з обох сторін, можливо, включаючи територіальні, фінансові, військові і навіть культурні компроміси.
В Україні та серед її прихильників – як серед тих, хто приймає рішення, так і серед пересічних громадян – виникло багато запитань. Наскільки наполегливо Трамп наполягатиме на своїй угоді і на які ризики він готовий піти? Занадто агресивні дії можуть призвести або до невдалої спроби, або до нестійкого миру. Чи не відсторониться він від Європи і не залишить Україну, порушивши неписане правило “нічого про Україну без України”?
Експерти також поставили під сумнів те, що Трамп недооцінює складність конфлікту і переоцінює готовність обох сторін – як агресора, так і жертви – припинити трирічну війну. Одна сторона бореться за свій суверенітет і виживання, тоді як інша, схоже, не відчуває внутрішнього чи зовнішнього тиску, щоб припинити свою агресивну війну, незважаючи на великі втрати і лише незначні територіальні здобутки після початкової фази конфлікту.
Враховуючи позитивні коментарі Трампа на адресу Володимира Путіна, його відкриту симпатію до сильних авторитарних лідерів, а також його особисті проблеми з Володимиром Зеленським, пов’язані зі спробою примусу у 2019 році, що призвела до його імпічменту, чи буде він надавати перевагу агресору, а не жертві? Наразі відповідь на всі ці питання видається ймовірним “так” – або, можливо, навіть просто “так”.
Позиція України щодо мирної угоди: довгий шлях до поступок
Від початку незаконного вторгнення Росії в лютому 2022 року Україна, як жертва, рішуче виступала проти будь-яких поступок. Однак незабаром будь-якому уважному спостерігачеві стало зрозуміло, що ключовим інтересом для України було забезпечення гарантій того, що Росія не нападе знову – це було conditio sine qua non для будь-якої мирної угоди. Українці на власному досвіді переконалися, що Мінські домовленості після окупації Росією Криму та вторгнення на Донбас у 2014 році не змогли зупинити експансіоністську політику Путіна.
Виходячи з публічного дискурсу Трампа та його характеру бізнесмена і торговця, уряд Зеленського швидко передбачив, що він не захоче надавати гарантії безпеки. Вони вважали, що будь-які зусилля, спрямовані на те, щоб змінити його думку, вимагатимуть потужних фінансових стимулів – взаємовигідної економічної угоди для обох сторін. Як наслідок, український уряд, спираючись на публічні заяви сенатора Ліндсі Грема, просував ідею “мінеральної угоди” в обмін на тверді гарантії безпеки, в ідеалі – членство в НАТО, як найбільш ефективний і економічно вигідний спосіб захисту України. Ця пропозиція була частиною “Плану перемоги” Зеленського, який він особисто представив Трампу на ранніх етапах президентської кампанії 2024 року у вересні.
Громадська думка в Україні змінилася від переважної більшості, яка виступала проти будь-яких поступок протягом перших двох років війни, до більш прагматичної позиції у 2024 році, підтримуючи ідею заморожування конфлікту. Однак серед українського народу залишається сильне переконання, що боєздатна армія є необхідною, українська територія не повинна бути віддана де-юре Росії, і що Путіну не можна довіряти (опитування SunFlowerSociology, 02/2025).
З іншого боку, хоча довіра до президента Зеленського дещо знизилася, вона залишається високою (КМІС, опитування 02/2025). Його рейтинг схвалення впав з дуже високих 77% у грудні 2023 року до 52% у грудні 2024 року. Однак в останньому опитуванні він зріс до 57%, що все ще вище, ніж до повномасштабного вторгнення (37%). Схвалення Зеленського також вище, ніж у більшості європейських лідерів і президента США Трампа.
Політика Трампа щодо України: Ключовий елемент фундаментальної зміни політики?
Промова віце-президента США Джей-Ді Венса на Мюнхенській конференції з безпеки в середині лютого 2025 року викликала здивування серед європейських та українських учасників. Вона підкреслила глибокий розкол, створений адміністрацією Трампа. Примітно, що Венс навіть не торкнувся війни Росії проти України, ставлячись до неї так, ніби вона була лише виноскою – або не варта згадки, або приватне питання, яке має бути вирішене між двома наддержавами.
У своїй першій офіційній реакції на пропозицію Трампа припинити війну шляхом прямих переговорів з Росією Зеленський заявив, що Україна потребує США “не як посередника, а як прихильника”. Однак перший проект угоди про мінеральні ресурси викликав тривогу в Україні. Початкова пропозиція вимагала рідкоземельні та інші корисні копалини на вражаючу суму 500 мільярдів доларів США за вже надану військову допомогу та фінансову підтримку. Це було сприйнято українською громадськістю як розмінна монета і грабіж, як угода колоніального типу. Це забезпечило б США, поряд з Росією, вихід з конфлікту фінансовим переможцем на шкоду Україні.
Відомий український журналіст і військовий експерт Ілля Пономаренко у своєму дописі в соціальній мережі “Х” пропонує свій погляд на події, який відображає розчарування, яке відчувають багато українців:
“Думаю, це перший випадок в історії людства, коли країна, яка бореться за своє виживання проти великого агресора, змушена партнером, який не воює, платити репарації версальського типу за військову допомогу, яка раніше надавалася цілеспрямовано і безоплатно через надзвичайну загрозу міжнародній безпеці з боку агресора.”
Цим подіям передувала безпрецедентна кампанія проти України та президента Зеленського, спрямована на посилення тиску на українську владу шляхом прийняття основних наративів і тез Кремля. До них належать завідомо неправдиві заяви Трампа про те, що Україна розпочала війну, що президент Зеленський має лише 4% рейтингу підтримки, що він є “диктатором без виборів” і що нові президентські вибори мають відбутися навіть у воєнний час. Трамп також неодноразово стверджував, що уряд США інвестував 350 мільярдів доларів на підтримку, тоді як Європа вклала значно меншу суму, значна частина якої була надана у вигляді кредитів. Проблема: все це не відповідало дійсності.
Візит Зеленського до Вашингтона: Очікують на гарантії безпеки
Нещодавній візит Зеленського до Вашингтона та прес-конференція в Овальному кабінеті висвітлили розбіжності та конфлікти перед камерами. Міжнародні спостерігачі задавалися питанням, чи була це просто дискусія, яка вийшла з-під контролю, чи заздалегідь спланована “засідка”. Більшість українців вважали, що це було останнє, спрямоване на послаблення позицій Зеленського і, зрештою, усунення його з дороги. Трамп, Венс і Грем закликали Зеленського піти у відставку, якщо він не бажає продовжувати, що викликало обурення в Україні та підвищило його рейтинг на 5 відсоткових пунктів, що відображає сильну підтримку українцями свого президента в цій ситуації.
В результаті, візит був призупинений, і не було досягнуто жодної домовленості щодо підписання угоди про видобуток корисних копалин. Нова угода, що передбачала створення інвестиційного фонду для України, була більш обґрунтованою, пропонуючи співвласність і відсутність претензій на минулу допомогу, але вона все ще не задовольняла головну вимогу – гарантії безпеки, оскільки існує стійкий брак довіри до Путіна. 66% українців переконані, що метою Росії у війні є повна окупація України, знищення її державності або фізичний геноцид українського народу (КМІС, опитування 02-03/2025). У цьому контексті важливо зазначити, що Росія досі не запропонувала жодних заходів зі зміцнення довіри та не продемонструвала жодної готовності йти на поступки.
Значення цих подій і розвитку подій важко переоцінити. Дії та заяви американської адміністрації мають значний вплив в Україні та за її межами, сприяючи формуванню уявлення про те, що її основні цілі виходять за рамки вирішення російської війни в Україні. Це потенційно може призвести до формування американсько-російського альянсу, заснованого на взаємних економічних та безпекових інтересах, відсуваючи на другий план Європу та ігноруючи ключові вимоги України щодо правосуддя, репарацій та гарантій проти повторення.
Після двох нещодавніх рішень президента Трампа тимчасово припинити будь-яку військову та фінансову допомогу Україні, а також розвідувальну співпрацю, яка фінансується за рахунок життів українських солдатів і цивільних осіб, і стати на бік Росії, Білорусі та Північної Кореї під час голосування в Організації Об’єднаних Націй проти резолюції, яка засуджує дії Москви і підтримує територіальну цілісність України, зростає консенсус щодо того, що Україна тимчасово втратила свого найвагомішого союзника на користь самопроголошеного посередника, який тепер діє як опонент.
Залишити відповідь