Російсько-українська війна перетворила значну частину українського фронту на позиційне протистояння, схоже на конфлікти середини XX століття. В таких умовах класична оборона – сидіння у траншеях і лише реагування на атаки – часто призводить до великих втрат і ризику проривів ворога. Водночас досвід цієї війни показав, що перехід до активної оборони, зокрема із залученням штурмових підрозділів, дає змогу успішніше стримувати наступи.
Спеціально підготовлені штурмові загони можуть не тільки утримувати позиції, а й раптово контратакувати противника, вибиваючи його із займаного плацдарму або змушуючи перекидати сили на уразливі ділянки фронту. Тактика «малої війни» в обороні – дії мобільних штурмових груп – стала особливо актуальною в сучасних умовах і вже довела свою ефективність. Ця стаття аналізує, яку користь приносить перехід на використання штурмових підрозділів в оборонних операціях, на прикладах підрозділів ЗСУ (33 ОШП, 225 ОШП, 425 ОШП), порівнює цей підхід із традиційною позиційною обороною, розглядає історичні аналогії та включає думки експертів і військових.
Роль штурмових підрозділів у поточній війні
Українські Сили оборони під час повномасштабного вторгнення створили низку окремих штурмових підрозділів, покликаних діяти нестандартно й агресивно навіть у оборонних боях. Яскравими прикладами є 33-й, 225-й та 425-й окремі штурмові полки (раніше батальйони). Їхній бойовий шлях показує, як штурмові частини посилюють оборону через активні дії.
33 ОШП (33-й окремий штурмовий полк) було сформовано наприкінці 2023 року як батальйон, що вже за кілька місяців зазнав боїв на Харківщині, на кордоні з Курською областю РФ та на Донеччині.
33-й окремий штурмовий полк (ОШП) є одним із найбільш ефективних штурмових підрозділів Збройних Сил України. Полк був введений в дію директивою Міністра оборони України та Головнокомандувача ЗСУ від 22.12.2023 № 321/124/дск. Його засновник, Валентин Манько, має нагороду Герой України та особисто вкладає власні кошти у розвиток підрозділу.
З моменту створення 33-й ОШП взяв активну участь у найзапекліших бойових діях, демонструючи високу ефективність та маневреність у виконанні завдань. Основні етапи бойового шляху підрозділу включають:
- Харківська операція: штурм села Глибоке, оборона Липців, бої за Вовчанськ та Вовчанський агрегатний завод.
- Курська операція: наступальні дії в районах Суджи, Рубанщини, Михайлівки, Мирного, Кругленького, Крем’яного, Ольгівки та інших населених пунктів.
- Донецький напрямок: участь у тактичній групі “Покровськ”, штурми населених пунктів Дальнє, Петрівка, Зелене, бої поблизу Новотроїцького, Новопустинки, Іванівки, Нового Комара та Піщаного.
- Повернення на Харківський напрямок: Лиман, Куп’янськ.
- Повернення на Курщину та бої проти північнокорейських військ.
- Повернення на Донецький напрямок у найбільш складний період.
33-й ОШП розпочав свій бойовий шлях у складі ОТУ “Харків”. Підрозділ здійснив штурм села Глибоке, після чого брав участь у обороні Липців. Визначальним моментом операції стала участь у штурмах агрегатного заводу міста Вовчанськ, що дозволило суттєво ускладнити логістику ворога та позбавити його стратегічно важливого об’єкта.
За бездоганне виконання завдань у Харківській операції багато бійців 33-го ОШП були нагороджені державними відзнаками.
Під час Курської операції 33-й ОШП входив до складу ОТУ “Сіверськ” і виконував штурмові дії в районах Суджи, Рубанщини, Михайлівки, Мирного. Бійці 33-го стали першими українськими військовими, що зайшли в Суджу, відкриваючи новий фронт на території РФ.
В ході операції підрозділ виконував активні наступальні та зачистні операції в Мартинівці, Руському Порєчному, Калинівці, а також відбивав ворожі штурми в Журавлях і Камишевці. Після цього штурмовики 33-го полку провели активні наступальні дії в районі Нового Путі та Веселого, закріплюючи здобуті позиції.
У Курській операції особливо проявилася тактика маневрених груп: українські війська застосовували аеророзвідку та удари артилерії перед тим, як штурмові групи заходили у ворожі позиції. Завдяки високій координації підрозділ ліквідував значні сили ворога, включно з північнокорейськими військовими, які вели бої за старими радянськими доктринами – без маневру, просто рухаючись вперед.
Після Курської операції 33-й ОШП вирушив на Донецький напрямок, де продовжив виконання бойових завдань. На передовій підрозділ діяв у складі тактичної групи “Покровськ” і брав участь у штурмах села Дальнє, населених пунктів Петрівка та Зелене. Завдяки злагодженим та рішучим діям штурмовики змогли прорвати ворожі лінії оборони.
Крім того, 33-й ОШП активно здійснював наступальні дії поблизу Новотроїцького та Новопустинки, методично просуваючись вперед, незважаючи на щільний вогонь противника. Висока мотивація, вишкіл і бойовий досвід дозволили полку утримати ініціативу та завдати ворогу значних втрат.
Згодом підрозділ повернувся до Харківської області, де продовжив виконання завдань на Лиманському та Куп’янському напрямках.
Ключові фактори успіху 33-го ОШП
- Комплексний підхід до штурмових дій: ефективна взаємодія з БПЛА, артилерією, мінометами та іншими підрозділами.
- Гнучкість та маневреність: швидке переміщення підрозділу між напрямками бойових дій дозволяє ефективно реагувати на загрози.
- Професійний підхід до підготовки особового складу: жорсткий вишкіл і акцент на тактичну ініціативу.
Один із наявних у відкритих джерелах прикладів дій штурмовиків цього підрозділу – успішна операція із захоплення бліндажа російських окупантів на Харківщині.
До атаки вони підійшли комплексно: спочатку артилерія та безпілотники придушили вогневі точки ворога, дрони коригували удари і координували піхоту, після чого штурмова група швидко зблизилась з опорним пунктом. Українські вояки закидали бліндаж противника ручними гранатами, не даючи ворогу підняти голову, та вибили його із укріплення.
Водночас штурмовикам довелося відбивати контратаки – ворог намагався повернути втрачену позицію, але бійці 33 ОШП утримали її навіть під натиском і стали фактично польовим полком ще до офіційного переформатування.
Цей епізод показує цінність штурмових дій в обороні: замість пасивного очікування удару штурмовий підрозділ превентивно знищив опорник противника, покращив своє тактичне положення і зірвав ворожі плани. Визнанням ефективності 33-го батальйону стало його розширення – у грудні 2024 року він офіційно став 33-м штурмовим полком, що відкриває більше можливостей для посилення бойових спроможностей підрозділу, як відзначило командування частини.
Засновником та командиром підрозділу ще з часів створення є Герой України Валентин Манько, який пішов на війну добровольцем ще у 2014 році та ще тоді випробував і довів ефективність застосування малих тактичних штурмових груп. Зараз він працює над масштабуванням цього досвіду та вдосконаленням.
225 ОШП (225-й окремий штурмовий полк) є одним із найяскравіших прикладів еволюції оборонного підрозділу у наступально-оборонний. Його було створено ще на початку вторгнення, 8 березня 2022 року, як 225-й батальйон територіальної оборони Харкова. Спочатку це були добровольці, що боронили рідне місто, але менш ніж за рік частина перетворилася на окремий штурмовий батальйон у складі Сухопутних військ
На рахунку цього підрозділу – запеклі оборонні бої під Бахмутом та Часовим Яром, а також утримання критично важливої “дороги життя” до Авдіївки. Зокрема, у лютому 2024 року 225-й батальйон обороняв село Ласточкине під Авдіївкою і не дав ворогу перерізати останню комунікацію до міста. За відгуками, бійці 225 ОШБ проявили стійкість і врятували ситуацію на цьому напрямку. Більше того, у травні 2024 штурмовики 225-го змогли захопити трофей – новітній російський танк Т-90М “Прорив”, скориставшись імовірною помилкою екіпажу ворога. Вилучення цілого боєздатного T-90М свідчить, що українські штурмові групи здатні переходити від оборони до рішучих атак навіть проти бронетехніки противника.
Значну роль 225 ОШБ відіграв і в обороні на флангах Бахмута. Відомо, що підрозділ кілька місяців бився на бахмутському напрямку, а в липні 2024 року його бійці разом із морською піхотою вийшли з 70-денної напівоточеної ситуації поблизу Часового Яру. Тримати кругову оборону протягом 70 днів і зрештою вирватися – виняткове досягнення, яке підкреслює високий моральний дух і злагодженість штурмовиків. Після відновлення сил улітку 2024 року батальйон значно розширив особовий склад. Вже у серпні 2024 командування залучило 225-й окремий штурмовий батальйон до зухвалої операції за межами України – рейду в Курську область РФ. Підрозділ діяв як загін прориву, з перших днів операції прорвавши оборонні рубежі противника і заглибившись на територію Росії. 6 серпня 2024 року штурмовики 225-го перейшли кордон, взявши під контроль прикордонне село Дар’їно. Вони діяли швидко і рішуче: вже 11 серпня бійці 225 ОШБ захопили групу з ~8 російських військових – імовірно цілий командний пункт російського батальйону. Також в ході рейду штурмовий підрозділ «Чорний Лебідь» (ударна група в складі батальйону) вибив кадирівців та оголосив про звільнення ще одного населеного пункту – Любимівки Курської області.
На початку лютого 2025 року цей штурмовий батальйон було офіційно реорганізовано в 225-й окремий штурмовий полк – за три роки війни підрозділ виріс із загону тероборони до полку безпосереднього підпорядкування Командуванню Сухопутних військ. Такий шлях свідчить про величезну довіру керівництва ЗСУ до формату штурмових частин.
425 ОШП «Скала» (425-й окремий штурмовий полк) починався як добровольчий розвідувально-штурмовий загін і також став у нагоді саме в оборонних операціях. Підрозділ «Скала» було сформовано в 2022 році, він спеціалізувався на аеророзвідці та штурмі. Вже у вересні 2022 бійці «Скали» відзначилися під час Слобожанського контрнаступу – одними з перших увійшли до звільнених населених пунктів Бражківка та Ізюм на Харківщині. Досвід в глибинній розвідці і раптових атаках, набутий тоді, стане їм у пригоді й надалі. У 2023-2024 роках 425-й окремий штурмовий батальйон активно діяв на Донеччині. Зокрема, в липні 2024 штурмовики «Скали» провели низку блискавичних операцій в районі Вугледара та Торецька. На Вугледарському напрямку група батальйону на бойовій машині M2 Bradley здійснила нічний рейд у глиб позицій окупантів. Завдавши стрімкого удару, вони вибили ворога з опорного пункту: двох росіян було ліквідовано, вісім взято у полон.
Восени 2024 року 425-й батальйон продовжив активну оборону на півдні Донеччини. 7 грудня 2024 року його бійці раптовою контратакою очистили від окупантів село Роздольне біля Великої Новосілки – знищили російську штурмову групу й узяли двох полонених. Ця локальна наступальна дія в межах оборонної операції не лише відкинула ворога, а й поліпшила тактичне положення української сторони на цьому відтинку фронту. В грудні 2024 штурмовики «Скали» здійснили ще одну важливу операцію на Донеччині: вибили противника з села Шевченко неподалік Покровська. Російські війська намагалися закріпитися в цьому населеному пункті, аби створити плацдарм для наступу в напрямку Покровська. 425-й батальйон, задіявши піхоту на бронеавтомобілях M1117 та танки, провів успішний штурм і очистив Шевченко від ворожих підрозділів
. Тим самим було усунуто загрозу для важливого логістичного центру – міста Покровськ. На початку 2025 року батальйон «Скала» також отримав підкріплення (зокрема танки Leopard 1A5 та додаткову артилерію) і був розгорнутий у полк. Фактично українське командування перетворило 425 ОШБ на ще одну ударну одиницю рівня полку, враховуючи його значний внесок у стримування ворога на південному фронті.
Отже, у кожному наведеному випадку штурмові підрозділи діяли як “вогнева бригада” оборони: коли регулярні частини стримували масований натиск, штурмовики переходили в контратаку на окремих ділянках, вибиваючи ворога з опорних пунктів або навіть заходячи в його тил. Це зривало плани противника щодо наступу і змушувало його втрачати ініціативу. Бойові досягнення 33-го, 225-го та 425-го штурмових підрозділів – захоплені опорні пункти, трофейна техніка, десятки полонених – наочно демонструють користь активної оборони. Не випадково ці батальйони були посилені й розширені до полків. Командування ЗСУ все більше переконується, що формат окремих штурмових частин виправдав себе на практиці, особливо в найважчих районах фронту. Від Харківщини до Донбасу штурмовики стали тією гнучкою силою, яка може змінити хід оборонної операції.
Порівняння з іншими підходами оборони
У традиційній воєнній науці оборона часто сприймається як пасивна фаза: війська займають укріплені рубежі, риють окопи, мінують підступи і очікують на атаку супротивника. Така позиційна оборона була характерною для Першої світової війни і частково для Другої – вона дозволяє виснажувати ворога на підготовлених рубежах, але має й суттєві недоліки. Коли противник має чисельну перевагу чи потужну артилерію, статична оборона може бути прорвана або оточена. Український досвід перших місяців вторгнення показав, що просто “триматися до останнього” без маневру може призвести до оперативного оточення (як це сталося, наприклад, в червні 2022 року під час боїв за Сєвєродонецьк-Лисичанськ). Тому командування ЗСУ шукало шляхів зробити оборону більш гнучкою і проактивною. Власне, створення окремих штурмових підрозділів і стало відповіддю на цей виклик.
Активна оборона із застосуванням штурмових груп якісно відрізняється від пасивного утримання лінії. По-перше, вона передбачає постійний пошук вразливостей у бойових порядках противника. Якщо ворожі штурмові дії зосереджені на одній ділянці, українські сили можуть контратакувати на іншій, де ворог ослабив прикриття. Наприклад, під час оборони Бахмута в 2023 році нашим військам доводилося маневрувати резервами, аби не дати ворогу прорватися через фланги. Зараз, маючи окремі штурмові загони, ЗСУ здатні ще ефективніше здійснювати такі контрудари малими силами. По-друге, штурмові підрозділи на обороні значно підвищують непередбачуваність для ворога. Російська армія звикла спиратися на вогневу перевагу: спершу артилерія зрівнює з землею передові траншеї, а тоді піхота і танки просуваються вперед. Але коли їм протистоять мобільні українські групи, що раптово атакують у відповідь, ефект масованого артудару нівелюється. Противник змушений постійно оглядатися на власні фланги і тил. Як наслідок, темп його наступу сповільнюється або й взагалі зупиняється.
Порівняльна ефективність двох підходів особливо помітна, якщо згадати ситуації, де оборонці діяли лише пасивно. За часів Першої світової війни “сидяча” оборона призводила до багатомісячних тупикових боїв на кшталт Верденської битви. У Другій світовій війні радянські війська в 1941 році, дотримуючись жорсткої оборони без відходу і маневру, потрапляли в оточення (наприклад, під Києвом) – через це втрачали цілі армії. Натомість німецьке командування розробило концепцію гнучкої оборони: коли перша лінія укріплень не витримувала, оборонці відходили на наступні рубежі, але негайно кидали в бій невеликі штурмові загони контратаки. Історичні дослідження свідчать, що вермахт “відмінно проводив локальні контратаки, швидко відбиваючи села і позиції, захоплені противником; знов і знов невеликі групи німецьких військ ефективно блокували наступ значно більших сил союзників”.
Саме такий підхід – негайна контратака малими ударними групами – ліг в основу й сучасної української активної оборони.
Штурмові підрозділи, діючи в обороні, додають маневреності на полі бою. Якщо звичайна піхотна бригада повинна тримати фронт суцільною лінією, то наявність приданих штурмових рот чи батальйонів дозволяє створювати мобільний резерв, готовий до рейду чи флангової вилазки. Практика показала, що це рятує життя і техніку. Наприклад, коли ударна група “Чорний Лебідь” (225 ОШП) у лютому 2025 потрапила під несподіваний щільний вогонь ворога на Курщині, вона змогла організовано відійти під прикриттям БМП Bradley без втрат.
У ситуації, коли звичайна стрілецька рота могла би панічно відступити з втратами, навчений діяти гнучко штурмовий підрозділ відступив злагоджено, використовуючи бронетехніку для прикриття. Це підтверджує, що штурмові підрозділи ефективніше керують боєм навіть у кризовий момент, завдяки кращій координації між собою та з технікою.
Інша перевага активної оборони – психологічний вплив. Військовослужбовці, які знають, що в разі загрози їм на допомогу прийде свій “штурм”, почуваються впевненіше, ніж ті, хто ізольовано сидить в окопі. Зворотна сторона – деморалізація ворога, коли той бачить, що навіть переважаючи в силах, він будь-якої миті може отримати удар у фланг. Так, під час рейду 225-го батальйону в Курську область російські війська були настільки дезорієнтовані, що за свідченнями українських бійців “головним ефектом стала повна несподіванка і нерозуміння [росіянами] того, що відбувається і наскільки далеко це може зайти”.
Уявімо стан російських підрозділів, коли замість очікуваного “тихого” тилу вони зіштовхнулися з українськими штурмовиками у себе вдома – явно не найкраща мотивація продовжувати наступ деінде.
Звичайно, застосування штурмових груп не відміняє важливості інженерної підготовки оборони чи роботи артилерії. Але воно додає обороні динаміки. Якщо класична оборона – це міцний, проте нерухомий щит, то оборона із штурмовиками – це щит з мечем, яким можна несподівано вдарити у відповідь. Збалансована комбінація укріплень, вогневих засобів і мобільних штурмових загонів створює активну оборону, що вже довела свою перевагу над суто позиційною.
Історичний досвід інших країн
Ідея спеціальних штурмових частин, які діють в обороні, не нова – її зародки можна знайти ще на початку ХХ століття. Перша світова війна навчила армії тому, що окопна війна потребує прориву позицій малими мобільними групами. У 1917-1918 роках у німецькій армії з’явилися штурмові загони (Sturmtruppen), озброєні ручними кулеметами, гранатами, вогнеметами – вони використовувались переважно для наступу, але їхній досвід довів цінність спеціально навчених ударних груп. Британці та французи також формували “групи зачистки” для контратак у вирві позицій, що утворювалася після артобстрілів.
Друга світова війна дала ще більше прикладів. Обидві сторони створювали штурмові підрозділи для важких боїв. Примітно, що в оборонних операціях вони також відігравали критичну роль. Наприклад, під час битви за Сталінград (1942) радянські війська, обороняючи місто, організували спеціальні штурмові групи з найсміливіших бійців саперних частин і стрілецьких підрозділів.
Показовим історичним аналогом нинішнім подіям можна вважати так звані “штурмові загони” Червоної армії в кінці Другої світової. У 1944-45 роках, штурмуючи міста-сили німців, радянські війська формували посилені штурмові роти – 150 бійців, посилених танками (1-2 на загін), гарматами 76-мм, взводами автоматників і вогнеметників. Хоч ці загони застосовувалися в наступі (наприклад, при штурмі Кенігсберга у квітні 1945), їхня організація цікава й для оборонних цілей. Фактично це були “міні-батальйони” з власними засобами посилення, здатні автономно діяти в місті чи укріпрайоні. Сучасна російська армія, до речі, намагається копіювати цю модель: з лютого 2023 року росіяни заявляли про перехід від батальйонно-тактичних груп до “штурмових загонів” на рівні посиленої роти.
В сучасних конфліктах ідея активної оборони теж не раз підтверджувала ефективність. Ізраїль, наприклад, у арабо-ізраїльських війнах дотримувався доктрини “найкращий захист – це напад”: при обороні своїх кордонів ізраїльтяни часто завдавали превентивних ударів або локальних контратак, щоб збити наступальний порив противника. Такі дії здійснювалися мобільними бронегрупами і десантниками, які фактично виконували роль штурмових загонів.
В Іракській війні 2003-2007 років американські підрозділи, обороняючи бази від постійних нападів бойовиків, створювали “рейдові групи” – загони морської піхоти чи спецназу, які прочісували прилеглі села і знищували підготовлені позиції противника. Це значно знижувало інтенсивність атак на самі бази.
Інший приклад – Друга карабахська війна 2020 року: азербайджанська армія наступала, але вірменські оборонці могли довше втримувати позиції, коли мали власні добре навчені спецпідрозділи, що діяли гнучко. Однак Вірменія не мала достатньо штурмових мобільних груп і зрештою її суто позиційна оборона програла високотехнологічному наступу. Цей випадок став уроком для багатьох: статична оборона поступається активній, особливо коли противник застосовує малі ударні групи і дрони.
Отже, історичний досвід підтверджує: армії, які вміло поєднують оборону з локальними контратаками силами штурмових загонів, досягають кращих результатів у захисті. Нинішня війна в Україні – не виняток, а скоріше кульмінація цієї парадигми. Українські штурмові підрозділи продовжують найкращі традиції таких формувань: вони вміють і окопатися, і раптово перейти у наступ, діючи на випередження ворога. Застосовуючи історичні уроки, ЗСУ адаптували їх до сучасних умов із широким використанням БПЛА, високоточної артилерії та бронетехніки, що робить наші штурмові частини ще ефективнішими.
Думки експертів та коментарі військових
Запровадження штурмових підрозділів в структуру Сил оборони отримало підтримку як від військового командування, так і від аналітиків. Багато фахівців наголошують, що українська армія за ініціативи Головнокомандувача Олександра Сирського фактично формує нову доктрину активної оборони, яка вже показує результат.
Командири самих штурмових частин відзначають, що такий підхід істотно впливає на перебіг війни. Олег Ширяєв, командир 225 ОШП, назвав проведений його бійцями рейд у Курську область історичною подією: “За останні 400 років це один з найсерйозніших заходів на територію противника з часів Сагайдачного, виконаний українськими військами”.
Військові експерти також хвалять дії українських штурмових підрозділів. Військово-політичний оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко зазначив, що Курська операція увійде в історію, а 225-й батальйон став одним із головних ударних підрозділів цієї операції. На думку Коваленка, успіх українських штурмовиків на території РФ має і значний морально-психологічний вплив: “частина Курської області буде залишатися [під контролем України]. Інше питання – площа, бо так чи інакше росіяни матимуть просування, але до кінця року вони не зможуть повернути всі території” – заявив експерт у листопаді 2024, прогнозуючи, що українці втримають плацдарм на Курщині щонайменше до нового року. Його прогноз справдився, і сам факт багатомісячної присутності ЗСУ на ворожій землі експерти називають безпрецедентним. Це не означає, що Україна планує масштабні наступи на Росію – але показує гнучкість оборонної стратегії.
Досвідчені українські військові неодноразово підкреслювали, що ефективна оборона потребує ініціативності на нижчих рівнях. Колишній командир розвідроти 93-ї бригади Павло Святенко в інтерв’ю зазначав, що “піхотинці в окопах мають не лише відбивати атаку, а й думати, як контратакувати, якщо є шанс” (цей принцип зараз реалізують штурмові підрозділи). Інший військовий аналітик, полковник запасу Сергій Грабський, коментуючи бої на Донбасі, сказав: “Наступати ворогу стало важче, бо ЗСУ перейшли до активної оборони: контратаки малими групами не дають росіянам накопичити сили для прориву”. Такі оцінки свідчать, що українська тактика здобула визнання.
Варто згадати і моральний аспект. Боєць штурмового підрозділу «Скала» з позивним СЕМ в інтерв’ю розповідав, що перейшов із піхоти до штурмовиків, бо там “ви постійно в русі, постійно попереду, це велика відповідальність, але й результат видно одразу” (його слова передає місцеве видання про історії бійців 425 ОШБ). Інший штурмовик зазначав, що в таких підрозділах дуже високе братерство і взаємопідтримка, адже від злагодженості малої групи залежить життя кожного.
З боку міжнародних партнерів також лунають позитивні відгуки. Американські та європейські аналітики відзначають, що українці гнучко використовують надану західну техніку саме у складі штурмових маневрених груп, завдяки чому навіть обмежена кількість бронемашин (Bradley, Marder тощо) дає суттєвий ефект на полі бою. Це підтверджується даними: 225 ОШП має у своєму розпорядженні БМП Bradley, БМП Marder та бронеавтомобілі «Козак», які активно застосовуються в бойових виходах.
Підсумовуючи, думки як українських, так і іноземних експертів збігаються: перехід до активної оборони з використанням штурмових підрозділів значно підвищив ефективність дій ЗСУ. Наші бійці-«штурмовики» довели на практиці, що вміють переломити хід бою на свою користь, навіть коли формально знаходяться в обороні. А їхні успіхи – відстояні дороги постачання, відбиті атаки, знищені елітні підрозділи противника – найкращий коментар до доцільності такого підходу.
Висновки та рекомендації
Досвід війни 2022–2025 років показує, що створення спеціалізованих штурмових підрозділів і впровадження концепції активної оборони стало виправданим кроком. Українські оборонні операції значно виграли від появи гнучкого інструменту на полі бою – штурмових груп, здатних виконувати нестандартні завдання. Користь переходу на такий підхід очевидна: підвищилася стійкість оборони, зросла здатність наших військ зривати плани ворога, зменшилися втрати від прямолінійних дій. Там, де раніше під натиском доводилося відходити, тепер ми все частіше контратакуємо і повертаємо втрачене.
Для закріплення й розвитку цього успіху варто реалізувати кілька рекомендацій:
1. Створити централізоване командування штурмових підрозділів. Наразі окремі штурмові полки (33-й, 225-й, 425-й та інші) підпорядковані різним бригадам або оперативним командуванням Сухопутних військ. Доцільно сформувати єдиний координаційний центр – наприклад, Командування штурмових військ (аналогічно до Командування Десантно-штурмових військ). Це дозволить виробити єдину доктрину, стандарти підготовки та матеріального забезпечення для всіх штурмових частин. Центральне командування могло б оперативно розподіляти штурмові резерви між загрозливими напрямками. Наприклад, якщо на певній ділянці фронту очікується наступ ворога, туди завчасно скеровувалися б сили зі складу штурмових підрозділів під єдиним керівництвом. Така централізація підвищить керованість і ефективність застосування цих елітних сил.
2. Розвивати концепцію активної оборони на всіх рівнях. Необхідно, щоб принципи, які принесли успіх штурмовикам, впроваджувалися і в ширших масштабах – від взводу до бригади. Кожен командир на місці має бути навчений мислити про контрдію, а не лише утримання позиції. Для цього у програми підготовки слід додати тактику контратак малими групами, координацію з артилерією та БПЛА для контрбатарейної боротьби і підтримки штурму. По суті, активна оборона має стати офіційною доктриною Збройних Сил України. Це відповідає і підходам НАТО, де оборона завжди передбачає наявність контратакуючого резерву. В українських умовах, маючи обмежені ресурси, ми вже навчилися максимально ефективно застосовувати малі штурмові підрозділи – тепер варто масштабувати цей досвід.
3. Забезпечити штурмові частини належними ресурсами і підтримкою. Як показує практика, для успішних дій штурмовикам потрібна сучасна техніка (бронемашини, танки, легкі міномети), розвідка (дрони, засоби нічного бачення, зв’язок) та високий рівень підготовки. Держава і командування мають пріоритетно оснащувати ці підрозділи найкращим доступним озброєнням. Приклад 33-го полку демонструє, наскільки корисно дати штурмовикам бронетехніку. Так само і інші штурмові частини мають першочергово отримувати західні БТР, БМП, інженерне обладнання. Крім того, взаємодія з артилерією та авіацією – ключ до успіху штурму. Потрібно відпрацьовувати механізми прямого підпорядкування артбатареї або ударного дрона командирам штурмових груп у конкретній операції. Це вже практикується, але має стати нормою.
4. Розширити мережу підготовки штурмовиків. Необхідно готувати більше бійців і молодших командирів саме для дій у складі штурмових підрозділів. Для цього варто відкрити спеціалізовані навчальні центри або курси (можливо, на базі існуючих центрів підготовки ДШВ чи ССО). Враховуючи набутий досвід, навчання має включати штурмові дії в міській забудові, нічні рейди, взаємодію в групі 5-10 осіб, інтенсивну стрілецьку, інженерну, медичну підготовку. Також бажано переймати досвід партнерів – наприклад, вивчати тактику штурмових підрозділів країн НАТО, ізраїльського спецназу та ін. Ротація інструкторів з бойовим досвідом у навчальні центри допоможе швидше поширити культуру активної оборони серед новобранців.
5. Інтегрувати штурмові підрозділи в загальну структуру оборони. Це означає виробити чіткі механізми взаємодії між штурмовими полками і звичайними бригадами. На рівні штабів операцій має бути зрозуміло, коли і як залучати штурмовиків. Наприклад, прописати стандарти: якщо ворог прорвав першу лінію – контратаку виконує закріплений штурмовий підрозділ протягом певного часу; якщо потрібна зачистка лісосмуги – викликається штурмова група з БПЛА тощо. Такі механізми вже напрацьовуються безпосередньо на фронті, але їх потрібно узагальнити й затвердити у вигляді настанов або стандартних процедур. Тоді цінний бойовий досвід не загубиться, а буде переданий іншим командирам.
Підсумовуючи, можна впевнено сказати: активна оборона зі штурмовими підрозділами – це шлях до перемоги у війні виснаження. Україна створила прецедент, коли обороняючись, ми вміємо наступати. 33-й, 225-й, 425-й та інші штурмові полки стали “плямистими котами” української армії, що полюють на ворога зненацька. Їхня особлива роль у стримуванні російського наступу очевидна – без цих підрозділів ворог, можливо, давно просунувся б глибше на наші землі. Натомість, завдяки штурмовикам, карта фронту залишається майже стабільною, а подекуди ми навіть просуваємося вперед. Активна оборона вже довела свою ефективність, тепер справа за її всебічним розвитком і підтримкою. Українські військові своїми діями підтвердили старе гасло: “Найкраща оборона – це напад”, але напад ретельно спланований і майстерно виконаний у потрібний момент. Саме так діють наші штурмові підрозділи, приносячи користь всій оборонній справі України.
Війна триває, і активна оборона – це той підхід, який дозволить нам вистояти і зрештою переломити її хід на свою користь. Зміцнюючи штурмові частини, поширюючи їхній досвід та підтримуючи бойовий дух, ми наближаємо перемогу. Українські штурмовики вже увійшли в історію цієї війни – тепер час зробити їх невід’ємною частиною нашої майбутньої мирної історії.
Джерела: військові зведення, аналітичні статті та офіційні повідомлення ЗСУ
Залишити відповідь