“Соціальна згуртованість – важлива для громади взагалі, а під час війни, вона критично важлива”. — І один у полі воїн. Та якщо він не один, а ціла команда згуртованих людей, які роблять спільну справу, то результат швидший, більший, ефективніший», — впевнена Наталія Ярова, підприємиця і волонтерка.
У матеріалі піде мова про волонтерське об’єднання “Горлиця”, що почало свою діяльність у грудні 2023-го року. Але у кожного учасника об’єднання — своя особиста волонтерська дорога, та врешті, всіх їх об’єднала спільна справа. Сьогодні вони розповідають кожен свою історію про те, що їх об’єднало.
НАТАЛКА ЯРОВА, волонтерка, директорка магазину мережі «Prostor»:
— Я – неофіційна волонтерка, я – за покликом душі. Моя волонтерська діяльність почалася з перших днів повномасштабного вторгнення росіян, а точніше, після того, як трапилася біда у нашій військовій частині. Було багато поранених, травмованих, і в лікарні стався колапс, а в нашому магазині є потрібні речі. Я не могла стояти осторонь біди, тому зателефонувала до керівника своєї компанії із проханням дозволити взяти необхідні речі для потреб лікарні за свої кошти. На що отримала відповідь: «Беріть автівку і завантажуйте всім, що потрібно для лікарні». Це було так необхідно для наших хлопців! Потім мені зателефонували полтавські волонтери, запитали, яка допомога потрібна і треба було узгодити питання з військовими на блокпостах. Так із Полтави прибула перша машина гуманітарної допомоги. Я, в свою чергу, зв’язалася із міським головою Павло Кузьменком, як бути із допомогою. «Все на лікарню». Наступного разу полтавчани направили три автівки із гуманітарною. Так зав’язалася наша співпраця із полтавським волонтерським центром. І вони раз у тиждень направляли допомогу в охтирську лікарню.
Коли на Харківщину почався великий наступ, коли бомбили Північну Салтівку – треба було допомагати нашим сусідам. Зв’язалася із харківськими волонтерами, збирали і надавали допомогу постраждалим цивільним і пораненим у госпіталь. У мене був крик душі. І я познайомилася із харківським волонтерським осередком Олени Дерев’янко. Разом налагодили метод передачі необхідних речей через рейсові міжміські маршрутки, автобуси. У результаті такої соціальної згуртованості та довірі виникає обмін.
Так почалася моя волонтерська діяльність. Було зрозуміло, що соціальна згуртованість має важливе значення у такий тяжкий для країни час. Разом – ми сила. І все базується на довірі. В Охтирці уже активно діяли волонтерські осередки у різних куточках міста. У центрі у своєму магазині «Чайкоффський» Геннадій Порохня організував навколо себе людей, і невдовзі його магазин перетворився на гуманітарний штаб, в якому утворився склад консервації, різноманітних харчів, предметів гігієни і всього необхідного для військових на різних напрямках. Заклики щодо збору коштів, конкретних речей відбувалися через соцмережі. Мешканці міста слідкували і активно відгукувалися на потреби військових. Також я тісно співпрацюю із волонтерами Максимом Дорошенком і Дар’єю Марченко. Так відбувається соціальна згуртованість громади.
А вдома у мене сімейний волонтерський осередок, у якому задіяні мої батьки, донька, куми, сестри, знайомі. Ми постійно щось готуємо смачненьке для наших військових. І моя домівка схожа на переробний цех, де вариться, печеться, ріжеться, сушиться, пакується. Мій тато просить роботи, щоб хоча б якось допомогти. Наші захисники потребують уваги і піклування, і те, смачненьке їм насамперед пахне домівкою. І ми стараємось, бо вони ж наші захисники. Нещодавно військові приїхали по окопні свічки. І таке робимо.
Із грудня 2022 року я допомагаю на плетінні сіток. Тоді я прочитала на ФБ заклик Гени Порохні: «Люди, що ви сидите вдома? Приходьте плести маскувальні сітки!». І я вирішила, що після 17.00, після роботи в магазині можу долучитися до такої важливої справи. Так я «вплелася» у дружній колектив плетільниць. Вони такі ідейні! Вони не просто плетуть, вони вкладають свою душу у кожну смужку, і потрібно, щоб енергетика у сітку закладалася добра. Тому вирішили до кожної сплетеної сітки чіпляти обереги: малесенький молитовник і логотип «Охтирка – місто-герой». Коли сітка виходить із ладу, бійці забирають свої обереги-молитовники у кишеню. І це допомагає вистояти, витримати, вижити. Бо наша сила у вірі.
І коли привозиш хлопцям, нашим захисникам, те, що потрібно, і бачиш радість у їхніх очах і те, що їм приємно, що про них піклуються, то хочеться зробити ще більше, аби тільки вони вижили і втрималися. Так я познайомилася і подружилася із багатьма військовими. Багато молодих, вони ставляться до мене з повагою, а я люблю їх, як своїх дітей, материнською любов’ю. Буває, що військові приїжджають в Охтирку у відрядження, телефонують, просять допомоги. Я телефоную своїм дівчатам, пишу у вайбер у групу «Горлиця», що треба накормити наших військових, знайти житло… І процес починається. Дуже приємно почути подяку від військових. Прапор 93 ОМБР із подяками і побажаннями військових висить у нашому магазині. Це не просто сувенір – це символ нашої єдності та підтримки, яка ніколи не зникне поки ми разом. Цей прапор для нас – нагадування про силу та мужність наших захисників. І ми обіцяємо. Що будемо підтримувати їх на кожному кроці. Ось вам і важливість соціальної згуртованості під час війни.
Боєць з “РУБпАК”, військовий 93 ОМБР «Холодний Яр»:
— Дівчата бережіть себе. Дякую вам за безцінну підтримку. Наступного разу привезіть «шуби», дуже смачна.
ГЕННАДІЙ ПОРОХНЯ, наразі служить у війську, захищає Україну. Ще півроку тому був активним волонтером, блогером, підприємцем:, організовував збір різноманітної гуманітарної допомоги, мистецькі аукціони, співпрацював із українськими відомими артистами і благодійним фондом Сергія Притули, щоб гуртом зібрати кошти на військову техніку. Люди йому довіряли, навіть діти збирали кошти на імпровізованих блокпостах. І охтирчани-біженці із-за кордону теж долучалися до збору коштів на військову техніку. Наприклад. художниця Ольга Нестеренко надіслала кошти, зібрані на її виставці картин у Франції. І військові були вдячні:
— Будь-яка техніка на фронті завжди важлива. Автомобілі та дрони для ЗСУ – це мобільність, швидкість, підвіз боєприпасів – це 100%-ва користь. Допомагайте. Вірте. Тримаймося. Слава Україні!
ЛЮБОВ ЩЕРБИНА, пенсіонерка:
— Раніше, до пенсії я працювала у колгоспі, була і дояркою і завфермою. А в молодості жила в Уссурійську і працювала на танковому заводі. Хто б міг подумати, що ті танки підуть на моїх дітей? У мене три рідних чоловіка в окопах: зять і два онука. Серце крається за них. Як же я можу стояти осторонь. Катя Рогальська, моя подруга, повідомила, що потрібна поміч по плетінню маскувальних сіток у ТЦ «Славна». Я відразу туди й поїхала. Це було, здається, у грудні 2022 року. І так я тут дотепер ось уже третій рік. Правда посезонно, бо на огородний сезон вправляюся вдома. У нас дружний колектив. А місце для плетіння називається «Кімната сміливих господинь». Ми живемо однією родиною, і переживаємо разом за всіх наших дітей і онуків.
МИКОЛА МАЗУРИК, пенсіонер:
— Я на сітках разом із своєю дружиною Лідією із гуртом «Горлиця». Коли сталася біда, почалася велика війна, я включився до збору допомоги, шукав де що треба, що в нас є возив по різним місцям збору. А потім на ФБ побачив клич щодо маскувальних сіток. Так ми з дружиною тут по сей день. Регулярно стараємося плести якісні сітки. Так раділи, коли сплели перші сітки. А вже перевалило за тисячу. А запити на сітки не зменшуються.
ЛІДІЯ МАЙЄР, пенсіонерка:
— Я охтирчанка, працювала на хлібокомбінаті. 25 років прожила в Сумах, опікувалася хворою сестрою. Війна застала мене вдома в Охтирці. Якось донька приходе з роботи й каже: «Мамо сітки немає кому плести». І я прийшла на поміч. Тепер тут цілими днями. В колективі піднімається самооцінка, ти забуваєш скільки тобі років, що в тебе щось болить, треба зранку вставати і бігти на маршрутку. Я тут можу дівчатам вірші декламувати. Можу сказати, що в Охтирці – люди титани. Наприклад, Наталя Казьміна, на хлібокомбінаті працює. Вона у ті жахливі дні бігла під обстрілами й вибухами на роботу. Дехто дивувався із її сміливості. А що робити? Людям потрібен хліб.
СВІТЛАНА ПОНОМАРЕНКО:
— Я тут уже другу зиму, хочеться допомогти і бути корисною. Дома робота завжди є, коли встигнеш, коли ні, не так страшно – зробиться іншим разом. А тут треба обов’язково встигнути допомогти нашим захисникам. Ми вже тут згуртувалися. Є про що поговорити – політика, останні міські новини. А про огородні моменти нам Микола Іванович розповідає, це його хобі і він багато знає. Микола Іванович – наш раціоналізатор. Установки на сітки піддивився у волонтерів-західняків. Чоловіча допомога тут теж потрібна.
КАТЕРИНА ЛЕСЬКІВ:
— Ми назвали свою групу «Горлиця». Я тут із грудня 2023 року. На ФБ побачила оголошення про допомогу. Дуже проникливий заклик був. А сітки – треба, треба, треба. Тому я тут за покликом душі».
Вся Україна потерпає від російської агресії. Ворог не дає спокою Сумщині, руйнує наші міста і села. Під постійними обстрілами Велика Писарівка. А 8 березня, як і в 2022 році, росіяни знову зробили «подарунок» охтирчанам – зруйнували школу.
«… Віримо в наші ЗСУ. Тримаймося разом. Захищаємо разом. Правда за нами. Слава Україні!», – слова підтримки від Святослава Вакарчука, записані ще в 2022 році.
Джерело: “vorskla1930“
Новину створено за матеріалами сайту “vorskla1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “vorskla1930”.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь