Наймолодша учасниця фольклорного ансамблю «Неспокійні серця» (с. Хухра), 65-річна Лідія Заброда, розповіла про своє співоче щастя.
Вишивали та співали
Народилася героїня публікації в с. Комарівці Охтирського району. Спочатку була єдиною дитиною в родині, а потім на світ з’явився ще й братик.
— Протягом усього дитинства спостерігала за мамою та бабусею, які увесь вільний час вишивали, — згадує свої ранні роки співрозмовниця. — За рукоділлям, звісно ж, співали, тож і я навчилася і голку в руках тримати, і пісень затягувати. А потім вступила на навчання до медичного училища і після його закінчення влаштувалася медсестрою до Олешнівської лікарні. Мої вокальні здібності згодилися у ансамблі, який функціонував при медзакладі.
Латвія
Зробити паузу в пісенній творчості довелося, коли Лідія вийшла заміж і виїхала з чоловіком-військовослужбовцем до далекої прибалтійської республіки. У Латвії родина прожила з 1976 по 1994 роки. Там народилися і двійко діточок: син і донька.
Додому в Україну повернулися лише після того, як голова сім’ї вийшов на пенсію.
— Спочатку ми приїхали до своєї Комарівки, а в 2008 році купили будинок у Хухрі і оселилися там, — розповідає жінка. — Нам і на старому місці було добре, але ж Комарівка вимирає, там наразі жилих лише 5 або 6 домівок. А тут життя хоч і не вирує, та все ж таки люди є.
Отже, адаптувавшись до нового населеного пункту, наша героїня вдома занудьгувала: живуть з чоловіком удвох, діти давно вилетіли у білий світ, онуки підросли. Тож, знайшла собі творче хобі — доєдналася до співочого гурту, що був у Будинку культури.
А згодом перейшла до фольклорного ансамблю «Неспокійні серця», де їй, пенсіонерці, було комфортніше зі своєю віковою категорією. Лідія Петрівна хоч і наймолодша від усіх, але в тому, колишньому, гурті — взагалі сама молодь, свої вподобання та репертуар!
«Та які там плани у пенсіонерів?»
На запитання, де ж вона знаходить сили та час для занять у клубі, адже в селі завжди багато роботи, співрозмовниця відповіла, що, як тільки керівниця ансамблю Людмила Горностай телефонує і призначає дату для зібрання колективу, відміняє все заплановане заради того, аби зустрітися з колежанками.
— Кидаю все і йду співати! Хоча, які там у нас, пенсіонерів, вже плани? Бур’яни на городі? Так вони все одно ростуть день і ніч. Чоловік? Я й так цілодобово дивлюся на свого діда, а дід — на мене. А так хоч людей побачу! — сміється хухрянка.
Не співами єдиними!
Заняття в ансамблі відбуваються приблизно один раз на тиждень. Від будинку Лідії до центру села — понад кілометр. Зазвичай вона навіть до магазину не хоче долати таку відстань, обходяться тим, що є в погребі: зварять картопельки, дістануть огірочків — і достатньо. А от на зустріч з творчим колективом жінка аж бігом біжить!
Для нашої героїні ці репетиції — необхідні дружні посиденьки, що дають їй сили жити. Поспілкується в колі однодумців, зарядиться позитивною енергією — і її вистачає до наступного заходу. Під час війни майже ніяких концертів не відбувається, тож готуватися до них немає потреби. Щоправда, якось працівниця культури зняла виступ ансамблю на телефон, щоб відправити відео на якийсь конкурс. Але то таке, що ніяк не можна порівнювати з участю наживо, тому й емоцій особливих не викликає. Інша справа — живе спілкування з людьми!
— Це не просто репетиції, це — вечір спогадів!, — каже Лідія Заброда. — У нас є старші жіночки, які так цікаво розповідають про своє життя, як все раніше було. Я просто слухаю, не лізу. Іноді щось може вставлю.
Як брат сестру продавав
Предметом обговорення учасниць колективу часто є пісні, що вони співають. Бо фольклор — це національна культура та спадщина. Глибокі твори — ціла історія нашого народу. Отак і проходять зустрічі: учасниці колективу поспівають, потім починають згадувати своє дитинство, юність, весілля. Наприклад, традицію, коли брат, сидячи з булавою з бур’янів, свою сестричку продавав нареченому за викуп. Було цікаво та весело.
— Колежанки багато чого знають і розповідають, ну як можна від усього цього відмовитися?, — аргументує на користь зустрічей в сільському клубі жінка. — Війна! Будь якої миті може бахнути і все закінчиться. Тож, насолоджуємося співами та спілкуванням, поки є можливість!
«Дякуємо за чуні!»
У перервах між репетиціями Лідія Петрівна розраджує себе плетінням.
— Ну от скажіть мені, яка зараз взимку робота в селі? Ніякої!, — ділиться з нами реаліями сільської пенсійної буденності героїня статті. — Тому займаюся рукоділлям. Купую в «Секонд – хенді» в’язані речі, розпускаю їх і в’яжу військовим шкарпетки. Нещодавно натрапила на таку якісну мохерову кофту, ще старих часів! І дарма, що нитки рожевого та червоного кольорів! На війні на це не дивляться: аби тепло та сухо було! До того ж, там же не тільки хлопці, а й дівчата. Зносять!
Зі слів пані Лідії, плетіння для неї — як заспокійлива терапія. А для захисників і захисниць — користь. І їй дуже приємно відчувати себе волонтеркою, яка робить добрі справи.
— Я в’яжу не прості шкарпетки, а такі собі капці, а військові називають їх чунями, — посміхається мешканка Хухри. — Так і кажуть: «Дякуємо Вам за чуні!». Ну то хай так і буде.
Рушники для онука
Отак і живе наша героїня Лідія Заброда, поєднуючи всі види творчості: плете, мугикаючи пісеньку. Та й вишивку не забуває.
— Коли онук йшов до першого класу, я вишила йому рушник, чорно-червоним кольором та хрестиком, — дістає з пам’яті щасливі моменти свого життя співрозмовниця. – На цьому рушнику в школі виносили каравай після закінчення четвертого класу. Я так пишалася, коли оголосили, що це «бабунін» рушник! Не бабин, не бабусин, а саме бабунін! Зараз онук вже закінчує школу, тож вишиватиму йому рушник на випускний.
Що ж, щиро бажаємо Лідії Заброді міцного здоров’я та довгих років життя! І, звісно ж, дочекатися перемоги, щоб під мирним небом нарешті виступити з концертом на сцені офлайн!
Джерело: “vorskla1930“
Новину створено за матеріалами сайту “vorskla1930” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “vorskla1930”.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь