Нейтралізація деструктивного російського впливу на процес мобілізації в Україні: ретроспективний аналіз та стратегія часткової військової служби як довгострокове рішення. Частина 4 – 2024 рік

Четверта частина нашого дослідження “Нейтралізація деструктивного російського впливу на процес мобілізації в Україні: ретроспективний аналіз та стратегія часткової військової служби як довгострокове рішення”. Перша частина доступна за цим посиланням, друга – за цим посиланням, третя – за цим посиланням.

Важливе уточнення:

• Для збору інформації, яка стала основою дослідження російського впливу на процес мобілізації, переважно використовувалося спеціальне програмне забезпечення на основі штучного інтелекту. Методологію, засоби перевірки та обробки ми в цій публікації не розкриваємо. Вони надані партнерам в Секторі безпеки та оборони.
• Частина зібраних та наявних матеріалів не публікується, але передана відповідним службам Сектору безпеки і оборони (і передавалася починаючи з червня 2022 року).
• Також зазначаємо, що все, що ви прочитаєте далі, особливо в частині аналізу та висновків, є нашими суб’єктивними думками та не може слугувати підставою для обвинувачень у наклепі. В усіх випадках де це можливо ми надаємо посилання на інформацію з відкритих джерел, а висновки, які ми робимо, можуть бути помилковими.
• Ці матеріали на момент публікації передані у відповідні державні органи для вивчення і реагування.

Перехід до реального насильства (початок 2025)

Період характеризується завершенням формування наративу про “народних месників” та поширенням думки про неминучість поразки України. В суспільстві почав домінувати наратив, що відмова від мобілізації є не лише законною, але й морально виправданою.

Згадані раніше випадки застосування холодної зброї проти працівників ТЦК перестали бути винятковими подіями. Якщо у 2024 році такі інциденти супроводжувалися громадським осудом, то на початку 2025 року вони все частіше описувалися у соціальних мережах як “справедлива відплата”.

Можна нагадати резонансний випадок жовтня 2024 року, коли загроза покарання та пострілів у відповідь не зупиняла від агресивних дій.

Варто звернути увагу на досить м’які покарання, які очевидно не відповідають умовам війни та загрозам.

Реалізувалися попередження InfoLight.UA щодо переходу від провокацій застосування сили проти цивільних до атак на військових та військові об’єкти. Вплив на свідомість частини українців перетнув межу, яка раніше стримувала від радикальних дій.

Окремою проблемою стала діяльність організаторів спротиву мобілізації. Через корупцію в судовій системі та недосконалість законодавства фактично жоден з затриманих лідерів антимобілізаційних спільнот не залишався під вартою – всі виходили на свободу та продовжували свою діяльність. Така безкарність сприймалася їхніми прихильниками як доказ правоти.

Через впровадження проєкту “Контракт 18-24” з 11 лютого 2025 року очікується значне зростання деструктивних російських впливів. Проєкт, попри заявлену мету, суперечить суспільному запиту на справедливий розподіл мобілізаційного навантаження. Особливо гострими стали питання відсутності механізму демобілізації для військових, які перебувають на фронті з 2022 року, до того ж що нова категорія військових отримала право на демобілізацію після року служби.

Мобілізація очевидно зайшла в глухий кут і потребує нелінійних рішень, оскільки посилення примусових заходів лише погіршує ситуацію та створює нові ризики для державної безпеки.

Дослідження мотивацій щодо мобілізації

Враховуючи описаний у попередніх розділах розвиток подій, Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA разом з партнерами провела комплексне дослідження мотивацій українців щодо мобілізації. Було проведено дві хвилі опитування, в листопаді-грудні 2024 року та у січні-лютому 2025 року. Опитування проводилося, вже враховуючи наявність розробленої Олександром Івановим концепції часткової військової служби.

Методологія була розроблена таким чином, щоб на першому етапі дослідити мотивації основних цільових груп, далі шляхом припущень та математичного моделювання описати кілька варіантів рішень та на фінальному етапі протестувати яке з них є оптимальним. На фінальному етапі було заплановано провести соціологічне опитування, яке мало підтвердити або спростувати припущення.

Перший етап. Дослідження мотивацій.

За підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні було проведено два дослідження:

• Дослідження впливу дезінформації та організованих інформаційно-психологічних операцій на українських чоловіків-біженців
• Дослідження впливу дезінформації на українських чоловіків в контексті мобілізації

Після неспровокованого вторгнення російських військ на територію України 24 лютого 2022 року, суспільство стикнулося з безпрецедентними викликами: війна на виснаження, масова міграція, демографічні загрози та штучно створені російською пропагандою дезінформаційні кризи. Особливої уваги потребує вивчення впливу цих факторів на мобілізаційні процеси та стійкість українського суспільства.

Неспровоковане вторгнення Росії в Україну, яке розпочалося 24 лютого 2022 року, не розглядалося агресором як довготривале. Відповідно, на його початок Росією було акумульовано саме ті ресурси, які вони передбачали витратити під час так званої “спеціальної військової операції” (СВО). Проте агресор недооцінив здатність України до спротиву та підтримку міжнародної спільноти. Росія також не підготувала спеціальні інформаційні операції, орієнтовані на довготривале виснаження України.

На початковому етапі війни, в лютому-квітні 2022 року, інформаційно-психологічні операції (ІПсО) були спрямовані на деморалізацію, примус до капітуляції, створення панічних настроїв серед населення та військових. Детальніше ці аспекти розкриті у доповіді Дослідницько-аналітичної групи InfoLight.UA “Машина російської експансії: доктринальний, інформаційний та зовнішньополітичний аспекти“.

Методологічна база дослідження формувалася з урахуванням безпрецедентних умов повномасштабної війни та необхідності вивчення складних соціально-психологічних процесів в українському суспільстві. Особлива увага приділялася розробці інструментарію для дослідження впливу дезінформації на українських громадян, які були змушені покинути країну.
Дослідження проводилося в умовах активного інформаційного протистояння та постійних спроб противника впливати на суспільну думку через різноманітні канали комунікації. Це вимагало застосування комплексного підходу до збору та аналізу даних, а також розробки специфічних методів верифікації отриманої інформації.

Важливим аспектом методології стало врахування психологічного стану респондентів, які перебувають під впливом травматичного досвіду війни та вимушеного переселення. Це вимагало особливо делікатного підходу до проведення опитувань та інтерв’ю, а також розробки спеціальних методик для роботи з чутливими темами.

Методологія дослідження базувалася на поєднанні кількісних та якісних методів, що дозволило отримати як статистично значущі дані, так і глибинне розуміння мотивацій та страхів респондентів. Особлива увага приділялася вивченню впливу різних інформаційних джерел на формування громадської думки та прийняття рішень щодо повернення в Україну.

У процесі дослідження активно використовувалися сучасні технологічні рішення для моніторингу інформаційного простору, що дозволило відстежувати та аналізувати дезінформаційні кампанії в режимі реального часу. Це дало можливість не лише фіксувати факти інформаційних атак, але й вивчати їх вплив на цільові аудиторії.

Головною метою дослідження було вивчення:

• Досвіду, мотивацій та бар’єрів громадян України щодо мобілізації.
• Факторів, які впливають на рішення біженців та чоловіків, що залишилися в країні, щодо участі в обороні України.
• Впливу інформаційно-психологічних операцій на ставлення громадян до мобілізації.
• Основних проблем, які перешкоджають мобілізації, та визначення можливих шляхів їх подолання.
  

Дане дослідження не претендує на репрезентативну вибірку через складні умови збору даних в умовах війни, зокрема через значну міграцію громадян. Відсутність точних облікових даних ускладнює формування достовірної вибірки. Проте результати дослідження корелюють із більшістю аналогічних досліджень і дозволяють вважати його релевантним. Всього ми провели 100 глибинних особистих інтерв’ю (50 на першому етапі та 50 на другому) та отримали 190 деталізованих анкет.

Для встановлення довіри (серед тих, хто уникає мобілізації) ми провели проміжну презентацію результатів, після чого ще раз вийшли з опитуванням.

Хочемо наголосити, що ми сумлінно виконуємо обіцянку не надавати нікому (в тому числі й органам державної влади) деталізованих результатів опитування та анкетування, які ми проводили серед біженців та тих, хто уникає мобілізації. Результати публікуємо виключно в обробленому статично вигляді.

Чоловіки за кордоном:

• Географія: Основні країни перебування — Польща, Німеччина, Чехія, США, Канада.
• Метод відбору: Таргетовані онлайн-опитування через соціальні мережі, співпраця з українськими діаспорськими організаціями.

Чоловіки в Україні:

• Характеристика: Чоловіки віком 18-60 років, включаючи військовослужбовців, резервістів та тих, хто ухиляється від мобілізації.
• Метод відбору: Вибірка формувалася через соціальні мережі, закриті групи та спільноти, що обговорюють питання мобілізації.

Основні питання, які ми ставили, були наступні:

1. Чому Ви НЕ ГОТОВІ долучитися до лав Сил Оборони України?

Далі ми наводимо відповіді окремо для чоловіків-біженців, тих, хто уникає мобілізації та загальні, за дві хвилі опитування.

2. Що може спонукати Вас ухвалити рішення долучитися до лав Сил Оборони України?

3. Які фактори Ви вважаєте головними перепонами для ефективної мобілізації в Україні

4. Вкажіть три головні реформи, які має зробити держава, щоб виправити ситуацію з мобілізацією

Проведене дослідження виявило суттєві відмінності у ставленні до мобілізації серед різних категорій громадян України. Особливо показовими виявилися результати опитування трьох груп: біженців, тих, хто уникає мобілізації, та загальної вибірки українців. Результати дослідження також виявили складну картину взаємодії різноманітних факторів, що впливають на прийняття рішень українськими громадянами щодо мобілізації та повернення в Україну. Особливо помітним став вплив цілеспрямованих дезінформаційних кампаній на формування громадської думки та індивідуальних рішень.

Українці, які перебувають за кордоном, демонструють найвищий рівень стурбованості питаннями особистої безпеки – дві третини опитаних біженців побоюються швидкої загибелі на фронті. Вони також найбільше занепокоєні справедливістю системи мобілізації та невизначеністю строків служби. Водночас ця група виявилася найбільш чутливою до перспективи членства України в НАТО як мотивуючого фактора. Біженці особливо підкреслюють важливість комунікації з державою та необхідність системних реформ в армії.

Якісний аналіз глибинних інтерв’ю виявив складну структуру мотивацій та страхів, що впливають на прийняття рішень. Особливо помітним став вплив емоційної ізоляції біженців та їх відчуття відірваності від подій в Україні. При цьому успіхи Збройних Сил України залишаються ключовим мотиваційним фактором, що може сприяти поверненню громадян та їх готовності до участі в захисті країни.

Дослідження виявило системний характер російських інформаційно-психологічних операцій, спрямованих на дестабілізацію українського суспільства та підрив його здатності до опору. Ці операції характеризуються високим рівнем координації та використанням широкого спектра комунікаційних каналів.

Це особливо проявляється в результатах опитування громадян, які свідомо уникають мобілізації. З їх відповідей випливає, що найгостріше вони реагують на проблему корупції – понад три чверті опитаних вказали це як критичну перепону. Вони також висловлюють серйозне занепокоєння ризиком загибелі чи інвалідності та проблемами матеріального забезпечення військ. Також що ця група виявила найвищу підтримку ідеї створення спеціальних бригад з депутатів та високопосадовців, а також продемонструвала значний запит на реформування системи територіальних центрів комплектування. Особисті інтерв’ю дозволили розкрити деталі цих страхів та мотивацій, які головним чином пов’язані з недовірою до держави та її представників, яка виникла внаслідок деструктивного російського впливу на процес мобілізації в Україні.

Загальна вибірка українців показала більш помірковані позиції з більшості питань. Основними проблемами вони вважають несправедливість поточної системи мобілізації, корупцію та невизначеність строків служби. При цьому їхнє бачення необхідних реформ виявилося більш збалансованим, з акцентом на системні зміни ніж на радикальні перетворення.

Дослідження виявило кілька неочікуваних тенденцій. Зокрема, всі групи продемонстрували низьку зацікавленість у технологічних рішеннях та цифровізації процесів мобілізації. Питання збільшення грошового забезпечення також не розглядається як значущий мотиватор.

Натомість проблеми якості командування турбують представників усіх опитаних категорій.
Особливо примітним є те, що попри різні погляди на окремі аспекти, всі групи об’єднує запит на справедливість, прозорість та передбачуваність процесу мобілізації. Це вказує на необхідність комплексного підходу до реформування системи, який би враховував специфічні потреби та побоювання різних категорій військовозобов’язаних.

Результати дослідження також свідчать про важливість диференційованого підходу до комунікації з різними групами. Якщо для біженців важливими є міжнародні гарантії та чітка державна політика, то для тих, хто уникає мобілізації, критичними є внутрішні реформи та подолання корупції. Врахування цих особливостей може стати ключем до підвищення ефективності мобілізаційних процесів в Україні.

Детальний аналіз відповідей дозволив сформувати три припущення щодо ймовірних реформ, які б могли змінити ставлення українців до мобілізації, а саме:

Якби Вам запропонували долучитися до Сил оборони України за умови, що з 60 днів перебування в лавах ЗСУ, 10 ви маєте на відпочинок, в тому числі — відвідати рідних, 10 – посилення навчання за вашою ВОС, 40 – берете участь в бойових діях, це б змінило Ваше ставлення до мобілізації?

Чи погодилися б Ви добровільно мобілізуватися до військової служби в поєднанні з цивільним життям: 3 місяці служби на 6 місяців цивільного життя з повним бронюванням від мобілізації під час цивільного життя?

Чи погодились б Ви добровільно мобілізуватися до Сил оборони України за умови гарантованого державою адаптаційного періоду на небойових посадах в тилу або у прикордонних районах з Білоруссю?

Другий етап. Соціологічне опитування.

Було проведене дослідження, з метою з’ясувати яка з цих реформ може бути підтримана. Його провела компанія «Active Group» за допомогою онлайн-панелі «SunFlower Sociology». Метод: самозаповнення анкет громадянами України віком 18 та більше років. Вибірка: 1200 анкет (репрезентативна за віком, статтю і регіоном України). Період збору даних: січень 2025 року.

Отримані наступні відповіді:

• Більше третини громадян України висловили готовність добровільно мобілізуватися до військової служби, якщо буде запроваджено модель, яка дозволяє поєднувати службу з цивільним життям: три місяці служби на шість місяців цивільного життя з повним бронюванням під час цивільного періоду. Такі дані соціологічного дослідження, проведеного компанією «Active Group» у січні 2025 року за допомогою онлайн-панелі «SunFlower Sociology».
• Зокрема, 7,8% респондентів зазначили, що «обов’язково мобілізувалися б» за таких умов, а ще 26,4% відповіли, що «швидше мобілізувалися б». Водночас 22,0% заявили, що «не мобілізувалися б за жодних обставин», а 25,3% не змогли дати однозначної відповіді.
  Щодо теми адаптаційного періоду на тилових або прикордонних посадах, 30,8% опитаних висловили готовність добровільно мобілізуватися за таких умов. З них 7,7% «обов’язково мобілізувалися б», а 23,2% «швидше мобілізувалися б». Проте 21,7% заявили про категоричну відмову, а 27,2% не змогли визначитися з відповіддю.
• Інше питання стосувалося ставлення до мобілізації в разі запропонованого розподілу часу в армії: 40 днів участі в бойових діях, 10 днів відпочинку та 10 днів посиленої підготовки за військово-обліковою спеціальністю. За такої моделі готовність до добровільної мобілізації висловили 22,0% респондентів (4,2% — «обов’язково», 17,8% — «швидше мобілізувалися б»). Водночас 27,9% заявили, що «не мобілізувалися б за жодних обставин», а 29,4% вагалися із відповіддю.

Проєкт реформи виходив з результатів цього опитування, попередніх досліджень та аналізу тих факторів й страхів, які можна змінити. Результатом цього є концепція часткової військової служби.

Пропозиція рішення: стратегія часткової військової служби

Впровадження системи часткової військової служби може забезпечити залучення від 300 до 800 тисяч добровольців, свідчать результати комплексного дослідження мобілізаційного потенціалу України та реформи системи мобілізації в Україні, представлені Дослідницько-аналітичною групою InfoLight.UA спільно з експертами Українського безпекового клубу. Засновник Active Group Андрій Єременко пояснив, що проведене його компанією дослідження показало, що 34.2% українців готові добровільно мобілізуватися за умови впровадження моделі часткової військової служби. З них 7.8% респондентів зазначили, що “обов’язково мобілізувалися б”, а 26.4% відповіли, що “швидше мобілізувалися б”.

Детально пояснюємо основні принципи реформи.

Проблематика мобілізації

Проблема мобілізації в Україні стоїть дуже гостро. Вагомими факторами небажання мобілізації є те, що військова служба зараз є безстроковою, неможливість повернутися до цивільного життя, хіба через складне поранення. Відчуття невизначеності, недовіри до командування, відчуття безвиході через неможливість демобілізації, випадіння з особистого життя, та з економічного життя породжують небажання мобілізуватися. Як результат маємо соціальне напруження у суспільстві через примусову мобілізацію, відчуття несправедливості у військових, які воюють безстроково, тоді як більшість придатних чоловіків — ні. Також маємо відчуття втоми у військових через відсутність ротацій, нормального відпочинку і можливості демобілізації.

Маємо негативний зворотний зв’язок між складністю військової служби й мобілізацією — що складніша служба, то складніше знайти людей, готових добровільно мобілізуватися. Що складніше мобілізувати нових людей, то складнішою стає служба для військовослужбовців. З наявним підходом примусової мобілізації розірвати цей негативний зворотний зв’язок неможливо. Що агресивніша примусова мобілізація, то більший опір суспільства. Щоб виправити це потрібен новий підхід, нові правила гри, новий суспільний договір.

Теорія ігор

Але перед тим як перейти до пропозиції нової стратегії військової служби потрібно зрозуміти чому саме не працює нинішня мобілізація. На допомогу приходить математична теорія ігор. Теорія ігор — це розділ математики, за допомогою якого моделюють поведінку суб’єктів (гравців), коли критерій прийняття рішення кожного залежить від рішень, прийнятих іншими. Теорія ігор використовується в моделюванні стратегічних рішень, воєн, міжнародної політики, економіки тощо. Математичний апарат теорії ігор у випадку моделювання мобілізації дозволяє знаходити оптимальні стратегії для держави та громадян. У моделюванні мобілізації за допомогою теорії ігор розглядаємо стратегії громадянина та держави.

• Стратегії громадянина — це: 1) добровільна мобілізація та 2) ухилення від мобілізації.
• Стратегії держави: 1) примусова мобілізація та 2) рекрутинг.

Якщо припустити що ймовірність примусової мобілізації є меншою за 100% (а на практиці значно менше) тоді за допомогою теорії ігор можна формально довести що оптимальною стратегією громадянина є ухилення від мобілізації, а для держави – примусова мобілізація. Це — так звана рівновага за Нешем коли жоден з гравців не може вигідно самостійно змінити стратегію (Джон Неш — американський математик і один з основоположників теорії ігор).

Стратегія часткової військової служби.

Пропонується мобілізація громадян на частковий період часу без відлучення від цивільного життя. Тобто військовослужбовець служить якийсь період часу, а решту часу повертається до повноцінного цивільного життя. Наприклад, 6 місяців військової служби на 12 місяців цивільного життя, або 3 місяці служби на 6 місяців цивільного життя. Після періоду цивільного життя якщо досі триває військовий стан, громадянин повертається на військову службу, і так по колу. Параметр часу служби та співвідношення потрібно підібрати експериментально. Ключовим у цій стратегії є перехід суспільства на військово-цивільний стан життя та можливість гнучко підходити. Разом з тим за стратегією часткової військової служби, повинна працювати система примусу: якщо громадянин не мобілізується добровільно (або не стає в чергу на добровільну мобілізацію на часткову військову службу), тоді громадянин може бути мобілізований примусово, але вже на постійну військову службу, наприклад 2-3 роки.

Якщо розв’язати таку стратегію за допомогою теорії ігор, тоді оптимальною стратегією Неша для громадянина є добровільна мобілізація, а для держави — примусова мобілізація та рекрутинг у певному співвідношенні.

Така рівновага Неша існує якщо (частка військової служби) < (ймовірність примусової мобілізації) * (час примусової служби). Наприклад, якщо громадянин служить на частковій військовій службі 6 місяців, а 12 місяців живе цивільним життям. Тоді частка військової служби буде 1/3.

Якщо громадянин ухиляється від військової служби і ймовірність примусової мобілізації буде 20% (1 з 5 ухилянтів буде примусово мобілізованим), і час примусової військової служби буде 2 роки. Тоді в середньому такі громадяни будуть служити 0.2 * 2 = 0.4. 1/3 < 0.4, тому громадянам в середньому вигідніше добровільно мобілізуватися, ніж ухилятися від військової служби.

Деталі впровадження

За стратегією часткової військової служби громадяни, які добровільно мобілізувалися служать якусь частину певного періоду (наприклад 25-30%), а решту часу періоду живуть цивільним життям. Наприклад, 6 місяців військової служби на 12 місяців цивільного життя. Або 3 місяці військової служби на 6 місяців цивільного життя. Час військової служби та співвідношення між військовою службою і цивільним життям варто ретельно підібрати і потрібна подальші консультації з військово-політичним керівництвом держави та додаткове математичне моделювання.

• Громадяни, які ухиляються від військової служби можуть бути примусово мобілізованими на тривалий час (2-3 роки).
• Громадяни, які служать за схемою часткової мобілізації не можуть примусово мобілізуватися на повний час.
• Після добровільної мобілізації військовослужбовці проходять БЗВП, навчання за ВОС, злагодження в підрозділі. Громадяни можуть також проходити базову підготовку у навчальних центрах ТРО у рамках Програми підготовки громадян до національного спротиву.
• Ротацію варто проводити підрозділами (наприклад ротами), а не індивідуально.
• Може бути запроваджена національна система черги військової служби. Громадяни будуть заступати на військову службу у свої підрозділи і ротуватися чергами (1-ша, 2-га тощо). Це забезпечить прогнозованість для громадян, сил оборони України та бізнесу.
• Можна впроваджувати диференційований час служби до цивільного життя. Наприклад, піхота 1 місяць до 5 місяців цивільного життя (або 1 до 10), оператори дронів 1 до 4, тилові 1 до 2 тощо.
• Диференційоване грошове забезпечення, залежно від того яких відсоток часу служить людина. Наприклад, військовослужбовець, який служить 25% часу за місяць отримує 50% базової зарплатні за місяць, а той який служить 100% часу отримує 150% базової зарплатні
• Адаптація військовослужбовців до війни (поступове введення в бойові дії). Військовослужбовців можна залучати спочатку військовослужбовців на безпечні ділянки фронту – охорона північного кордону, охорона військових частин, облаштування 2-ї, 3-ї лінії оборони і з часом залучати вже до війни на 1-й лінії оборони.

Важливо зазначити, що силам оборони потрібне велике ядро (200-300 тисяч військовослужбовців) професійних військових-контрактників, для яких військова служба буде професією. А значна частина армії (наприклад, 1.5 млн) на час воєнного стану може ротуватися за схемою часткової військової служби.

Експеримент

Розпочати часткову мобілізацію можна як експеримент в 1-2 бригадах. Бригади будуть відбирати добровольців на основі їх наявних навичок і мотивації. Потрібно буде вивчити відгук громадян на часткову мобілізацію, складнощі впровадження та її підтримання тощо. На основі експерименту, в разі якщо результати будуть успішні можна поступово масштабувати на всі Сили оборони України.

Наявні приклади

Ротація в бригадах чи батальйонах і є прикладом часткової мобілізації, просто під час ротації військовослужбовці фактично мало чим займаються корисним, в основному просто перебувають на ППД.

Деякі бригади налаштували також графік служби: 3 тижні служби, 1-2 тижні відпустки.
Ротація добровольців в Аеророзвідці, Госпітальєрах, Баракуда

Переваги

• Новий справедливий суспільний договір, за яким в силах оборони служать практично всі.
• Потенційно можна залучити значно більшу кількість населення до сил оборони, ніж зараз.
• Громадяни, які служать за схемою часткової мобілізації майже не випадають з економічного життя країни. Бізнес може пристосуватися через планування відсутності працівників та їх ротацію.
• Громадяни не випадають з особистого життя, з життя сім’ї та зможуть виховувати дітей. Це також зменшить соціальну напругу серед військовослужбовців.
• За такою схемою можна буде поступово перевести військовослужбовців, які воюють роками спочатку на часткову мобілізацію, а пізніше на довший відпочинок.
• У суспільстві відновиться відчуття справедливості та солідарності.
• Акліматизація військовослужбовців: за часткової мобілізації більшість людей зможе побачити що долучення до сил оборони — це не гарантована смерть на другий день. Вони зможуть почуватися більш впевнено і служити більшу частину часу, ніж 25%.
• Можна скасовувати економічне бронювання і таким чином збільшити кількість чоловіків, яких можна мобілізувати.
• За часткової мобілізації у громадян буде стимул вчитися воювати і покращувати навички у вільний час коли вони не перебувають на службі.
• Прямий рекрутинг підрозділів військовослужбовців на часткову мобілізацію.
• Повернення військовослужбовців із СЗЧ.
• Можливе часткове повернення українських чоловіків з-за кордону через визначеність з мобілізацією.
• Можливість України залучити значно більші ресурси для оборони, ніж є зараз потенційно дозволить Україні стабілізувати фронт і посилити переговорну позицію.
• Примусова мобілізація і відсутність ротації військовослужбовців як є зараз також може вдарити по мобілізаційному потенціалі на майбутнє. Якщо буде перемир’я певний тривалий час (наприклад, кілька років) багато чоловіків призовного віку можуть виїхати за кордон в очікуванні можливої нової фази війни і нової мобілізації без можливості ротацій. У раз стратегії часткової мобілізації можливо буде менший відтік чоловіків з країни.

Недоліки

• Складність організації процесу часткової мобілізації
• Необхідність внесення змін до законодавства
• Небажання частково мобілізуватися на небезпечні ділянки фронту. Потрібно буде підібрати відсоток часу несення служби та інші бонуси за несення небезпечної служби.
• Потрібно буде напрацювати механізм переведення військовослужбовців між військовими частинами і родами військ.
• Складність і збільшення небезпеки ротації
• Щоб перевести всі сили оборони на часткову мобілізацію чи принаймні більшість (1 млн) потрібно залучити ще 3 млн на часткову мобілізацію. Фактично мова йде про потребу того, щоб так чи інакше всі спроможні чоловіки були залучені до сил оборони.

Висновки

Проблему мобілізації в Україні можна розглядати з погляду теорії ігор. Теорія ігор прогнозує що за умови класичної примусової мобілізації до кінця особливого періоду, яка відбувається випадковим чином з певною низькою ймовірністю оптимальною стратегією громадянина є ухилення від мобілізації, а оптимальною стратегією держави — примусова мобілізація. Іншим рішенням окрім мобілізації на безперервну військову службу є стратегія часткової військової служби. За такого сценарію існують стратегії, які призведуть до того що оптимальною стратегією для громадянина завжди буде добровільна мобілізація. Стратегія часткової військової служби пропонує новий справедливий суспільний договір і потенційно може розв’язати проблеми з комплектуванням українського війська, стабілізації фронту та посилить внутрішню і зовнішню стійкість України.

Висновки та рекомендації

Проведене дослідження демонструє, що поточна система мобілізації в Україні потребує кардинальних змін. Аналіз з використанням теорії ігор показав фундаментальну проблему існуючого підходу – він створює ситуацію, коли ухилення від мобілізації стає раціональним вибором для громадян, а держава змушена посилювати примусові заходи, що лише загострює протистояння.

Запропонована стратегія часткової військової служби пропонує принципово новий суспільний договір. Її ефективність підтверджується як теоретичними розрахунками, так і результатами соціологічних досліджень. Більше третини українців висловили готовність добровільно долучитися до такої форми служби, що може забезпечити залучення від 300 до 800 тисяч добровольців.

Впровадження нової стратегії потребує поетапного підходу. Спочатку необхідно провести пілотний проєкт у кількох бригадах, що дозволить відпрацювати механізми взаємодії та виявити потенційні проблеми. Паралельно потрібно розробити та ухвалити відповідні законодавчі зміни, які закріплять статус часткової військової служби та встановлять чіткі права й обов’язки всіх учасників.

Важливим елементом реформи має стати створення гнучкої системи, яка враховуватиме специфіку різних родів військ. Це включає різні співвідношення часу служби та цивільного життя, диференційоване грошове забезпечення та адаптовані програми підготовки. Національна система черги військової служби забезпечить прогнозованість як для громадян, так і для бізнесу.

Особливу увагу слід приділити поступовому переходу діючих військовослужбовців на нову систему, надаючи пріоритет тим, хто найдовше перебуває на фронті. Це дозволить зменшити накопичену втому та відновити справедливість у розподілі військового навантаження.

Успішне впровадження стратегії часткової військової служби може мати далекосяжні наслідки для України. Окрім безпосереднього посилення обороноздатності через збільшення особового складу, це дозволить зберегти економічний потенціал країни, зменшити соціальну напругу та зміцнити переговорну позицію України. У довгостроковій перспективі така система забезпечить стійкість оборонного потенціалу країни через створення масштабного резерву підготовлених військових, які підтримують постійний зв’язок зі збройними силами.

Автор: Редактор