НІЯК БЕЗ ВІРИ
У нелегкі часи живемо. Людські долі через війну стали дуже схожими одна на одну. Що не день, то якісь нові випробування звалюються непосильною ношею на плечі кожного з нас. Очікування закінчення війни інколи стає нестерпним, але жити якось треба, а для цього нам потрібно зберегти віру, без неї наразі ніяк. Здається, сірим зимовим дням не буде ні кінця ні краю. Не та справа, коли інколи з-за чорних хмар вигляне сонечко. Правда, для мешканців прикордоння існує інша проблема: «льотна» погода для дронів. Але ж коли світить сонце, то на вулицях все ж можна помітити деяке пожвавлення. Біля своїх обійсть люди вигрібають минулорічне листя чи суху траву, наводить лад у садках, якщо не встигли порядок восени, Купки людей, які не виїхали в евакуацію під час війни чи з якихось причин вимушено повернулися в рідні оселі, частіше збираються разом, щоб побачити одне одного і переконатися, що вони не самотні. Основна тема для обговорення, звичайно, про війну: де? звідки? кого? А ще про те, у кого скільки накрутило газу, скільки спалено дров, у кого яка економія, адже зима цьогоріч б’є рекорди, бо січнева температура виявилася квітневою, а таке було двісті років тому.
У прикордонних населених пунктах життя сьогодні ледь жевріє. Безлюдні вулиці ніби чужі, до невпізнанності осиротілі будинки, вимушено покинуті господарями, не радують, стоять у зажурі, порослі сухими вже бур’янами. Не чути і не видно дітей, бо їх вивезли батьки в безпечніші місця. Найбільше страшить, що можуть не повернутися назад уже ніколи, а вони – наше майбутнє…
Відсутність зв’язку чи інтернету позбавляє сільських жителів спілкування з близькими і рідними. Але, на щастя, вони знаходять іншу можливість.
ЖИТТЯ БІЛЯ МАГАЗИНУ
У Великій Писарівці наразі працює декілька магазинів. Біля одного з них можна покористуватися «вай-фаєм» і зателефонувати по вайберу, якщо є потреба. Наразі саме магазини і є такими собі осередками, в яких і «крутиться» все життя тих, хто залишається в рідному краю.
Приватний підприємець пан Олександр підтримує своїх односельців тим, що відкрив магазин ще до початку війни і продовжує працювати. У ньому є всі необхідні продовольчі товари, побутова хімія. Також можна замовити за бажанням інші необхідні речі. Допомагають йому справлятися з торгівлею одна продавчиня та рідні, коли приїжджають на деякий час із евакуації, щоб провідати господарство. І земляки задоволені, адже до центру селища, де є інші продуктові магазини, відстань у декілька кілометрів, і не кожен ризикне поїхати туди транспортом. І все через ті кляті дрони. А, за словами місцевих, на їхньому краю трішки спокійніше, і дрони, що наразі представляють найбільшу небезпеку, сюди прилітають рідше. До гучних вибухів із різної зброї місцеві вже призвичаїлися. З одного боку, це ніби добре, а з іншого – притупляється увага і пильність, і люди забувають про безпекову ситуацію.
ЗАВЖДИ З ХЛІБОМ…
Не залишає пан Олександр своїх покупців без хліба, і регулярно постачає його з місцевого фермерського господарства «Світанок» (керівник Микола Надточий). «Надточиївський» – так називають уже багато років найсмачніший для них хліб. Працівники «Світанку» заслуговують на особливу подяку, адже, незважаючи на війну, обробляють поля, збирають урожай, забезпечують своїх працівників робочими місцями, а населення – хлібом. Місцеві жителі, які виїхали у вимушену евакуацію в недалекі населені пункти, завжди з нетерпінням виглядають світанківську хлібовозку, що постачає хліб і туди. До хорошого люди звикали роками, і досі прагнуть споживати своє, рідне. І хоча водій авто вже неодноразово потрапляв під ворожі обстріли, все ж без хліба земляків не залишає.
… І З «ВОРСКЛОЮ»
Раз на тиждень до магазину доставляють газету «Ворскла», яка хоч і виходить в евакуації, але ж продовжує потрапляти до рук своїх передлатників і покупців, і лише завдяки їхній підтримці вона продовжує своє існування. У даному магазині знаходиться точка розповсюдження преси.
Свіжий номер газети читачі завжди починають жваво обговорювати відразу, біля магазину. На її шпальтах, у першу чергу, розглядають світлини, вгадуючи знайомі обличчя, радіють, коли бачать своїх земляків, це ніби ще одна можливість віртуальної зустрічі. Поки що так. Неподалік магазину інколи сусіди можуть пригостити один одного міцними напоями, після вживання яких відчуття війни трішки послаблюється. Через життя на прикордонні дехто, щоб зберегти нерви, вдається і до таких способів, і їх можна зрозуміти.
ЯК ТИ, СУСІДЕ?
Тут, на рідній вулиці, про своїх сусідів знає кожен. Тільки-от не у кожного вони наразі є. Насторожує, коли когось із них певний час не видно, тож треба з’ясовувати, чому. Це вже правило жителів вулиці. На жаль, війна зробила свою справу, обставини так склалися, що ні «швидка» вчасно не приїде, і поруч може нікого не виявитися. А раптом кому погано стало і потрібна допомога? Відходять, на жаль, у світ інший земляки, війна загострила хвороби, додала нові. Не кожний знаходить свій останній прихисток у рідній стороні, бо часті обстріли не дають можливості поховати їх удома. Таке воно наразі прикордоння.
НЕЗЛАМНІ ЗЕМЛЯКИ
Григорій Лещенко – один із тих великописарівців, який нікуди не виїжджав. Правда, дружину з донькою і тещою довелося все ж таки відправити до м. Охтирки, в безпечніше місце. Маючи в господарстві корову, залишати її напризволяще не захотів, бо вона годувальниця всієї родини. Більше того, забрав на невизначений термін ще й тещі, тож великої рогатої у хліві стало дві.
Після декількох тижнів евакуації, дружина все ж повернулася додому, не змогла пристосуватися до нових умов, та й чоловіка потрібно хоч словом підтримувати. Худоба ж у селі – то основний заробіток у той час, коли немає роботи, і додатковий – коли маєш основну роботу. Григорій Іванович на початку війни ще працював опалювачем в одному з дитсадків, та наразі в дошкільному навчальному закладі дітей немає, тож приміщення зачинене. От і виходить, що основний тепер заробіток приносить домашня годувальниця – корівка. Бажаючих придбати молоко вистачає. Це, в основному, жителі рідної вулиці. Вони вдячні Григорію Івановичу за натуральний продукт і помірні ціни і поважають його працю. Нелегко поратися чоловіку по господарству без сторонньої підтримки.
Декілька років тому хвороба дружини спричинила у подальшому її інвалідність. На плечі Григорія Івановича лягла не лише турбота про неї, а й уся домашня робота. Та чоловік тоді не опустив руки і пристосувався до нових реалій життя. Влітку обробляє город, тож родина має свої овочі. Також заготовляє сіно, інколи не зважає і на обстріли. Багато жителів вулиці покинули городи, тож трави доволі, було б здоров’я, коси-не хочу, як кажуть. Сказати по правді, корів у домогосподарствах уже майже немає. Не кожен може їх утримувати, та ще й у такий час.
СИЛА – В ЄДНОСТІ
Радує сьогодні одне: люди все ж уміють об’єднатися і допомогти одне одному. Багато господарів періодично навідуються у покинуті будинки, у декого залишилися домашні улюбленці. Добрі сусіди напризволяще їх не залишають, тож підгодовують, якщо потрібно. Місцеві жителі не залишають без уваги військовослужбовців ЗСУ, за потреби допомагають їм. У багатьох рідні теж на службі, захищають Україну, і їм так само, можливо, хтось десь допомагає, забезпечуючи теплом, харчами, чистим одягом. І хоч увага до них із боку цивільних жителів невеличка, а все ж нагадує про затишок рідних домівок. Та й інакше – ніяк, бо всі безмежно вдячні захисникам, що дають можливість прокидатися вранці і бачити сонце. І добре, що кожен тут живе і розуміє, що чужих проблем не буває і що тільки разом вони – сила! Дай, Боже, всім дожити до перемоги!
Олена ТЯГЛЕНКО
Джерело: “vorskla1930“
Новину створено за матеріалами сайту “vorskla1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “vorskla1930”.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь