Наталія родом із міста Шостка на Сумщині. До 206 окремого батальйону територіальної оборони ЗСУ жінка доєдналась в вересні 2023 року, коли підрозділ виконував бойові завдання на Донеччині. Спочатку проходила службу в мінометній батареї, а згодом перейшла до групи планування штабу батальйону. Інтерв’ю з шосткинкою публікує на своїй сторінці у Фейсбук 206 окремий батальйон територіальної оборони ЗСУ.
Розповідаючи про своє цивільне життя, Наталія зізнається, що доля часто підкидала їй непростих викликів, але саме це і зробило її сильнішою. То ж коли розпочалась повномасштабна війна – наша героїня не мала сумнівів і вирішила боротися.
– Наталія, розкажіть будь ласка про себе. Чим ви займались в цивільному житті?
– Почнемо розповідь з навчання. Я завжди вірила, що знання – це сила, тому навчання займало важливе місце в моєму житті. Закінчила Харківський фінансово-економічний інститут за спеціальністю “бухгалтерський облік”, але за покликом серця пішла ще в харчовий коледж, щоб здобути фах кухаря-кондитера. Та життя розпорядилося так, що довелося працювати у зовсім інших сферах. Багато років я віддала оборонній промисловості: починала з піротехніки з найпростішої посади й пройшла шлях до бухгалтера. Була майстром на небезпечному виробництві, працювала з ініціюючими та бризантними складовими. Весь час – серед вибухівки, хімічних реакцій, суворих правил безпеки. Потім була робота з документацією, на посаді бухгалтера. Далі оборонну галузь змінила на фармацевтичну, в ПАТ «Фармак» працювала приймальником сировини та готової продукції. Я не боялася змінювати сферу діяльності, не боялася важкої праці. Доводилося працювати за кордоном: у Польщі, Чехії, Естонії. Бралася за різну роботу, навіть у ресторанному бізнесі. Я не боюся викликів, бо життя не раз змушувало ставати сильнішою. Але головне в моєму житті – це мої діти. Це моє найбільше багатство і те, заради чого я живу.
– Чи були у вас колись сумніви щодо правильності свого вибору доєднатися до війська?
– Сумніви? Ні. Було страшно, було важко, але сумнівів не було точно. Коли у твою країну приходить війна, є лише два варіанти: або ти приймаєш бій, або ховаєшся. Я не можу ховатися. Так, бувають моменти, коли хочеться, щоб усе це було лише страшним сном. Щоб ти прокинулася і немає війни, немає сирен, немає цих болючих слів: “Його більше немає…” Але це не сон. Це наша реальність. І її треба змінювати.
– Що наразі входить у ваші службові обов’язки?
– Я веду Журнал бойових дій нашого батальйону. Це один з найважливіших документів у військовій частині, але водночас це не просто папір і записи. Це в першу чергу історія. Це кров, біль і боротьба, викладені словами, хоч і достатньо формальними. Кожен бій, кожна наша перемога, кожна втрата… Це страшно – бачити ці списки, знати, що ось цього хлопця ти бачила ще вчора, він усміхався, а сьогодні його ім’я записане в трагічній графі. Особисто мені це моральна важка робота. Пропускаєш через себе всі ці події, всі емоції. Але водночас розумієш: це важливо. Бо якщо не буде таких записів – не буде пам’яті. А пам’ять – це те, що робить нас живими.
– Як ваше оточення, ваші рідні сприйняли вибір стати військовою?
– Не скажу, що всі одразу підтримали. Було багато слів: “Це не жіноча справа”, “Може, не треба?”, “А якщо щось станеться?” Але моя родина знає: якщо я вирішила, мене не зупинити. Діти переживають. Я бачу це, навіть коли вони мовчать. Вони намагаються не показувати тривогу, але я відчуваю. І це боляче… Та я знаю, що роблю це заради них. Щоб вони жили у мирній країні. Щоб мій син не мусив брати до рук зброю.
– Що ви назавжди зміните у своєму житті після війни?
– Я вже змінилася. Знаєте, колись я думала, що важливо багато працювати, заробляти, планувати майбутнє… Тепер я знаю: найважливіше – це час. Час із рідними. Час, коли ти просто п’єш каву й можеш нікуди не поспішати. Час, коли ти можеш обійняти близьку людину й сказати: “Я тебе люблю”. Я більше не хочу відкладати життя “на потім”. Бо війна показала, що “потім” може не бути. Я хочу більше любити, більше відчувати, більше бути з тими, хто дорогий. А ще… я хочу тиші. Такої тиші, в якій немає сирен, вибухів і болю. Тиші, в якій просто чути, як б’ється серце. Живе серце.
Джерело: “ШосткаNews.City“
Новину створено за матеріалами сайту “ШосткаNews.City” в межах проєкту “Посилення голосу прифронтових медіа: Партнерство для розширення впливу”, який має на меті допомогти гіперлокальним ЗМІ розширити свою аудиторію та підвищити їхній вплив на інформаційний простір. Вся відповідальність за зміст та достовірність інформації лежить на редакції сайту “ШосткаNews.City”.
Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA здійснює загальну перевірку матеріалів сайтів, які підтримується в рамках проєкту, та виключає з нього редакції, які свідомо поширюють неправдиву інформацію та російську пропаганду.
Залишити відповідь