Усе складалося так, щоб ми зустрілися. Герой цієї історії – Нурі Мітагварія. Грузин, який уже три роки пліч-о-пліч з українцями, азербайджанцями, поляками та іншими легіонерами стримує російського агресора на сході України. Всередині лютого 2025 року Нурі приїхав у відпустку на Черкащину. Він одразу попередив, що розуміє і українську, і ворожу, проте говорити йому складно. А я вже забула, яка та російська, тому теж користуюся перекладачем. Промайнула думка, від якої усміхнулася, – точно порозуміємося.
Помічаю його фліску, кольору хакі, через прозору, від стелі до землі скляну вітрину кав’ярні. Ми тиснемо руки. Нурі щойно був у лікаря: загоює рани сходу. Каже, що більшість часу перебуває на фронті, тож навіть не бачив окрас Черкас, що вже говорити про Київ, Львів, Карпати. Тут тепло, час від часу гуде кавова машина, перебиваючи тиху музику. У нього – мілкшейк, у мене – малиновий чай.
“Принц”
Нурі Мітагварія родом із Сакартвело (Грузії). Щойно ми заговорили про рідну країну, як риси його обличчя стали м’якшими. Перше, про що згадує Нурі – це люди і краса природи:
– Сакартвело – невелика, але прекрасна країна. У нас багато місць, що схожі на українські Карпати. Там добрі й гостинні люди. У Грузії все ще нестабільна політична ситуація, але вся історія країни до цього теж була пронизана війнами. Я сумую за своєю сім’єю: два брати, мама, бабуся.
Про те, де зараз Нурі, спершу знали лише брати. Він оберігав від хвилювання маму майже три роки, мовляв “працюю в Польщі, все гаразд”. Нещодавно довелося привідкрити “військовий” секрет – він в Україні і наразі – в безпеці. Нурі додає, що дуже сумує за бабусею, про те, де він, вона не знає нічого.
Нурі Мітагварія
Із 2011 року, завершивши школу, Нурі Мітагварія долучився до грузинської армії. Відтоді його призначення – військовий, хоча за професією – юрист. Він приїхав в Україну, щойно дізнався про повномасштабне вторгнення. Разом із ним з перших днів українське військо підтримала незліченна кількість грузинів.
Запитую в Нурі про позивний, бо знаю, що такі історії завжди знакові. І не очікую його реакції. Здається, на секунду воїн засоромився, обличчя охопив рум’янець, а на губах – щира усмішка.
– Мій позивний – “Принц”. Його отримав на Куп’янському напрямку, – каже Нурі Мітагварія. – В іноземному легіоні служили разом із дівчатами-військовими. Ми були знайомі, але не дуже добре знали одне одного. Так одного разу ми стоїмо компанією, серед нас – кілька грузинів. А здалеку гукає дівчина: “Грузине, грузине!” Ми не розуміли, до кого саме вона звертається. А коли запитали, відповіла: “До того, який схожий на принца”. Тоді всі розсміялися. Кажу, який грузинський принц? Але нехай буде. Відтоді всі кличуть мене так.
“Я воюю за Сакартвело, український народ і Україну”
І дідусь, і тато, брат Нурі – військові. Його дідусь служив в Україні за часів СРСР, той час і вже розпад Союзу застав тато захисника. Він брав участь у війні за Абхазію у 1992 році. Рідного брата проросійська влада вигнала з Сакартвело через те, що Нурі підтримує Україну.
Сам же Нурі служив у грузинській армії і паралельно навчався в університеті. За цей час він у складі грузинського батальйону двічі був в Афганістані з місією миротворців у 2017 і 2019 роках.
– Усе своє життя я служив у грузинській армії, але коли почалось повномасштабне вторгнення, приїхав в Україну, щоб воювати за грузинів. У нас спільний ворог. Грузини воюють проти російської імперії вже три століття. Війна почалася не вчора. За останні 30 років єдина країна, яка постійно нам допомагала, – це Україна. Від неї надійшла більшість зброї, яка нині є в Грузії, – каже Нурі Мітагварія.
Захисники України
Приїхавши в Україну, першим його зустрів Львів. Каже, був тут проїздом, тому хоче повернутися. Особливо цікаво познайомитися з українськими Прикарпаттям і Закарпаттям. Наступним пунктом у маршруті був Київ. Нурі бував у столиці України лише раз, за чотири роки до війни. Пригадує будівлю парламенту і Києво-Печерську Лавру.
– У людей змінився настрій. Але вони більш мотивовані, ніж раніше, розуміють, хто ворог. В Україні залишилися ті, хто справді хоче тут жити, – вважає легіонер.
Тоді взимку 2022-го в Києві був безлад. Ніхто не просив документів, головне – ти доброволець і готовий воювати, тільки візьми зброю. Нурі Мітагварія опинився в Київській області, згадує Бучу, Ірпінь, Гостомель. Тоді був частиною Київського легіону, допомагав з логістикою.
– Я вважаю, що наші країни – друзі. Вірю, що перемога України – це перемога і в Грузії. Тому що я і всі грузини розуміють український біль. Я тут воюю за Сакартвело, за український народ і за Україну. Це мій борг, – підсумував Нурі.
Нурі Мітагварія з побратимом
Звільнення Куп’янська у піхоті і поранення
Наприкінці літа та початку осені 2022-го Інтернаціональний легіон ЗСУ у складі 92 бригади працював на Харківщині. Відвойовував Куп’янськ і Нурі Мітагварія. Він був штурмовиком.
– Були постійні обстріли. Наші арта, “хаймарси” добре працювали. Тоді звільнили Ізюм, Лиман, Куп’янськ. Все сталося доволі швидко. Ми звільнилися через три тижні, – пригадує Нурі. І додає: – Звільняючи місто, загинув мій знайомий. Так, втрати були. Але це війна…
На запитання про цей проміжок часу Нурі не має багато слів. Та все ж у більшості випадків пригадує добрі моменти. Хоча здавалося б, що доброго на війні?
– Ми намагалися пожартувати, підтримати одне одного. Ми були готові воювати, не розлучалися зі зброєю. У легіоні зібралися люди різних національностей. Дехто не знав, як користуватися автоматом Калашникова, бо вчилися за натівськими стандартами. Ми допомагали, показували, як стріляти. Бій відбувався організовано, командування було досвідчене, – каже Нурі Мітагварія.
Військовий із котиками
Інтернаціональний легіон об’єднав грузинів, азербайджанців, американців, бразильців, перуанців, кубинців, латвійців, литовців, естонців, поляків. Більшість – громадяни країн, які раніше були в складі СРСР, тому вони знали російську. Але, як каже Нурі, частіше звучала англійська. Крім цього, майже всі – військові, тому порозумілися легко.
Тієї ж осені Нурі отримав травму голови, спини, руки – приліт артилерії.
– Я впав і не міг встати. Хлопці швидко евакуювали мене з полю бою. Певний час не був повністю у свідомості, тому про поранення дізнався через годину. У руці був уламок, рука не працювала. Був пошкоджений хребет, тому не міг ходити, – переповідає “Принц”.
Наступні два місяці Нурі Мітагварія провів у госпіталях на Харківщині.
Що робить і бачить пілот дрона?
Завдяки дзвінку друга Тенгіз Чанія, який загинув, захищаючи Україну, Нурі змінив бригаду.
Грузини Тенгіз Чанія і Нурі Мітагварія
У лютому нового 2023 року він уклав контракт на службу із черкаською 118-ю бригадою ТрО. Нурі хотів служити, але через травму не міг повернутися в піхоту, тому погодився на посаду пілота БпЛА. Вже менше ніж за місяць він знову став до бою, але цього разу у складі РУБпАК – роти ударних безпілотних авіаційних комплексів.
– Я не мав великого досвіду польотів на дронах. Раніше літав, але не так професійно. Весь досвід я отримав на фронті. Професійні хлопці з Черкас навчили мене нюансам польоту, – каже “Принц”.
Далі, не зупиняючись, щоб ухопити повітря, Нурі розповідає про польоти на дронах. Здається, це його стихія:
– Для того, щоб навчитися літати, багато часу не треба. За три дні вже можна вважати себе пілотом. Проте вправності для фронту буде замало, бракуватиме досвіду. Потрібно працювати на далеких відстанях, знати, як літати за різної погоди і, коли є вітер. Бувають випадки, коли зникає зв’язок із дроном і його потрібно перезавантажити. Пілот має орієнтуватися в прошивці й налаштуваннях БпЛА.
Нурі Мітагварія тримає дрони
Черкаська 118 бригада нині працює на Сіверському напрямку. У небі потрібно бути 24 години, якщо дозволяє погода. Оператори перебувають близько до лінії фронту, у своїх бліндажах – квартирах, як їх жартома називають військові. Ці більш-менш безпечні місця постійно обстрілюють. Зброя пілотів – пульт і дрон. Упродовж дня оператори змінюються, так “відпочивають” і їхні дрони.
Переважно “Принц” керує розвідувальним дроном і тим, що зі скидом. Тих самих відеоробіт, сподіваюся, ви здогадалися, про що йдеться, з його авторством – чимало.
– Ми одине одного прикриваємо. Я слідкую за лінією фронту в онлайн режимі, моя робота – знайти ціль: де стоять росіяни, що вони роблять. Я маю доповісти у штаб, потім рішення ухвалить командир. Наприклад, працює ворожа артилерія, я маю знати місце, звідки вони стріляють. Тоді ми даємо відповідь, – пояснює захисник. – Або літаємо дронами зі скидом. Був випадок, коли я побачив ціль, знижуюся над землею метрів на 30-40. Роблю скид і бачу, що ворог стріляє у мій дрон. Я втратив зв’язок, але встигнув скинути бомбочку.
Нурі Мітагварія керує дроном
На бойових завданнях захисники з роти безпілотних комплексів перебувають до тижня. Після є кілька днів на відпочинок. Але він умовний: ці населені пункти досяжні для постійних обстрілів, а ще потрібно лагодити свою “зброю” до наступного бойового.
– Завжди хочу спати, організм виснажений. Тут, у тилу, користуюся моментом, щоб фізично відпочити. Бо на фронті ти не спиш, лише заплющуєш очі. Я не пам’ятаю, коли востаннє там спав. Важко заснути через різні причини. Закриваєш очі, але думки не дають спати, – каже Нурі Мітагварія.
Сьогодні – війна дронів
За два роки у 118-ій “Принц” втратив близько 15 дронів. Є ті, хто втратили більше, але це не означає, що інші – погані пілоти. Вони могли втратити дрон, але зберегти життя.
– На тій ділянці, де стоїть 118-та, 54 бригада, К-2 (окремий полк безпілотних систем), за останні два роки ми не втратили лінію фронту. Стоїмо, як гора. Так, могли в місяць втратити 25 дронів, а в інший – лише два-три. Та головне – ми зберегли людей. А ще 90 відсотків дронів, якими ми користуємося, – цивільні. На них знімали весілля і дні народження. Це вже на фронті ми ними користуємося, як зброєю, – каже Нурі.
Пілот дрона – грузин Нурі Мітагварія
За ці роки війна змінилася. Тоді, пригадує легіонер, було менше ракет, снарядів, а особливо дронів. Тепер вони “літають, як мухи в повітрі”. Сьогодні – війна дронів і вони вирішують усе. Натомість збори закривати все важче, допомоги бійцям надходить відчутно менше.
– Нам допомагають, але не так, як раніше. Ми можемо собі придбати дрон, бо потрібно. Купуємо самостійно запчастини. На такі потреби витрачаємо більше половини зарплати, – каже Нурі Мітагварія. – Зізнаюся, я двічі відкривав збір і не вийшло зібрати суму. Поповнював картку сам. Але це нормальна ситуація: люди не мають роботи, грошей. Так буває, не завжди можеш допомогти.
Нурі Мітагварія біля дрона
До завершення військового контракту “Принца” залишається рік. Він як іноземець має право залишити українське військо будь-коли, проте навпаки думає про продовження контракту. За три роки російсько-української повномасштабної війни його відзначили медаллю “За оборону України” та нагрудним знаком “За зразкову службу”. Одна з цих відзнак поки що за “секретну” справу.
– Хлопців із Черкас, з якими служу, вважаю за братів. На фронті ми – ніби одна родина. Я не можу відірватися від сім’ї, залишити їх. Хоча не кажу, що без мене вони не зможуть. Ми працюємо, як один організм, – розповідає Нурі Мітагварія. – Зараз важка ситуація, про перемогу говорити зарано, але я вірю, що вона буде. Перемога для мене – це звільнення ста відсотків території України. Ми переможемо, коли повернемо свої землі і знищимо росіян – людей, яких вважаю брудними як душею, так і тілом. Проте перемогу не може зробити хтось один, потрібні всі. Звісно, є ті, хто в тилу робить більше, ніж цілий батальйон, і ваша підтримка багато означає.
Підтримати збір 118-ї ТрО
Черкаські захисники нині збирають на автомобіль. Необхідна сума – 270 000 гривень. Залишити донат можна на банку Нурі:
- за посиланням;
- за номером картки банки: 4441111122118445.
Ми планували взяти інтерв’ю в іноземця, який воює за Україну, до річниці повномасштабного вторгнення. Від 24 лютого 2022 року минає третій рік щоденних обстрілів і вбивств росією. Проте в цьому матеріалі є ще одна наскрізна тема – Україна не одна, разом з нею фізично стоять бійці інших націй. Не лише представники цивілізованих країн Європи, а й Азії, Північної й Південної Америки. До чого це я, можливо, ми будемо стійкішими до пропаганди, якщо віритимемо тому, що бачимо на власні очі?
Фото з соцмережі Нурі Мітагварія
Новину створено за матеріалами сайту “18000″ в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “18000″.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь